VADEMECUM

ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ ЗИНАЦЕФ ПРИ ЕКСТРЕНІЙ ГІСТЕРЕКТОМІЇ В ЖІНОК З МІОМОЮ МАТКИ

Джумаєв К.Ч., Расуль-Заде Ю.Г., Мусаходжаєва Д.А.
Ташкентська державна медична академія, Інститут імунології АН Республіки Узбекистан

Міома матки (ММ) — доброякісна гормональнозалежна моноклональна пухлина, що розвивається в міометрії за рахунок гіпертрофії або проліферації елементів м’язової і сполучної тканини. Цей утвір є найчастішим гінекологічним захворюванням жінок репродуктивного віку, його виявляють у 15–17% жінок віком понад 30 років. До основних факторів ризику виникнення цього захворювання зараховують пізнє менархе, високу частоту медичних абортів і гінекологічних захворювань, наявність екстрагенітальної патології. ММ може викликати тазові болі, маткові кровотечі, порушення функції суміжних органів і є одним з основних показань для гістеректомії. Однак ще в 60–70-ті роки минулого сторіччя було чітко з’ясовано, що фактично будь-яка хірургічна операція несприятливо впливає на імунну систему, викликаючи розвиток імунодефіциту, головним проявом якого є інфекційні післяопераційні ускладнення. Встановлено, що в захисті організму від інфекції, особливо на перших етапах її розвитку, провідна роль належить Th1-хелперам, моноцитам/макрофагам і цитокінам, які продукуються цими клітинами. Ці зміни можна розглядати як відповідь організму на запальний процес, що тією чи іншою мірою завжди наявний після операційного втручання. Для запобігання післяопераційним інфекційним ускладненням велике значення має антибіотикотерапія, яка спроможна знизити відсоток розвитку післяопераційних ускладнень із 20–40 до 1,5–5%, одночасно впливаючи на імунну систему. У цьому плані сьогодні особливий інтерес становить цефуроксим — Зинацеф (GlaxoSmithKline, Великобританія), який використовується при широкому спектрі захворювань. Зинацеф характеризується високою антибактеріальною активністю, відсутністю нефро- і ототоксичності й високим рівнем виведення із сечею.

Метою цієї роботи було вивчення деяких параметрів імунного статусу жінок з міомою матки до- і після гістеректомії на тлі періопераційного введення Зинацефу.

Матеріали й методи

У дослідження були включені 42 жінки з міомою матки. Віковий розподіл був таким: до 40 років — 28 хворих, 40–50 років — 13 хворих й 1 хвора віком 56 років. Пацієнток поділили на групи: 12 жінок, оперованих без застосування антибіотиків, і 30 жінок, оперованих з періопераційним введенням Зинацефу. Зинацеф вводили по 1,5 г за 1 годину до операції й по 0,75 г через 8 і 16 годин після операції. Контрольну групу становили 23 жінки того ж віку, що не мали міоми матки. Імунологічні дослідження включали кількісне визначення лімфоцитів з фенотипом СD16+ і CD11β+ у периферичній крові за допомогою моноклональних антитіл серії LT, визначення рівня прозапальних цитокінів — інтерлейкіну-1 β (IL-1β) і фактору некрозу пухлини (TNFα) у сироватці крові методом твердофазного ІФА до оперативного втручання й після нього.

Результати і їх обговорення

У всіх пацієнток відзначено швидкий ріст пухлини протягом останніх 1–1,5 років. Анамнестично тривалість захворювання у 27 жінок (64,3%) становила менше 3 років, від 4 до 5 років — в 11 (26,2%), більше 5 років — у чотирьох (9,5%) пацієнток. У всіх пацієнток міома матки супроводжувалася такими клінічними проявами, як циклічні й ациклічні кровотечі, порушення функції суміжних органів, больовий синдром, швидке збільшення пухлини. Репродуктивна функція обстежених жінок характеризувалася більшою кількістю вагітностей, значна частина яких закінчувалася штучним й/або мимовільним перериванням. З гінекологічних захворювань найчастіше міоми матки супроводжувалися запальними захворюваннями органів малого таза.

Було зіставлено результати імунофенотипування лімфоцитів периферичної крові — CD16+ і CD11β+-клітин — у групах хворих з ММ залежно від застосування антибіотиків. Як відомо, головними захисниками організму від різного виду інфекцій на ранній стадії індуцибельної відповіді є природні клітини-кілери. Аналіз отриманих результатів засвідчив різке посилення як відносних, так й абсолютних значень експресії CD16+ натуральних кілерів порівняно з показниками контрольної групи (p < 0,001).

У жінок з міомою матки в доопераційному періоді було виявлено підвищений рівень відносної кількості лімфоцитів, які експримують адгезивну молекулу CD11β, у загальній популяції лімфоцитів в 1,4 разу (p < 0,01). Аналіз абсолютних значень цього показника виявив підвищення його більш ніж у 2 рази (p < 0,001) порівняно з показниками контрольної групи (табл. 1).

Таблиця 1. Показники неспецифічних факторів захисту в жінок
з міомою матки до і після операції (М ± m)

Показники Контрольна група (n = 23) Пацієнтки з ММ до операції (n = 42) Після гістеректомії
Група без антибіотиків (n = 10) Зинацеф (n = 32)

CD16+,
%

10,3 ± 0,7

24,7 ± 0,9*

26,4 ± 1,1*

19,6 ± 0,9**

CD16+,
абс.

216 ± 7,8

567 ± 31*

798 ± 56*

325 ± 24**

CD11β+,
%

26,3 ± 1,0

37,5 ± 1,1*

38,7 ± 1,2*

30,1 ± 1,3**

CD11β+,
абс.

424 ± 28

860 ± 47*

1170 ± 69*

528 ± 28**

*p < 0,05 порівняно з контрольною групою.

**p < 0,05 порівняно з даними до операції.

p < 0,05 порівняно з даними у групі без застосування антибіотиків.

Після проведених оперативних втручань було виявлено, що кількість лімфоцитів з маркером CD16+ і СD11β+ значно знизилася у групі жінок, яким було виконано гістеректомію з періопераційним введенням Зинацефу (p < 0,001).

Нині оцінка імунного статусу передбачає комплексний підхід. Особливу роль в оцінці імунного статусу, яка дає змогу охарактеризувати різні аспекти патологічного процесу, відводять цитокіновій мережі, функціонування якої визначає спрямованість імунної відповіді. За даними низки авторів, підвищені й високі рівні IL-1β і TNFα виявляють у сироватці крові жінок з ММ і їх концентрація корелює з клінічним станом.

У наших дослідженнях при міомі матки в жінок вміст IL-1β коливався від 55 до 140 пг/мл, становлячи в середньому 75,1 ± 4,6 пг/мл. Підвищений рівень виявляли в 68% обстежених жінок (p < 0,01), тоді як у контрольній групі його відзначили тільки у 28% жінок.

TNFα — багатофункціональний прозапальний цитокін з вираженою плейотропністю, який продукується макрофагами і лімфоцитами, відіграючи ключову роль у розвитку місцевих і загальних системних патологічних процесів. TNFα регулює інтенсивність імунної відповіді, активує Т- і В-лімфоцити, природні кілери, бере участь в апоптозі, проліферації клітин тощо. При міомі матки підвищення рівня TNFα від 32 до 104 пг/мл було в 59% випадків, а в середньому — 66,3 ± 3,9 пг/мл.

Операція вплинула і на рівень досліджуваних цитокінів: концентрація IL-1β і TNFα значуще підвищилася порівняно з вихідними даними — 117 ± 9,8 пг/мл і 91,4 ± 7,7 пг/мл відповідно (p < 0,01). Однак у групі жінок, яким проводили періопераційну терапію Зинацефом, рівень цих цитокінів був суттєво нижчим — 87 ± 6,2 пг/мл і 75 ± 5,8 пг/мл (p < 0,01).

img 01

Таким чином, це дослідження підтверджує провідну роль Th1-хелперів, моноцитів/макрофагів і цитокінів, продукованих цими клітинами, у захисті організму від інфекції, особливо на ранніх етапах її розвитку. Ці зміни можна розглядати як відповідь організму на запальний процес, що тією чи іншою мірою завжди розвивається після операційного втручання. Відомо, що антибіотики мають різноспрямовану і залежну від дози імунотропну активність. У максимальних бактерицидних дозах антибіотики чинять пригнічуючий вплив на імунні реакції, ймовірно, пов’язаний з їх лімфотоксичним (лімфолітичним) ефектом. У бактерицидних (терапевтичних) дозах антибіотики або пригнічують імунну відповідь, або не впливають на неї. У нашому дослідженні суббактерицидна доза Зинацефу виявила певну імуностимулюючу активність. Імовірно, це наслідок комплексу складних біохімічних процесів, що активують деякі види метаболізму. Отже, для Зинацефу в цьому аспекті характерна певна коригуюча дія, що можна розглядати як додатковий аргумент на користь його застосування з метою профілактики гнійно-септичних ускладнень при екстреній гістеректомії.