НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

ФРАНЦ КАФКА:
КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК КЛАСТЕРНОГО БОЛЮ ГОЛОВИ?

Скорочений виклад

Cephalalgia 2004, 24:309-311

Вступ

Відомий австрійський письменник Франц Кафка (рис. 1) протягом 1913–1917 років страждав від специфічної форми дуже сильного болю голови. Певні риси цього болю, а також поведінка пацієнта під час цефальгічних приступів з певною долею імовірності вказують на кластерний біль. Цю проблему біографи митця раніше не обговорювали, хоч вона й дотична до його творчості.

img 1

Рис. 1. Фото митця замолоду.

Болі голови Франца Кафки — клінічний випадок

16 вересня 1915 року Франц Кафка нотує у своєму щоденнику: “Новий біль голови, якого я раніше не відчував. Він пульсує і захоплює ділянку над правим оком”. Ці щоденники можна читати, як неперервну історію хвороби. Він роками дуже уважно описує всі свої симптоми, зокрема, найпоширеніші з них — болі голови та безсоння. Письменник почав вести його з 1909 року, тому ми не знаємо докладних даних про стан його здоров’я до того, хоч у листі, датованому 1907 роком, він уже згадує про біль голови. Тоді він, імовірно, проявлявся у вигляді легкої форми так званої некласифікованої первинної цефальгії (можливо, мігрені?). Поза тим подібний стан не згадується в документації митця аж до осені 1911 року.

4 жовтня 1911 року Кафка пише: “Учора перед сном я мав нестійке відчуття жару в лівій половині голови. Відчуття напруження виявлялося над лівим оком”. Він також описує “вертикальний біль над коренем носа, так ніби хтось тисне гострим лезом мені в лоб”. 8 жовтня біль відчувається, наче ножем “нарізають невеликі скибки мозку.”

З початком 1913 року проявляється драматична зміна феноменології болю. Його зображають як жахливий і практично нестерпний. У середині січня 1914 року письменник описує біль у листі до своєї нареченої Феліції Бауер: “Болі голови почалися протягом останніх 2 місяців, можливо, від початку минулого року”. Вони дуже сильні та описуються в яскраво забарвлених тонах, “так ніби мені пиляють голову”, “ніби мені загнали в лоб цвях”, “біль доводить мене майже до непритомності”.

У грудні 1914 року митець продовжує мучитися від нього, додається безсоння. Болі голови періодичні, інколи стерпні, але часом настільки сильні, що він “агонізує, наче мученик”. У вересні 1915 року стверджується, що біль знову захоплює лоб над правим оком.

У Кафки цефальгічні пароксизми, імовірно, тривали протягом кількох годин. Також у щоденнику стверджується, що вони виникали переважно в ранкові години. Письменник не застосовував анальгетиків, оскільки не довіряв лікарям, отже, можна думати, що протягом дня біль зникав спонтанно.

У серпні 1917 року в митця почалося виражене кровохаркання, після чого йому поставили діагноз туберкульозу легень. Болі голови після цього послабилися. Кафка стверджував, що їх “ніби змило хвилею”. З кореспонденції видно, що певні цефальгічні та дисомнічні проблеми мучили його і під кінець життя (початок 1920-х років), але це неможливо порівняти із кризовим періодом 1913–1917 рр.

Дискусія

Симптоми описані письменником настільки чітко, що так і хочеться поставити відповідний діагноз. Разом з тим цього немає у літературі, присвяченій йому, зокрема, у коментарях до повного зібрання творів і фундаментальній біографічній монографії Р. Стаха.

Франц Кафка страждав від цефальгій приблизно з 30–ти років. Кластерні болі голови зазвичай розвиваються у віковому діапазоні 20–45 років. Ці пароксизми переважно описують у вигляді гострих розколюючих болів високої інтенсивності, наприклад, “як при нирковій кольці”. Близький друг письменника Макс Брод у його біографії згадує опис болю голови, зроблений самим митцем: “Це подібне до того, що відчуває віконне скло в точці, в якій воно має розбитися”. Його цефальгії концентрувалися в чітко визначеній ділянці голови — правій надочній зоні.

При найгірших приступах пацієнти неспроможні лежати, вони зазвичай сидять у кріслі або ходять туди-сюди. Високу інтенсивність болів голови Кафка згадує в листі до Феліції Бауер від 21 березня 1915 року: “При ранкових атаках я буквально сиджу і лише хитаю головою”. Описана поведінка дуже характерна для деяких таких пацієнтів.

Їх тенденція до суїциду була описана ще відкривачем згаданої нозології Байярдом Тейлором Хортоном. Згідно з його твердженнями “біль у цих хворих настільки сильний, що за ними необхідно наглядати, оскільки вони готові вкоротити собі життя”. І справді, митець вважав власну ситуацію настільки безнадійною, що його переповнювали думки про самовбивство; це випливає із його записів у щоденнику за згадані роки.

Приступи кластерних цефальгій часто мають сезонний ритм, найчастіше виникаючи навесні та восени. Письменник страждав від осінніх болів і саме тоді вони були найвиснажливіші. Вік початку хвороби, виражена інтенсивність, зміни поведінки під час пароксизмів, характер, локалізація і часовий патерн болю можуть, на нашу думку, свідчити на користь діагнозу кластерної цефальгії. Певні підстави дають можливість думати, що є малоймовірним, ніби Кафка мав класичну мігрень або невральгію трійчастого нерва.

У його щоденниках не згадується про такі асоційовані симптоми, як почервоніння ока, сльозотечу або закладання носа. Тому можна сказати, що записи митця про свій стан не повністю відповідають сучасним діагностичним критеріям, розробленим Міжнародним товариством з вивчення болю голови; разом з тим відомо, що принаймні у 3% таких пацієнтів приступи кластерного болю не супроводжуються локальними вегетативними симптомами, хоча феноменологія цефальгічного синдрому радше однотипна. Крім того, навряд чи доцільно (та й чи варто?) писати про настільки незначні прояви у своєму щоденнику.

Те, що письменник протягом 1913–1917 рр. страждав від різновиду дуже важкого болю голови, очевидно, дає нам змогу інакше глянути на літературні твори цього періоду. У його літературних фантазіях та щоденниках того часу біль як наслідок тортур дуже поширений. Кафка відчуває, ніби його пронизують ножами, голками або стрілами. Він поринає у марення, як найкраще “всадити собі в шию ніж нижче підборіддя”.

У короткому оповіданні “У штрафній колонії”, написаному в жовтні 1914 року, митець докладно зображає катувальний апарат, що пронизує голками засуджених до смерті ув’язнених. Йозеф К. (роман “Процес”) страчений за допомогою різницького ножа, а його охоронців годинами шмагають батогами, Грегора Самсу (оповідання “Перетворення”) закатовує до смерті його батько; описи убивств за допомогою ножів та кривавлячі виразки трапляються і в інших творах. Літературознавці настільки докладні описи болю у творчості письменника пов’язували із садизмом або мазохізмом. Разом з тим у його літературному доробку перед 1913 роком немає подібних картин: ні в коротких творах, написаних у молодості, ні в першій книзі “Споглядання” (1912 р.), ні у вражаючому оповіданні “Судження” (вересень 1912 р.), ні в романі “Америка”. Не знаходять їх і в написаному Кафкою після серпня 1917 року, зокрема, в романі “Замок”. У них немає настільки драматичних описів убивства за допомогою гільйотини під час Французької революції, розчленовування на шматки м’ясником, катувань коня шпорами, повішання з допомогою нашийника на даху.

Можна припустити, що митець намагався ознайомитися із набагато важчими станами болю, щоб витримати, те, від чого страждав, — описи катувань у його творах набагато нестерпніші, ніж те, чого він зазнавав сам. “Фізичний біль — єдина і безсумнівна правда”, — написав письменник у листі, датованому 1922 роком. Тоді він міг із великою долею ретроспективної іронії вважати себе “фахівцем з болю”. Проте на початку 20-го століття мігрень Хортона (кластерна цефальгія) була ще не відомою нозологічною одиницею. Лікар, до котрого звернувся Кафка в 1916 році, встановив йому діагноз “крайнього неврозу” і рекомендував відпочинок, дієту та прогулянки на свіжому повітрі.

Підготував Юрій Матвієнко