консультант

Сучасні аспекти середнього отиту в дітей

Федір Юрочко, Дзвенислава Копанська, Ольга Покора

Середній отит — це запалення середнього вуха незалежно від етіології та патогенезу (Bluestone, 1999). Гострий середній отит (ГСО) проявляється ознаками та симптомами гострої хвороби, що поєднуються з наявністю гострого запалення середнього вуха і наявністю в ньому випоту. Секреторний отит (СО) (англомовний аналог — otitis media with effusion, OME) полягає в наявності випоту в середньому вусі без відповідних симптомів або ознак гострої інфекції/запалення (Berman, 1995; Bluestone, 1999). СО є прийнятною стадією одужання після ГСО. Якщо СО пролонгований (>3 місяців), застосовують термін “хронічний СО”. Класифікація середнього отиту за Блюстоуном (Bluestone, 1999) включає також такі ускладнення, як перфорація барабанної перетинки (БП) та мастоїдит. Хронічна перфорація може бути пов’язана з інфекцією середнього вуха або без неї; хронічний гнійний середній отит визначається постійною перфорацією БП з безперервним або переривчастим перебігом отореї.

Епідеміологія та фактори ризику

Захворюваність на ГСО найвища в дітей віком до 2 років. До 62% дітей мають принаймні один випадок ГСО протягом першого року життя, а більш як 70% мають ГСО до другого дня народження (Sipilä et al., 1987; Teele et al., 1989; Alho et al., 1991). У великому проспективному дослідженні до 91% дітей мали щонайменше один епізод наявності випоту в середньому вусі (ВСВ) до свого другого дня народження (Paradise et al., 1997). Зазначають, що вік, у якому діти найчастіше хворіють, стає молодшим (Paavolainen, 1966; Pukander et al., 1982). Є повідомлення про збільшення захворюваності на ГСО (Klein, 1994; Lanphear et al; 1997, Joki-Erkkilä et al., 1998). Нині середній отит є найпоширенішою причиною візитів до лікарів у США, що становить 17% усіх амбулаторних візитів дітей віком до 5 років (Freid et al., 1998). Хоча сучасні повідомлення з країн, де антипневмококова вакцина є обов’язковою для всіх дітей, свідчать про зменшення частоти ГСО серед дітей.

Середній отит також є найпоширенішим показанням для лікування антибіотиками (McCaig, Hughes, 1995; Rautakorpi et al., 1999; Wang et al., 1999). Крім того, середній отит є найпоширенішим показанням для хірургічного втручання (міринготомія, шунтування БП, аденотомія) у дітей у США (Owings, Kozak, 1998) — до 30% дітей перенесли операцію у віці до 2 років упродовж однорічного спостереження (Myer, France, 1997).

Крім молодого віку, були визначені інші фактори ризику для ГСО (Uhari et al., 1996; Daly, Giebink, 2000). Одним із найважливіших факторів ризику для ГСО є вірусні інфекції (Vesa et al., 2001), пік яких припадає на осінній та весняний періоди. Також факторами ризику вважають наявність старших братів і сестер, куріння батьків, відсутність грудного вигодовування (Pukander et al., 1985; Stehlberg et al., 1986; Sipilä et al., 1988; Teele et al., 1989; Alho et al., 1990; Niemelä et al., 1995; Paradise et al., 1997).

Сильна генетична схильність є важливим фактором ризику розвитку середнього отиту. Вплив спадкових чинників виявляють у зв’язку з батьківським анамнезом (Stenstrom, Ingvarsson, 1997), расовими відмінностями (Griffith, 1979; Wiet, 1979; Torzillo et al., 1983), чоловічою статтю (Kvaerner et al., 1997; Casselbrant et al., 1999).

Етіологія ГСО

І бактерії, і віруси відіграють важливу роль в етіології ГСО. Найпоширенішими бактеріальними патогенами, виділеними з ВСВ у дітей з ГСО, є Streptococcus pneumoniae (26–39% випадків), Haemophilus influenzae (12–23% випадків) та Moraxella catarrhalis (6–23% випадків) (Howie et al., 1970; Luotonen et al., 1981; Bluestone et al., 1992; Kilpi et al., 2001). Як звичайно, близько 30% зразків ВСВ не дають бактеріальних патогенів при культуральному дослідженні. Раніше поширений Streptococcus pyogenes став менш поширеним останнім часом (Grönroos et al., 1964; Kilpi et al., 2001). Ще однією зміною в етіології є поява М. catarrhalis, особливо в США та країнах Північної Європи, тоді як у деяких країнах, таких як Іспанія, M. catarrhalis є рідкісною (del Castillo et al., 1996).

Найтривожнішою особливістю в бактеріологічних звітах є збільшення частки патогенів, стійких до антимікробних агентів. Питома вага штамів H. іnfluenzae, що продукують бета-лактамази, збільшилася до 25–30%, і практично всі ізоляти M. catarrhalis стійкі до бета-лактамних антибактеріальних ліків (Bluestone et al., 1992). Проте поширення пеніцилін-резистентного S. pneumoniae викликає найбільше занепокоєння (Dagan et al., 1994; Dowell et al., 1999; Dagan, 2000), що підвищує важливість запобігання середньому отиту.

Інші бактерії, такі як грамнегативні палички та Staphylococcus aureus, дуже рідко виділяють з ВСВ під час ГСО. Для рутинного лікування ГСО розгляд цих патогенних мікроорганізмів не є актуальним. Також за допомогою методу полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) з ВСВ було виділено Mycoplasma pneumoniae (Räty, Kleemola, 2000) та Chlamydia pneumoniae (Storgaard et al., 1997). Aloiococcus otitidis було отримано при секреторному отиті, але не при ГСО (Hendolin et al., 1999).

Переважна більшість випадків ГСО виявляються незабаром після перших симптомів вірусної респіраторної інфекції (Heikkinen, Ruuskanen, 1994). Під час ГСО в дихальних шляхах були виявлені різні віруси. Віруси були виділені також із зразків ВСВ. Респіраторно — синцитіальний вірус, вірус парагрипу, вірус грипу та риновірус людини — найпоширеніші вірусні патогени, виявлені із зразків ВСВ (Berglund et al., 1966; Pitkäranta et al., 1998; Heikkinen et al., 1999). Частка зразків ВСВ з виявленими вірусами збільшилася, оскільки використовують чутливіші методи ПЛР (Pitkäranta et al., 1998; Heikkinen, 2000). Частим в етіології є поєднання вірусів та бактерій, проте чисті вірусні моноінфекції задокументували у 22% ГСО (Ruuskanen, Heikkinen, 1994; Pitkäranta et al., 1998).

Патогенез ГСО

Першим кроком у патогенезі ГСО є погіршення функції слухової труби внаслідок впливу вірусної інфекції дихальних шляхів (Bluestone, 1996). Врівноваження тиску середнього вуха порушене, і в початковій фазі спостерігають негативний тиск середнього вуха (Sanyal et al., 1980; McBridee et al., 1989; Moody et al., 1998). Негативний тиск середнього вуха може призвести до капілярної транссудації рідини. Мало того, порушене дренування середнього вуха, захист від мікроорганізмів і висхідних виділень з носоглотки (Bluestone, 1996). Підвищення рівня прозапальних медіаторів та цитокінів, присутніх при респіраторних інфекціях (Ganbo et al., 1995; Noah et al., 1995), викликає набряк слизової оболонки та порушення мукоциліарної функції. Слухова труба коротка і практично горизонтальна у немовлят та маленьких дітей (Bluestone, 1996; Suzuki et al., 1998), що спричиняє рефлюкс вмісту носоглотки до середнього вуха, — це одна з причин більшої частоти ГСО у малих дітей.

У носоглотці вірусна інфекція сприяє збільшенню кількості бактеріальних патогенів, що колонізують господаря (Wadowsky et al., 1995). Оскільки функція слухової труби порушена, секрет носоглотки разом із бактеріальними патогенами може потрапити в середнє вухо. Після потрапляння в середнє вухо бактерії починають розмножуватися. Організм реагує запальною реакцією, одним із результатів якої є накопичення випоту в середньому вусі. Отже, випіт у середньому вусі є наслідком і запальної реакції, і потрапляння патологічного вмісту з носоглотки.

Клінічний перебіг гострого середнього отиту

Можливі кілька різних наслідків ГСО після первинного антимікробного лікування (Bluestone, 2000). Епізод ГСО може минути дуже сприятливо, зі швидким зникненням симптомів та ознак гострої інфекції. Проте найчастіше симптоми зменшуються поступово, а ВСВ виявляють протягом кількох тижнів після початку ГСО (Teele et al., 1980; Marchant et al., 1984; Kaleida et al., 1987; Klein et al., 1992; Mandel et al., 1995). У сприятливому випадку ВСВ зникає поступово. Дані про нормалізацію товщини барабанної перетинки при отиті є обмеженими (Berger et al., 1996). Залишкове потовщення БП може ускладнити оцінку наявності ВСВ до остаточної нормалізації. Найчастіше рекомендують запланувати наступний візит через 1–3 місяці після діагностики ГСО (Bluestone, 2000). Через місяць від початку ГСО більшість вух очищується від ВСВ (Mandel et al., 1995).

У гіршому випадку неуспішне лікування може проявлятися стійкими симптомами; може виникнути гнійне ускладнення (Goldstein et al., 1998; Bluestone, 2000). Утримування ВСВ частіше трапляється у маленьких дітей віком менш як 2 роки (Shurin et al., 1979; Jero et al., 1997) та у вухах із вірусною коінфекцією (Arola et al., 1990; Chonmaitree et al., 1992). Мало того, всі варіанти перебігу можуть бути перервані новим епізодом ГСО з абсолютно іншим клінічним перебігом. Ранні рецидиви захворювання (протягом 30 днів), як звичайно, викликані новим мікроорганізмом, відмінним від початкового збудника (Carlin et al., 1987). Знову ж таки, ризик рецидиву найвищий у дітей віком менш як 2 роки (Kaleida et al., 1987).

Частота спонтанного одужання від ГСО висока навіть без лікування антибіотиками. В метааналізі антибактеріальної терапії ГСО спонтанне одужання (визначене як зникнення всіх симптомів протягом 7–14 днів) без лікування антибіотиками (група плацебо або група без ліків) становило аж 81% (Rosenfeld et al., 1994). В одному з досліджень наявність ВСВ (діагностована тимпанометрією) була подібною у групі антибіотикотерапії (37%) та групі плацебо (35%) через 30 днів (Burke et al., 1991).

Діагностика ГСО

Однак однозначне клінічне визначення ГCО далеке від остаточно правильного. Раніше в клінічній практиці та в дослідженнях використовувались різні діагностичні критерії ГСО (Hayden, 1981). Найчастіше необхідна комбінація гострих симптомів та ознак запалення середнього вуха для діагностики ГСО (Berman, 1995). Визначення, прийняте у Фінляндії ще в 1987 році (Karma et al., 1987), передбачало наявність гострих вушних симптомів та ознак випоту в середньому вусі. Гострі симптоми повинні включати щонайменше один з наступних: біль у вухах, болючість при доторканні до вух, дратівливість, неспокійний сон, підвищення температури тіла, втрата апетиту. Особлива увага повинна приділятися диференціюванню ГСО від зовнішнього отиту, гострого мірингіту та СО (Karma et al., 1987).

В Україні популярним є встановлення діагнозу ГСО на основі діагностичних критеріїв (Мєжвінський та ін., 2012; Косаковський, Юрочко, 2013; Косаковський, Юрочко, 2017) (таблиця 1).

Таблиця 1. Діагностичні критерії ГСО (Мєжвінський та ін., 2012; Косаковський, Юрочко, 2013; Косаковський, Юрочко, 2017)

Критерій Визначення
1. Гострий початок Тривалість до 3 тижнів
2. Наявність випоту в середньому вусі ≥1 отоскопічний симптом (видимий випіт/рідина, зміни світлового рефлексу, тьмяність БП, випинання БП)
3. Запалення БП Гіперемія, потовщення, тьмяність, непрозорість БП
4. ≥1 специфічний симптом Отальгія, зниження слуху, перфорація БП
5. ≥1 неспецифічний симптом Гарячка, дратівливість, зниження апетиту, сонливість, блювання, пронос

Визначення виду середнього отиту (ГСО чи СО) важливе, оскільки від цього залежить лікування (Faden et al., 1998). І все ж таки вид отиту клінічно часто важко розрізнити (Senturia et al., 1980). Зазвичай ГСО переходить у СО перед одужанням, і потім середнє вухо самостійно звільняється від випоту. Проте так є не завжди, і затримка випоту в середньому вусі є частим наслідком. А СО інколи переходить у ГСО. Хронічний СО зазвичай встановлюють при тривалості випоту в середньому вусі понад 3 місяці (Bluestone, 1999). А при рецидивуючому середньому отиті перебіг кожного епізоду стає менш типовим і робить оцінку захворювання ще складнішою.

Звичайні методи діагностики середнього отиту

Симптоми

Традиційно діагностичними інструментами для ГСО є поява гострих симптомів, можлива наявність попереднього захворювання та (пневматична) отоскопія.

Немовлята та діти молодшого віку, як звичайно, не можуть висловити симптоми. Інтерпретація симптомів важка навіть для батьків, тим паче молодших пацієнтів. За визначенням, наявність гострих симптомів необхідна для діагностики ГСО. Симптоми є обов’язковими, але не підтверджують діагноз ГСО. Симптоми недавньої вірусної респіраторної інфекції є найбільш поширеними скаргами при ГСО (Niemelä et al., 1994; Heikkinen, Ruuskanen 1995).

Наявність болю вух є найбільш пов’язана з ГСО (Niemelä et al., 1994; Heikkinen, Ruuskanen, 1995; Uhari et al., 1995; Kontiokari et al., 1998), але також часто може виникати через інші хвороби вух (Ingvarsson, 1982; Browning, 1990); слід пам’ятати, що отальгія має невушні причини (Косаковський, Юрочко, 2017). Торкання дитини до вух може бути пов’язане з іншими причинами, крім ГСО; якщо воно представлене, як єдиний симптом, то діагноз ГСО малоймовірний (Baker, 1992). У дітей віком до 2 років прогнозування перебігу ГСО за симптомами є складнішим порівняно з дітьми старшого віку (Uhari et al., 1995). Крім того, діагностична значущість отальгії низька, особливо в дітей віком до 2 років (Hayden, Schwartz, 1985; Niemelä et al., 1994). Також описано невербальні форми вираження вушного болю у немовлят: неспокій, дратівливість, плач, безсоння/неспокійний сон, відмова від їжі, дитина тягнеться рукою до вуха (Косаковський, Юрочко, 2017).

Попередні діагнози і лікування середнього отиту є важливими при визначенні типу середнього отиту (Donaldson, 1987; Faden et al., 1998). Вони, ймовірно, будуть надійними, якщо були попередні контакти з лікарем, а діагнози зареєстровані та доступні в медичній документації. Проте пацієнти часто відвідували різні клініки й дитина отримувала лікування в різних лікарів. Це порушує безперервність при лікуванні середнього отиту. Особливо коли в дітей з тривалим СО виникають симптоми респіраторної інфекції, диференціація між СО та ГСО є складною. Чітке дотримання критеріїв діагностики, застосування додаткових методів діагностики, документування візиту та додаткових методів обстеження можуть уточнити діагностику ГСО, запобігти гіпердіагностиці та зайвому лікуванню.

Отоскопія

Отоскопія за допомогою отоскопа — це звичайний метод, який використовується для візуалізації зовнішнього слухового ходу та БП для виявлення ознак середнього отиту, в педіатричній та загальній практиці. Оториноларингологи рутинно використовують налобні лампи, рефлектори або отомікроскоп. Діагностична точність отоскопії при ГСО може бути посилена пневматичною отоскопією (Schwartz et al., 1981), що особливо важливо при СО (Pelton, 1998). Проте світло від отоскопів може бути слабким, якщо інструмент використовують неналежним чином (Barriga et al., 1986).

Тьмяність, порушена рухомість, видимий рівень рідини — ознаки, що передбачають ВСВ, тоді як почервоніння барабанної перетинки не є такою важливою ознакою (Schwartz et al., 1981; Karma et al., 1989). Гіперемія БП за відсутності ГСО спостерігається у дітей з гарячкою, плачем та після маніпуляції для видалення сірки (Berman, 1995). Таким чином, діагностика середнього отиту не повинна базуватися виключно на гіперемії БП. Отоскопія є дуже суб’єктивною технікою і, таким чином, схильна до упередженості спостерігача та технічних варіабельностей (Gates, 1986; Cavanaugh, 1989). Знову ж таки, точність отоскопічного діагнозу нижча в молодших дітей (Gimsing, Bergholtz, 1983; Froom et al., 1990). Вдосконалення отоскопічних навичок (Kaleida, Stool, 1992) дуже корисне для всіх лікарів, що лікують дітей з респіраторними інфекціями.

У деяких випадках виконання пневматичної отоскопії може бути складним або навіть неможливим. Якщо дитина не йде на контакт або слуховий хід наповнений сіркою, яку дуже складно видалити, то отоскопічний діагноз, скоріш за все, є ненадійним. У дослідженні Schwartz et al. (1983) 57% дітей віком до одного року мають надлишок вушної сірки, що перешкоджає належній візуалізації, порівняно з 34% дітей віком від 13 до 23 місяців та 19% дітей віком понад 24 місяці. Крім того, у дітей позиція барабанної перетинки є більш горизонтальною, а це ускладнює візуальну оцінку. І, зрештою, слуховий хід може бути анатомічно дуже вузьким, що спричинює недостатнє освітлення для адекватного огляду барабанної перетинки.

Міринготомія

Міринготомія з відсмоктуванням є об’єктивним методом оцінки стану середнього вуха та наявності ВСВ. Рутинне використання цієї процедури зменшилося. Зокрема, у Фінляндії у 80-х роках міринготомію виконували приблизно в 40% випадків ГСО (Alho et al., 1992), а вже на початку 1990-х років — у менш як 20% випадків (Uhari et al., 1992).

Застосування цієї процедури в рутинній діагностиці середнього отиту не є золотим стандартом верифікації захворювання, тому діагностичну міринготомію виконують рідко. Тепер розроблено кілька нових діагностичних методів, щоб зробити діагноз об’єктивнішим і точнішим, — тимпанометрія і градієнтна акустична рефлексометрія.

Тимпанометрія

Тимпанометрія була запроваджена наприкінці 60-х років (Brooks, 1968), а градієнтна акустична рефлектометрія — в 80-х роках (Teele, Teele, 1984). Тимпанометрія відіграє важливішу роль як в обстеженнях, так і в клінічній практиці. Тимпанометрія є елементом імпедансометрії, призначеної для діагностики наявності випоту середнього вуха (Margolis et al., 1994), оцінки перфорацій барабанної перетинки (Rock, 1991) і для оцінки тиску середнього вуха (Terkildsen, Thomsen, 1959; Lildholdt et al., 1980).

Лікування

Антибіотики є основою лікування. Від часу запровадження антибіотиків у лікування ГСО серйозні отогенні ускладнення стали рідкістю. Різноманітні дослідження підтвердили ерадикацію бактерій різними антимікробними препаратами (Klein, 1993). Проте кореляція між бактеріологічною та клінічною ефективністю не є прямою (Marchant et al., 1992). За допомогою метааналізу підтверджено невеликий, але істотний вплив антимікробного лікування на користь позитивного клінічного результату (Rosenfeld et al., 1994; Del Mar et al., 1997). Суттєвих відмінностей між різними антимікробними препаратами не виявлено (Rosenfeld et al., 1994; Del Mar et al., 1997).

Висока частота спонтанного одужання, як мікробіологічного, так і клінічного, викликала сумніви в доцільності рутинного протимікробного лікування ГСО (Culpepper, Froom, 1997). Тому утримання від антибіотикотерапії (“тактика уважного спостереження”) набуває все більшої популярності, вперше її було застосовано в Нідерландах (van Buchem et al., 1981; van Buchem et al., 1985). В інших країнах тривалість антибіотикотерапії скоротилася, оскільки еквівалентні результати були досягнуті за умови коротших курсів, менш як за 7 днів, порівняно з курсами від 7 до 10 днів (Chaput de Saintonge et al., 1982; Ingvarsson, Lundgren, 1982; Meistrup-Larsen et al., 1983; Bain et al., 1985; Hoberman et al., 1997; Pichichero, Cohen, 1997; Kozyrskyj et al., 1998), хоча в дітей віком до 2 років триваліші курси можуть бути ефективнішими (Hoberman et al., 1997).

Основним мотивом утримання від антимікробної терапії є занепокоєння щодо зростання резистентності до антибіотиків та переживання щодо наявності незначної кількості нових груп ефективних антибіотиків для лікування інфекцій, викликаних мультирезистентними патогенами. Мало того, зменшиться кількість побічних ефектів, а також витрати на лікування. Але разом із тим засвідчено збільшення частоти випадків гострого мастоїдиту, і однією з причин цього було визнано неадекватне антимікробне лікування (Hoppe et al., 1994; Ghaffar et al., 2001).

Антигістамінні препарати та деконгестанти іноді використовують як додаткову терапію при ГСО. Проте їх дослідження при ГСО переважно не засвідчували користі (Meistrup-Larsen et al., 1978; Thomsen et al., 1979; Moran et al., 1982; Bhambhani et al., 1983; Schnore et al., 1986). У профілактиці середнього отиту або при лікуванні СО вони не мають ефекту (Olson et al., 1978; Randall, Hendley, 1979; Cantekin et al., 1983; Mandel et al., 1987). Нестероїдні протизапальні препарати полегшують біль при ГСО, але не впливають на прискорення звільнення середнього вуха від випоту (Varsano et al., 1989; Bertin et al., 1996).

Використання міринготомії при лікуванні ГСО стало непопулярним. Переваги міринготомії описано у фінських дослідженнях (Puhakka et al., 1979; Qvarnberg, 1981), вони полягають у швидкій елімінації ВСВ, проте їх не засвідчено в інших рандомізованих дослідженнях (van Buchem et al., 1981; Engelhard et al., 1989; Kaleida et al., 1991). До того ж процедури були різними: у фінських дослідженнях виконувалося ретельне відсмоктування вмісту середнього вуха після міринготомії, а в інших дослідженнях — лише розріз без відсмоктування або ж інформація про відсмоктування була відсутня. У метааналізі ефективності антимікробних препаратів для лікування ГСО Rosenfeld et al., (1994) засвідчили, що початкова міринготомія прискорила одужання (зменшення або поліпшення симптомів і ознак на 7–14 день) на 6,5%. І все ж таки зі збільшенням резистентності й кількості тяжчих випадків ГСО частота міринготомії як лікувальної маніпуляції буде зростати.

Профілактика середнього отиту

Визначено п’ять напрямів профілактики середнього отиту (таблиця 2).

Таблиця 2. Профілактика середнього отиту в дітей (Косаковський, Юрочко, 2017).

Напрям Заходи
Загальне зміцнення Дотримання гігієни
Раціональне харчування
Здоровий спосіб життя
Боротьба з активним і пасивним курінням
Підтримання грудного вигодовування
Своєчасне лікування гострих і хронічних хвороб верхніх дихальних шляхів
Застосування ксиліту
Імунопрофілактика Неспецифічна (бактеріальні лізати, вакцина проти грипу)
Специфічна (антипневмококова/антигемофільна вакцина)
Хірургія Аденотомія/тонзилотомія
Шунтування барабанної перетинки
Хірургія порожнини носа (поліпи, переділка)
Хірургія носоглотки (поліпи)
Хірургія піднебіння (розщелини піднебіння)
Корекція системних хвороб Корекція імунодефіциту
Корекція і контроль супутніх хвороб
Алергічний риніт
Цукровий діабет
Онкохвороби
Вроджені вади
Правильне лікування епізоду отиту Вибір лікарем і дотримання пацієнтом адекватної тактики (тактика уважного спостереження/антибіотики/міринготомія), адекватних ліків, адекватної тривалості лікування

З нових методів профілактики рекомендують застосування ксиліту. У Кохранівському огляді за 2011 рік досліджено роль ксиліту для запобігання рецидивному ГСО (Azarpazhooh et al., 2011). У чотирьох дослідженнях виявлено статистично істотне зниження на 25% ризику виникнення ГСО при використанні ксиліту (Hautalahti et al., 2007; Tapiainen et al., 2002; Uhari et al., 1996; Uhari et al., 1998). Жувальні гумки та льодяники із вмістом ксиліту виявилися ефективнішими, ніж сироп. Для дітей віком до 2 років, які мають найбільший ризик ГСО, вживати жувальні гумки і льодяники небезпечно. Щоб отримати захисний ефект, ксиліт потрібно вживати 3–5 разів на день. Він неефективний для лікування ГСО, його слід приймати впродовж усього періоду загострення респіраторних захворювань. Поодиноке використання чи використання за потреби неефективне.

Одним із найбільш вивчених методів профілактики є використання антипневмококової вакцини. В Україні доступна вакцина, у якій поєднана дія проти пневмококів і проти гемофільної палички, які є одними з основних збудників ГСО. У багатьох дослідженнях цієї вакцини засвідчено дуже обнадійливі показники: на 33,6% зниження частоти всіх випадків ГСО, на 57,6% зниження випадків ГСО, викликаного S. pneumoniae, а також на 35,3% зниження частоти випадків ГСО, викликаного нетипованою H. influenzae (EMEA, 2009; Tregnaghi et al., 2014).

Висновки

ГСО залишається дуже поширеною хворобою. Вдосконалення методів діагностики та лікування поліпшить стан пацієнтів, а запровадження сучасних методів профілактики допоможе знизити частоту ГСО.