НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Післядипломна освіта родинних лікарів в Австралії

У західному світі, де людське здоров’я завжди було однією з найвищих вартостей, медицина постійно розвивається. Деякі науковці з галузі інформаційних технологій стверджують, що наукова інформація в ділянці медицини подвоюється кожні 3,5 року, а ми, лікарі, невблаганно старіємо, і після доброго обіду вже часом тягне не до книжки, а до подушки (чи у кращому випадку – до жінки)... Наприклад, у нашому медичному центрі ще донедавна працював англійський лікар 1916 року народження, який закінчив медичний університет у 1941 році! Але до його честі слід зазначити, що цей 87-річний лікар, справжній англійський джентльмен, завжди приходив на зміну з останнім виданням медичного довідника (The Merck Manual).

Сучасний лікар має постійно оновлювати свої знання, щоб не відставати від своїх молодих хворих, які постійно заглядають до медичних сторінок Інтернету... Звичайно, більшість австралійських лікарів дуже відповідально ставляться до своєї післядипломної самоосвіти, проте австралійські урядовці від медицини вирішили взяти під свій контроль забезпечення високих стандартів місцевих родинних лікарів. З цією метою було запроваджено вищевказаний спеціальний Професійний реєстр (Vocational Register)* родинних лікарів. Щоб лишатися в цьому Реєстрі, австралійський родинний лікар має проводити більше ніж 50% свого робочого лікарського часу в родинній медицині і постійно брати участь у спеціальній програмі післядипломної освіти, яка називається “Забезпечення якості та постійного професійного розвитку — Quality Assurance and Continuing Professional Development (QA&CPD)”. Цю програму було ухвалено Kоледжем родинних лікарів у 1987 році, а в 1989 році був прийнятий федеральний закон, який зобов’язав родинних лікарів брати участь у цій програмі.


*Див. “МС”, том XV, число 4 (жовтень 2003 р.)


Докладний опис Програми післядипломної освіти для родинних лікарів наведено на 46 сторінках книжечки (QA & CPD), яку Kоледж друкує і розсилає всім родинним лікарям. Цей опис також можна знайти на інтернет-сторінці Kоледжу родинних лікарів (www.racgp.org.au).

Лікарів заохочують брати участь у різних видах навчання, які підрозділяють на дві групи. До першої групи форм навчання належать клінічні перевірки (Clinical Audits), семінарські заняття (5 очок за годину), навчання в малих групах, реалізація особистих планів навчання (Learning Plans), засвоєння певних навичок чи знань під керівництвом досвідченого колеги (Supervised Clinical Attachments).

Проведення клінічних перевірок відбувається в 4–5 етапів. Наприклад, я брав участь у такій формі навчання на тему раціонального антибактеріального лікування гострих інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів. На першому етапі я мав переглянути моє попереднє лікування відповідних 20 хворих (переглянути мої електронні історії хвороб і занотувати на односторінковій анкеті моє лікування). На другому етапі я мав прочитати сучасні австралійські рекомендації щодо такого лікування (основна ідея яких полягає в максимальному обмеженні застосування антибіотиків і в разі необхідності — у призначенні бензилпенициліну. На третьому етапі я мав намагатися лікувати моїх хворих згідно з цими рекомендаціями. На четвертому — зібрати цей матеріал, знову заповнити відповідні анкети і відіслати підсумковий аркуш паперу організаторам перевірки. Або, наприклад, як проводилися семінарські заняття (5 очок за годину) з гінекології. За місяць до запланованого заняття лікарям, що зголосилися брати в них участь, вислали анкету з екзаменаційними запитаннями на тему майбутнього семінарського заняття. На ці запитання слід було відповісти й відповіді надіслати організаторам семінарського заняття. Потім відбулося саме семінарське заняття, а приблизно через місяць знову прислали анкету з подібними запитаннями. І тільки після правильної відповіді на другу анкету мені зарахували очки для Програми.

До другої групи форм навчання належать семінарські заняття (2 очки за годину), курси чи навчання в університетах (пов’язані з медичною діяльністю), участь у конференціях, відповіді на запитання після прочитання медичних оглядових статей у медичних журналах чи на компактних дисках (CD-ROM), викладання родинним лікарем студентам чи клінічним ординаторам, коли родинний лікар бере участь в екзаменах до Коледжу родинних лікарів у ролі екзаменатора, виступи з доповідями на медичну тематику перед колегами, школярами чи іншими верствами населення, написання статей до наукових журналів, участь у науковому пошуку чи клінічних дослідженнях тощо.

Здобувати очки можна також навчаючись і через Інтернет (www.gplearning.gpea.com.au).

Я також намагаюся ходити під час обідньої перерви до місцевої державної лікарні, де щотижня спеціалісти читають лекції для місцевих родинних лікарів та лікарів, що працюють у лікарні. Крім здобування очок, це також дає мені можливість перекусити і поспілкуватися з лікарями-спеціалістами, які працюють у лікарні. Багато з них водночас із роботою в лікарні приймають моїх спільних з ними амбулаторних хворих у своїх приватних кабінетах.

Інформація про те, де і як можна заробляти заповітні очки, постійно рекламується в періодичних виданнях Коледжу родинної медицини та через Інтернет. Проведення великої частини лекцій, семінарів, роздавання навчальних компактних дисків частково чи повністю спонсорується фармацевтичними компаніями, представники яких приносять відповідні рекламні матеріали прямо до приватних медичних кабінетів лікарів.

Слід підкреслити, що РЛ сам обирає теми та форми навчання, залежно від своїх потреб чи спеціальних інтересів.

Багато лікарів при виборі семінарів чи лекцій також беруть до уваги, чи спонсорується ця діяльність якоюсь фармацевтичною компанією чи приватною лікарнею, яка може частково чи повністю оплатити смачний обід під час лекції або заплатити за проведення цього заходу в якомусь курортному містечку чи казино... Якщо такі лекції чи конференції відбуваються в іншому місті, то за витрати, пов’язані з подорожжю, можна вимагати суттєву знижку в податковій декларації наприкінці фінансового року. Тобто можна і повчитися, і поподорожувати напівбезкоштовно, та ще й дружину і діточок з собою прихопити.

Деякі лікарі обирають довготривалі конференції, коли за один раз можна заробити багато очок і потім цілий рік уже більше формально не вчитися. Хоча в Австралії кожному лікарю доводиться заглядати до книжки майже щодня.

За різні види і тривалість навчання родинному лікарю нараховується відповідна кількість очок. При відвіданні конференцій, семінарів тощо лікар має написати у відповідному журналі чи анкеті своє ім’я, поштову адресу та свій реєстраційний номер у Коледжі родинної медицини. За три роки родинний лікар має набрати як мінімум 130 очок, із них не менше ніж 30 очок — у першій групі форм навчання.

При штаб-квартирі Коледжу в Мельбурні (National QA&CPDD Office, 1 Palmerston Cres, Sth Melbourne, Vic 3205, Australia, електронна адреса: qacpd@racgp.org.au) та у філіях Коледжу в різних штатах Австралії працює як мінімум по одному службовцю, який займається виключно цією Програмою. Родинним лікарям щорічно присилають звіт про те, скільки вони заробили очок за участь у Програмі, хоча цю інформацію можна завжди знайти на вищевказаній Інтернетівській сторінці Коледжу родинних лікарів.

За участь у цій Програмі родинні лікарі мають платити щорічний внесок (у 2003 році він становив близько 200 американських доларів).

Звичайно, не всі родинні лікарі сумлінно ставляться до самоосвіти. Одні просто ледачі чи надто зайняті зароблянням грошей, інші мають велику родину. У таких випадках лікарі намагаються просто списати відповіді у своїх колег. Наприклад, можна заробляти очки за відповіді на запитання в медичних оглядових статтях (на тему діагностики чи лікування) в австралійських медичних журналах (насамперед в Australian Family Physician та Medicine Today, які отримують усі родинні лікарі Австралії). Так от, деякі родинні лікарі об’єднуються в “нелегальні групи”, в якій лікарі відповідають на запитання журналу почергово, той РЛ — у січні, інший — у лютому, третій — у березні, а решта — просто списує відповіді у “чергового лікаря”.

Якщо родинний лікар не виконує мінімальні вимоги цієї програми, то Коледж родинних лікарів зобов’язаний повідомити про цеКомісію зі страхування здоров’я (Health Insurance Commission) при федеральному Міністерстві охорони здоров’я Австралії. Ця Комісія може виключити родинного лікаря з Професійного реєстру, що миттєво призведе до суттєвого падіння його винагороди за огляд австралійських громадян через систему державного страхування Medicare, бо лікар перейде до вищезгаданої категорії “професійно незареєстрованих родинних лікарів”*.


*Див. “МС”, том XV, число 4 (жовтень 2003 р.)


Звичайно, частина родинних лікарів має цю професію не до самої пенсії. Дехто намагається перевчитися на медичних спеціалістів, інші ідуть на викладацьку чи адміністративну роботу, деякі взагалі кидають медицину (попри докладені величезні зусилля опанувати медичну науку) і починають вчитися, наприклад, на юристів чи архітекторів. А певну кількість колишніх лікарів можна побачити і на лавках Федерального парламенту Австралії чи у стінах парламентів штатів країни.

Доктор Павло Ангелуца,
кандидат медичних наук,
член Королівського коледжу родинних лікарів Австралії,
секретар Українського Лікарського Товариства в Австралії
Місто Брісбен, Австралія