ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО КАНАЛУ: ПРОБІОТИКИ, ПРЕБІОТИКИ, ФУНКЦІОНАЛЬНА ЇЖА

Ігор Коляда, Ігор Тумак

Кафедра ендоскопії та малоінвазивної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького

Нині зростає кількість доказів, що багато захворювань пов’язані із стилем життя і теоретично їм можна запобігти. Зниженню опірності до захворювань сприяють стрес у поєднанні із зниженням фізичної активності, харчування консервованими і спеціально обробленими продуктами з хімічними домішками та прийом ліків. Є багато доказів того, що наші гени, упродовж тисячоліть і мільйонів років адаптовані до “доісторичного” життя, погано витримують ті разючі зміни, які відбулися у способі життя і харчуванні за останні 100 років. Середньостатистичний мешканець країн Заходу нині споживає за рік 40 кг рафінованого цукру, удесятеро зросло споживання натрію, учетверо — насичених жирів, удвоє — холестерину, суттєво знизилося споживання рослинних волокон, таких елементів, як калій, магній, кальцій і хром, поліненасичених жирних кислот, вітамінів та антиоксидантів.

Ще важливішим є той факт, що доісторична їжа містила у кілька тисяч разів більше бактерій, переважно так званих пробіотичних. Доісторичні методи зберігання їжі полягали у висушуванні або, що було частіше, її тримали у погребах під землею, де продукти зазнавали природної ферментації. Так люди кам’яного віку навчилися робити пиво, вино, кислу капусту, зелені оливки. Нині їжа, яка зазнала природної ферментації, дедалі більше зникає із сучасного раціону — у виробництві “фабричної” їжі технології спрямовані на максимально повне видалення бактерій. Для збільшення терміну зберігання їжі нині пропагуються альтернативні способи обробки, наприклад, застосування ферментів, а не живих бактерій. Ці зміни, а також інтенсивне дотримання гігієнічних вимог при пологах і догляді за дитиною зумовили той наслідок, що у країнах Заходу в дітей утруднене формування тубільної кишкової флори, яка забезпечує достатній захист. Можливо, це має також вислідом збільшення частоти алергічних та інфекційних захворювань серед дітей у цих країнах.

Вражаючими є результати досліджень Lindeberg, проведених у Новій Гвінеї, де аборигени харчуються традиційною їжею, багатою на волокно, вітаміни, мінерали і поліненасичені жирні кислоти, мало їдять тваринних жирів і рафінованого цукру, не вживають алкоголю. Хоча ця група населення вживала багато насиченого масла какао і 80% її курило, однак у ній фактично майже не було випадків серцево-судинних захворювань, рідко траплялися випадки цукрового діабету і раку.

Після дихальних шляхів шлунково-кишковий канал є другою за площею поверхнею — площа його слизівки становить від 250 до 400 м2. За життя середньої тривалості крізь нього проходить до 60 т їжі. При такому навантаженні слизівка змушена швидко оновлюватися — більшість клітин епітелію заміщається кожні 3–4 доби. Крім того, захисну роль відіграє секрет — слина і слиз. Секрет містить не лише слиз і травні ферменти, а й чинники, від яких залежить функціонування нормальної мікрофлори. Водночас секреторна функція дуже чутлива до впливу хімічних факторів, у тому числі ліків.

Шлунково-кишковий канал є притулком для великої кількості флори, яка налічує понад 500 видів бактерій, деякі з яких відіграють важливі функції для здоров’я організму. Вважають, що кількість бактерій у 10 разів перевищує кількість клітин організму, це наводить на думку про те, що вони функціонують як його невід’ємна частина. Раніше цей факт ігнорувався, при тому що лікування антибіотиками, цитостатиками та опромінення мало руйнівний вплив на мікрофлору.

На початку третього тисячоліття в індустріальних країнах повсюдно відзначають збільшення частоти алергічних захворювань, виразкового коліту, хвороби Крона, цукрового діабету та артритів. Такий спалах пов’язують із генетичною схильністю, імунологічними розладами, а також із впливом тригерних чинників — алергенів та антигенів, бактерій і вірусів, які містяться у просвіті травного каналу, та порушенням бар’єрної функції кишківника. Вважають, що у кишківнику постійно відбуваються процеси імунологічної і навіть запальної активації, у такій ситуації втрата стимулів, які запускають захисні механізми, сприяє розвитку запальних захворювань.

Перша лінія захисту організму спрямована на елімінацію сторонніх антигенів, які проникають крізь слизівку, та регулювання антиген-специфічної імунної відповіді. Відтак гастро­інтести­нальний бар’єр контролює антигенний транспорт і формування імунологічних феноменів у кишківнику. Навіть у фізіологічних ситуаціях крізь захисний бар’єр проникає невелика, але імунологічно важлива кількість антигенів. Крізь шар епітелію вони проникають шляхом трансцитозу, після чого більша їх частина зазнає розпаду в лізосомах на пептидні фрагменти із меншою імуногенністю, а менша частина протеїнів залишається інтактною і спричинює антиген-специфічну імунну відповідь.

Лімфоїдна тканина кишківника — лімфоїдні (пейєрові) бляшки, лімфоцити і плазматичні клітини, які містяться у lamina propria, разом складають організовану лімфоїдну тканину кишки. Над базальною пластинкою в кишковому епітелії містяться інтраепітеліальні лімфоцити. Епітелій, який вкриває пейєрові бляшки, містить спеціалізовані М-клітини, які захоплюють зразки антигенів (antigen sampling cells). Хоча в імунній системі, як у крові, так і в тканинах, переважає IgG, у слизівці кишки, як і в дихальних шляхах, слинних, слізних і молочних залозах, відбувається продукція значних кількостей секреторного IgA у формі димеру або полімеру. Тому імунна відповідь, ініційована кишковою лімфоїдною тканиною, може впливати на імунну відповідь інших слизових оболонок і залоз.

Незрілість бар’єрної функції кишки супроводжується підвищеною проникністю слизівки та спотвореною імунною відповіддю, що може пояснювати вразливість до інфекцій, запалення і гіперчутливості у ранньому віці. Підвищена проникність кишкового бар’єру може бути і вторинною, спричиненою вірусами, бактеріями або харчовими антигенами. Відтак велика кількість антигенів проникає крізь слизовий бар’єр і порушує транспортний механізм. Навіть за відсутності запальних стимулів з боку довкілля здорова зріла кишка перебуває у прозапальному стані — стані так званого контрольованого запалення, коли провокується диференціація й активація лімфоцитів, які генерують прозапальні цитокіни.

Колонізація кишки бактеріями супроводжується збільшенням кількості кишкових лімфоцитів і дозріванням імунної функції слизівки. Антигени бактерій, які містяться у просвіті кишки, викликають специфічну відповідь лімфоїдної тканини кишки. В експериментальних моделях на тваринах засвідчено, що спроможність генерувати IgA-продукуючі клітини ініціюється формуванням кишкової мікрофлори з появою специфічних IgA у відповідь на транслокацію часточок бактерій, що є віддзеркаленням дозрівання імунологічних механізмів захисту у кишці. Відбувається зменшення кількості лімфоцитів у lamina propria і підвищення концентрації імуноглобулінів у сироватці. Засвідчено, що у тварин із стерильним травним каналом погано розвиваються вторинні лімфоїдні органи — селезінка і лімфовузли через відсутність антигенної стимуляції. Крім того, виявлено, що в мишей із стерильним травним каналом утримувалася тенденція до генералізованих імунних реакцій на овальбумін із продукцією IgE; цієї відсутності толерантності вдавалося уникнути шляхом формування мікрофлори на неонатальній стадії розвитку, але не пізніше неї.

Подібні результати отримано у дослідженнях на людях: виявлено суттєві відмінності кишкової мікрофлори немовлят, народжених природним шляхом та за допомогою кесаревого розтину. Це мало зв’язок із зрілістю гуморальних імунних механізмів, зокрема циркуляції IgA- та IgM‑секретуючих клітин. Отже, кишкова мікрофлора у ранньому віці впливає на розвиток кишкової лімфоїдної тканини і задає напрям регуляції локальної і системної імунної відповіді.

Найбільш ранніми і важливими рушійними силами у формуванні захисних механізмів у кишківнику є харчові та мікробні антигени. Нормальна кишкова мікрофлора, тобто пробіотики, сприяє бар’єрним функціям кишки, подає maturational сигнали до лімфоїдної тканини кишки і допомагає підтримувати баланс між прозапальними та протизапальними цитокінами. Таким чином, між організмом-хазяїном і мікробами у нормі існує тісна взаємодія, а дієта та суміші відповідної кишкової мікрофлори можуть відігравати важливу профілактичну і лікувальну роль у разі запальних захворювань.

Виявлено, що окремі види кишкової мікрофлори можуть пригнічувати імунну відповідь на харчові антигени в осіб з алергією, що пов’язують із посиленням синтезу протизапальних цитокінів — інтерлейкіну 10 і трансформуючого фактору росту. Водночас спроможність до стимуляції неспецифічної імунної відповіді утримується.

Мікробна колонізація розпочинається відразу після народження, спочатку домінують факультативні анаероби. Пізніше починають переважати молочнокислі бактерії і колі-форми. Після припинення годування грудьми відносний склад мікрофлори визначається дієтою і наближається до того, який спостерігають у дорослих. Якщо грудне вигодовування сприяє росту біфідобактерій, то годування сумішами формує комплексну мікрофлору, яка включає біфідобактерії, бактероїди, клостридії та стрептококи. У клубовій кишці концентрація бактерій усіх видів поступово збільшується до ≤ 1014. Більшість становлять 5 родів анаеробів: Bacteroides, Eubacterium, Bifidobacteium, Peptostreptococcus і Fusobacterium. У товстій кишці присутні також різні анаероби і факультативні анаероби, більшість з них досі не охарактеризовано через складнощі їх посіву і культивування. Загалом екосистема кишкової мікрофлори дорослих налічує до 500 видів бактерій. Деякі з них є потенційно хвороботворними через можливість продукування токсинів, інвазію у слизівку та активацію карциногенезу і запальної відповіді. Натомість до видів із властивостями, що сприяють здоров’ю, належать насамперед біфідобактерії та лактобацили. При інфекційних та запальних захворюваннях порушується збалансованість мікроекології кишки, збільшується кількість потенційно патогенних бактерій і порушується взаємодія між організмом-хазяїном та мікробами так, що резидентні (постійні) мікроорганізми можуть викликати імунну відповідь.

ПРОБІОТИКИ

Пробіотичні бактерії — це живі мікроорганізми, які є складовою частиною нормальної мікрофлори, патогенність яких низька або відсутня, натомість засвідчено, що їх функція корисна і важлива для життєдіяльності організму-хазяїна. Вони повинні бути стійкими до кислоти та жовчі і мати властивість адгезії до слизівки кишки. Лікувально-профілактичні ефекти пробіотиків пов’язують із конкурентною взаємодією із рецепторами поверхні слизівки, продукцією речовин із властивостями антибіотиків, посиленням імунного захисту організму хазяїна і конкуренцією з патогенною флорою. Повідомляють також про посилення неімунного захисту: зміцнення тугих з’єднань між клітинами епітелію, посилення секреції слизу, моторики та продукції метаболітів (аргініну, глютаміну і жирних кислот з коротким ланцюгом), які також виконують захисні функції.

Визначенню пробіотиків найповніше відповідають Lactobacillus та Bifidobacterium. Підтримка такої екологічної флори важлива для запобігання захворюванням, особливо інфекціям. Пробіотичні бактерії є ефективним засобом для контролю надмірного росту бактеріальної, грибкової та вірусної умовно патогенної флори, вони можуть контролювати розмноження таких кишкових патогенів, як Salmonella typhimurium, Shigella, Clostridium difficile, Campilobacter jejuni, Escherichia coli. Вони можуть також відігравати важливу роль у захисті від таких урогенітальних патогенів, як Gardnerella vaginalis, Bacteroides bivius, Candida albicans та Chlamidia trachomatis.

Принципове значення пробіотиків полягає у стабілізації кишкової мікрофлори. Так, вони дають змогу лікувати порушення мікроекології кишки, зумовлені як довкіллям (діарея мандрівників), так і оральною антимікробною терапією (діарея, асоційована з антибіотиками). Недавно у подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні засвідчено, що деякі штами молочнокислих бактерій дають змогу запобігти діареї мандрівників. Окрім запобігання інфекційним захворюванням травного каналу, пробіотики спроможні також полегшувати перебіг захворювань та скорочувати їх тривалість. Найліпше обґрунтованим застосуванням пробіотиків у клініці є лікування гострої діареї та як ад’ювантна терапія — при запальних захворюваннях, пов’язаних із кишківником. Клінічний ефект пробіотиків (Lactobacillus GG) зумовлений стабілізацією тубільної флори, зменшенням тривалості shedding ротавірусу, зменшенням проникності стінки кишки, яка збільшується при ротавірусній інфекції, та збільшенням кількості клітин, які секретують IgA проти ротавірусу. Прийом молочних продуктів, ферментованих Lactobacillus helveticus, Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus casei, Bifidobacterium bifidum та Streptococcus thermophilus, дає змогу запобігти епізодам діареї в немовлят, у тому числі завдяки стимуляції специфічної IgA відповіді. Як у дітей, так і в дорослих Lactobacillus GG і S. bougardii дають змогу запобігти рецидивам інфекції Clostridium difficile після початкової антибіотикотерапії. Пробіотики також дають змогу запобігти в дітей діареї, пов’язаній із застосуванням антибіотиків, або зменшити її важкість.

Деякі штами пробіотиків спроможні in vitro індукувати викид фактору некрозу пухлин α та інтерлейкіну 6, що віддзеркалює стимуляцію неспецифічного імунітету. Такі штами, як Lactobacillus acidophilus La1 і Lactobacillus rhamnosus GG, посилюють фагоцитоз. У низці досліджень засвідчено, що пробіотики можуть пригнічувати синтез прозапальних цитокінів, відтак вплив з їх допомогою на ендогенну мікрофлору дає змогу усунути низку імунологічних порушень при хворобі Крона, харчовій алергії та атопічній екземі. Так, лікування, яке включає пробіотики, зменшує частоту запалення кукси прямої кишки після колектомії з ілеоректоанастомозом (т. зв. “pouchitis”). Лікування з прийомом непатогенного штаму E. coli поліпшує клінічні результати при виразковому коліті порівняно з лікуванням месаламіном.

Відомо, що рак товстої кишки пов’язаний із харчуванням та характером кишкової флори. Лактобацили і біфідобактерії зменшують кількість у калових масах таких мікробних ферментів, як β-глюкуронідаза, β-глюкозидаза, нітроредуктаза і уреаза. Ці ферменти беруть участь в активації різних мутагенів та канцерогенів. Дослідження на тваринах засвідчили, що пробіотики зменшують частоту передракових змін. Однак досі не доведено, що пробіотики можуть зменшити ризик раку товстої кишки в людини.

У недавньому дослідженні Isolauri et al. виявили, що пробіотики мають потенціал пригнічувати реакції гіперчутливості на зовнішні антигени. Так, гомогенати з L. ramnosus штам GG, L. acidophilus, L. debruckii subsp. Bulgaricus, B. lactis і S. thermophilus зменшують проліферацію мононуклеарів у відповідь на фітогемаглютинін, причому протизапальний ефект гомогенатів різних штамів відрізнявся як кількісно, так і якісно. Засвідчено можливість виділення термостабільних антипроліферативних компонентів з гомогенатів цих бактерій, які потенційно можна застосовувати у клінічній практиці.

Кишкова мікрофлора може модифікувати структуру потенційно шкідливих антигенів і зменшувати їх імуногенність. Наприклад, негідролізований казеїн збільшує продукцію IL4, натомість казеїн, гідролізований штамом GG L. ramnosus, зменшує її. Відзначено суттєве поліпшення перебігу атопічного дерматиту (екземи) в немовлят у разі призначення елімінаційної дієти з пробіотичними добавками, водночас значуще знижується рівень маркерів кишкового та системного алергічного запалення. Подібно до цього в дорослих з гіперчутливістю на молоко прийом останнього з пробіотиками запобігає імуно-запальній відповіді. Відтак об’єктом впливу для пробіотиків нині став контроль надмірної продукції IgE під впливом IL4, який продукується Т-хелперами 2 підгрупи (TH2). Лікування переспрямовує імунологічну пам’ять так, що TH2 не залучаються у відповідь.

Для пробіотиків важливою є здатність до адгезії на поверхні слизівки та колонізації її. Дослідження засвідчили, що ця властивість є видоспецифічною, її вивчають як шляхом біопсії під час колоноскопії, так і in vitro за допомогою культур епітеліоцитів людини. З’ясувалося, що лише деякі з видів і штамів лактобацил та біфідобактерій, яких випускають з комерційною метою, мають властивості адгезії до епітеліоцитів людини як in vitro, так і in vivo. Таку властивість має, зокрема, штам GG L. ramnosus, про який вже неодноразово згадувалося вище. Нині інтенсивно вивчають лікувальний потенціал штамів лактобацил, які мають властивості адгезії до кишкового епітелію людини.

Нині велику увагу дослідників привертає L. plantarum. Ця бактерія у процесі метаболізму виробляє як молочну, так і оцтову кислоту. Унікальною її властивістю є виживання при низькому рівні рН, тому вона домінує на кінцевій стадії природної ферментації і міститься у таких продуктах, як кисла капуста, зелені оливки, натуральне вино і пиво та багатьох інших продуктах, поширених у країнах “третього світу”. Таким чином, наші предки отримували велику кількість цих бактерій, а припинення їх надходження у організм характерне для харчування в сучасних західних країнах. Важливою особливістю L. plantarum є перетворення аргініну в орнітин в анаеробних умовах із виділенням NO. Moncada та його група засвідчили, що вивільнення NO конститутивними ферментами має протективний вплив на травний канал, а ферментами, які індукуються, — деструктивний. Протективний вплив полягає у бактеріостатичній дії, стимуляції виділення слизу, регуляції моторики, спланхнічного кровоплину та імунних функцій. NO відіграє важливу роль у контролі розмноження Candida albicans, E. coli, H. pylori, шигел, сальмонел, амеб і паразитів як на рівні шлунка, так і в кишківнику.

Деякі штами L. plantarum (299 і 299V) мають унікальні властивості, для них характерна адгезія на глікопротеїнах, які містять манозу. Така властивість характерна для хвороботворних ентеробактерій, сальмонел, шигел та холерного вібріону. Це дає підстави очікувати конкурентного лікувально-профілактичного ефекту таких штамів: колонізація L. plantarum 299 і 299V cлизівки суттєво зменшує кількість грамнегативних анаеробів, клостридій і ентеробактерій. Перешкоджаючи адгезії хвороботворних мікробів на епітелії, L. plantarum також запобігає їх транслокації та всмоктуванню ендотоксинів. Вважають, що NO відіграє важливу роль у цьому контролі, а через те, що ця сполука має коротку тривалість існування, то у цьому процесі велике значення мають саме бактерії, які, як і L. plantarum, мають властивість адгезії на слизівці.

Навіть ті лактобацили, які не мають властивості адгезії до кишкового епітелію людини, під час пасажу через травний тракт можуть мати клінічний ефект. Halpern et al. виявили, що споживання 450 г йогурту на добу не впливає на ліпідний метаболізм, зате суттєво підвищує рівень кальцію у сироватці крові та продукцію γ-інтерферону Т-лімфоцитами. Від штамів із властивістю адгезії до кишкового епітелію людини можна очікувати ще більшого клінічного ефекту. Спроможність пробіотиків знижувати рівень холестеринемії досі суперечлива, хоча у дослідженнях 70-80-х рр. повідомляли про такий ефект споживання кисломолочних продуктів. Jackson et al. вважають такий ефект недостатньо доведеним, зокрема, через проблеми з дизайном таких досліджень і споживання в них дуже великих (від 0,5 до 8 л) кількостей йогурту на добу, що нереально для повсякденного життя.

Відомо, що зміни кишкової флори впливають на моторику товстої кишки і пасаж вмісту по ній, а жирні кислоти з коротким ланцюгом, які утворюються при життєдіяльності пробіотиків, відіграють важливу роль у прискоренні часу транзиту вмісту по товстій кишці. У людей похилого віку із закрепами знижується вміст біфідобактерій у кишковій флорі. Тому логічним є застосування молочнокислих бактерій при лікуванні закрепів. Низка досліджень справді засвідчила клінічний ефект різних штамів пробіотиків (L. rhamnosus GG, L. casei, B. lactis тощо) при лікуванні закрепів.

ПРЕБІОТИКИ

Концепція пребіотиків виникла недавно — приблизно 10 років тому. Це хімічні речовини, як звичайно, олігосахариди, які не перетравлюються в кишківнику і можуть відігравати роль субстратів, специфічних для бактерій з пробіотичними властивостями, що вже містяться в кишківнику організму-хазяїна, посилюючи таким чином їх ріст. Вони також не метаболізуються мікрофлорою, яка не має пробіотичних властивостей, наприклад, бактероїдами або E. coli. Пребіотики містяться у грудному молоці та деяких овочах. Синтетичні пребіотики-олігосахариди мають у своїй основі фруктозу або галактозу (скорочено — ФОС і ГОС відповідно). Олігосахариди грудного молока вважають пребіотиками, оскільки вони сприяють переважному росту біфідобактерій і лактобацил у товстій кишці немовлят, які перебувають виключно на грудному вигодовуванні.

Інулін належить до полімерів фруктози (так званих фруктанів), які містять від 2 до 60 молекул фруктози із β(1-2) зв’язками між мономерами, що обмежує метаболізм молекули травними ензимами. Олігофруктоза — фруктозні олігосахариди із 2-10 молекулами фруктози у ланцюжку, з’єднаними глікозидними зв’язками. Обидва види полімерів містяться у багатьох рослинах — пшениці, цибулі, часнику, бананах, цикорію і відіграють різноманітні функції при травленні. Зокрема, вони збільшують кількість волокна в їжі, не підвищуючи при цьому її в’язкості. При додаванні у молоко інулін утворює мікрокристали, продукт набуває кремоподібного стану і стає жирним на смак. Тому інулінові фруктани додають у морозиво, інші десерти, а також у випічку. Пребіотики додають також у йогурти, де вже містяться пробіотики. Такі комбіновані препарати називають синбіотиками.

Пребіотики не метаболізується у тонкій кишці, а в товстій під впливом біфідобактерій і лактобацил розпадаються на гази, лактат і жирні кислоти з коротким ланцюгом. Вони можуть бути замінниками цукру в харчуванні діабетиків і їх класифікують як волокно. Механізм вибірковості щодо того, які бактерії метаболізують пребіотики, полягає у зниженні рН у просвіті кишки і продукції метаболітів, що пригнічують ріст одних бактерій, а посилюють — інших. Цей механізм ще не до кінця з’ясовано. Цікаво, зокрема, що у разі якщо у кишківнику на момент прийому пребіотика було мало специфічних бактерій, його ефект виражений слабше, ніж у тих випадках, коли їх було багато. Невідомо також, як довго утримується позитивний ефект пребіотиків — відомо, що прокаріоти легко адаптуються до середовища, а відтак патогенні бактерії можуть перебудувати метаболізм, щоб утилізувати субстрат.

Основним прямим ефектом пребіотиків є вплив на функцію товстої кишки (внаслідок збільшення кількості волокна, осмотичного ефекту та зміни рН), що використовують при лікуванні синдрому подразненої кишки та закрепів. Крім того, вуглеводи (харчове волокно) впливають на всмоктування мінералів. Мінерали зв’язуються із вуглеводами і внаслідок цього не всмоктуються у тонкій кишці. Однак секвестровані мінерали вивільнюються у товстій кишці, де їх абсорбція, особливо Ca2+, полегшується через високий вміст жирних кислот з коротким ланцюгом (у кислому середовищі підвищується концентрація іонізованого Ca2+ і це сприяє пасивній їх дифузії). Фруктани полегшують абсорбцію мінералів завдяки осмотичному ефекту — вода притягується у просвіт товстої кишки, об’єм рідини збільшується, а концентрація мінералів зменшується через розведення розчину. Водночас дослідження на людях не виявили суттєвого впливу інуліну на всмоктування заліза і цинку, а посилення всмоктування магнію нині засвідчено лише в експериментах на тваринах. Поліпшення біодоступності кальцію дає підстави очікувати на ефект інуліну щодо профілактики остеопорозу.

У дослідженнях на щурах збагачення дієти інуліном зменшувало рівень тригліцеридів як після їди, так і натще, переважно ліпідів дуже низької густини, внаслідок зниження їх синтезу de novo гепатоцитами. Такий ефект пов’язують із впливом на концентрацію глюкози та інсуліну або ж із підвищенням вмісту жирних кислот у портальній венозній крові. У рандомізованому, подвійно сліпому дослідженні із залученням осіб з помірною гіперліпідемією виявлено, що прийом пребіотиків знижував рівень інсуліну натще і концентрацію тригліцеридів. Потенціал пребіотиків щодо профілактики атеросклерозу потребує подальших досліджень із включенням у дослідження пацієнтів із ожирінням, резистентністю до інсуліну, харчування яких містить багато вуглеводів і є високоенергетичним.

Дослідження на щурах (експериментальні моделі) дають також підстави очікувати, що інулін і олігофруктози можуть зменшувати ризик раку товстої кишки, однак ця важлива гіпотеза потребує великих досліджень на людях.

(Закінчення в наступному числі журналу)