НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

ХАРЧОВІ ДОБАВКИ І ФУНКЦІОНАЛЬНА ЇЖА:
ДВА БОКИ МЕДАЛІ?

Скорочений виклад

Charles H. Halsted
Dietary supplements and functional foods: 2 sides of a coin?
American Journal of Clinical Nutrition, April 2003, Vol. 77, No. 4, 1001S-1007S,

У 1994 р. конгрес США ратифікував Dietary Supplement Health and Education Act (DSHEA). У цьому документі харчові добавки визначено як “продукт (відмінний від тютюну), який передбачається додавати до їжі і який містить один або більше таких харчових складників: вітаміни, мінерали, рослинні компоненти, амінокислоти, харчові субстанції для збільшення загального об’єму спожитої їжі, а також концентрати, метаболіти, компоненти, екстракти або комбінації цих інгредієнтів”. Крім того, харчові добавки випускають у вигляді пілюль, капсул, таблеток та у рідкому вигляді, вони не призначені для прийому замість звичайної їжі або як окрема страва. Вони повинні мати етикетку, на якій вказано, що це харчова добавка. Недавно Zeisel представив два додаткових робочих визначення. “Нейтрацевтиками” названо “харчові добавки, що містять у концентрованій формі біологічно активні компоненти їжі на нехарчовому матриксу для поліпшення здоров’я”. Адміністрація харчових продуктів і ліків США (FDA) не вживає терміна “нейтрацевтики”. Натомість функціональна їжа за Zeisel є складовою нормального харчування і в її основі лежить харчовий матрикс.

Лікарські рослини

Ще сер Вільям Ослер відзначав, що “бажання приймати ліки є однією з особливостей, яка відрізняє людину від її тваринних родичів”. Цей погляд знайшов підтвердження... у шлунку нашого пращура, що 5300 років тому замерз у Швейцарських Альпах, в якому було виявлено лікарські трави. Рослини з лікувальними властивостями усі людські культури застосовували з незапам’ятних часів, впровадження аналізу і стандартизація їх діючих речовин поклало на початку ХХ століття початок сучасній фармакології. З іншого боку, нині споживання і продаж лікарських трав і харчових добавок сягнули шалених масштабів: нині у США харчові добавки, у т. ч. вітаміни, приймає половина населення і за останні роки ця цифра зросла удвічі. Серед обсягів продажу харчових добавок 32% становлять лікарські рослини, а 38% — вітаміни, обсяги продажу продовжують зростати на 10% річно.

Хоча FDA вимагала і вимагає суворої державної регуляції з метою забезпечення точності написів на етикетках, безпечності й ефективності ліків, однак до затвердження Акта 1990 р. індустрія харчових добавок не підлягала специфічному регулюванню. З 1990 р. офіційно дозволені інструкції для їх застосування обмежено кількома категоріями, які включають остеопороз, гіпертензію, серцеві захворювання і рак. Під інтенсивним тиском індустріального лобі конгрес США розширив застосування харчових добавок, змінивши їх призначення на “функціональне специфічне поліпшення здоров’я”, але їх застосування не передбачає специфічного запобігання захворюванням або їх лікування. FDA заснувала центр безпечності їжі і харчових добавок (CFSAN), який здійснює контроль за новими харчовими добавками, а також за маркетингом продуктів, які декларують як уже відомі суміші. У FDA харчові добавки контролюються за тими ж рубриками, що і звичайні харчові продукти. Виробник відповідає за наявність на етикетці вказівки, що це харчова добавка, точного переліку складників і відповідності об’єму вмісту напису на етикетці. Вона також повинна містити напис: “Цей продукт не призначений для діагностики, лікування або профілактики будь-яких захворювань”. Однак FDA не вимагає точного якісного і кількісного хімічного аналізу складників. Такий порядок оминає звичайні процедури FDA, де виробник ще до отримання дозволу на продаж надає докази безпечності продукту, а тому на FDA на постмаркетинговому етапі лягає тягар виявлення можливого ризику застосування. Для продуктів, що випускалися ще до 1994 р., припускають їх безпечність, за безпечність новіших продуктів відповідальність несе їх виробник.

Більшість споживачів отримують інформацію про лікарські трави від родичів, друзів та з Інтернету. Вважаючи їх прийом безпечним, багато з них не вважали за потрібне повідомляти про це свого лікаря. Опитування засвідчили, що жінки, які регулярно приймали препарати часнику, женьшеню та ехінацеї, часто продовжували це робити і під час вагітності. Цікаво, що за даними опитування третина опитаних отримали пораду приймати альтернативні препарати від свого лікаря! Вважають, що широка рекламна кампанія та недостатня увага лікаря до тривоги пацієнта є головними причинами того, що онкологічні пацієнти вдаються до альтернативної медицини. Серед хворих на хворобу Паркінсона альтернативні препарати, переважно трави, приймало 40% опитаних. Серед хворих з артритом до альтернативних засобів (трави, хондроітин, глюкозамін, масаж, хіропрактика) інтерес проявляли 79%, лише 40% повідомляли про це лікаря, і лише 40% лікарів питали пацієнтів про можливе альтернативне лікування. Хворі боялися, що лікар заборонить приймати альтернативні ліки або не зможе дати поради з цього приводу. Опитування засвідчило, що третина лікарів не мали достатніх знань, щоб дати суттєву пораду хворому щодо альтернативних ліків, і 20% вважали, що альтернативна терапія є шарлатанством і шкідлива, бо перешкоджає загальноприйнятому лікуванню, забирає час і кошти.

Загалом треба зазначити, що збільшення продажу харчових добавок зумовлено досконалою їх рекламою. Хоча деякі групи людей (наприклад, вагітні жінки) приймають їх менше, ніж пересічна популяція, пацієнти з хронічними, фатальними або неясного генезу захворюваннями найбільш схильні до альтернативного лікування, особливо прийому трав. Вражає, що лікарі не схильні цікавитися, чи пацієнт приймає які-небудь трави. Така тенденція небезпечна через потенційну взаємодію трав (складники більшості з яких вивчено недостатньо) з призначуваними ліками і можливі побічні ефекти.

Що повинен знати лікар і якою повинна бути його позиція? Треба чітко зрозуміти відмінності між загальноприйнятою і нетрадиційною медициною. До початку ХХ століття рослини були основним джерелом консервативного лікування. Фітотерапевти не мають можливостей визначити чистоту і концентрацію діючих середників у свої препаратах, хоча у прописах можуть бути такі рослини з токсичними властивостями, як наперстянка або кора хіни. Безпечність і ефективність засобів рослинного походження можна з’ясувати лише шляхом виділення чистої активної діючої речовини і вивчення дії засобу в добре контрольованих рандомізованих клінічних дослідженнях. Натомість індустрія харчових добавок заполонила ринок засобами, які не пройшли суворого наукового тестування, а тому можуть бути неефективними і навіть потенційно шкідливими. За відсутності вимоги з боку пацієнтів виробники приділяють мало уваги доказам ефективності і безпечності їх продукції.

Наукова література переповнена повідомленнями про неочікувані токсичні ефекти харчових добавок. Ситуацію ускладнюють відмінності законодавчої бази в різних країнах: в одних рослинні продукти зараховують до медичних засобів, в інших — до харчових добавок, ще в інших — до рекреаційних трав. Більшість країн Європейської Співдружності зараховують вітаміни та мінерали до харчових продуктів, якщо їх приймають у загальноприйнятих дозах, однак немає спеціального регулювання щодо харчових добавок, якщо не затверджено офіційних інструкцій щодо їх прийому. У деяких країнах, наприклад, у Німеччині, функціонують комісії для оцінки безпечності та ефективності лікарських рослин. Однак про деякі такі побічні ефекти стало відомо зовсім недавно, після виходу відповідних довідників і списків, як, наприклад, про фульмінантну печінкову недостатність при хронічному застосуванні кава (рослина з седативними властивостями, не плутати з кавою — напоєм!). Така ситуація лякає лікарів: в останніх довідниках повідомляють про 350 різних побічних ефектів прийому лікарських рослин — від нудоти і проносу до гепатаргії та нефропатії, а списку з 200 нерослинних добавок (вітамінів, амінокислот, мінералів тощо) відповідає список з 300 побічних ефектів. У патентованих засобах “східної” медицини було виявлено свинець, миш’як і ртуть у токсичних дозах.

Особливо небезпечним є неконтрольований прийом трав хірургічними пацієнтами перед операцією — через можливу взаємодію з анестетиками, міорелаксантами тощо. Повідомляють, що тривалий прийом імуностимулятора ехінацеї перед операцією може призвести до імуносупресії із сповільненням загоєння ран і післяопераційними інфекціями (Boullata J. I. et al., 2000). Часник, який приймають з метою зниження рівня холестерину, може пригнічувати функцію тромбоцитів і збільшити ризик кровотечі (Stevinson C. et al., 2000). Гінкго через пригнічення функції тромбоцитів може призвести до крововиливів у мозок, а женьшень — викликати гіпоглікемію у хворих на діабет ІІ типу. Звіробій викликає викид серотоніну та взаємодіє з низкою препаратів, які метаболізується через цитохром Р450 (циклоспорин, лідокаїн, варфарин), а валеріана потенціює дію бензодіазепінів.

Функціональна їжа

На відміну від більшості харчових добавок, функціональна їжа є компонентом звичайного харчування, дає змогу запобігти низці конкретних захворювань і є об’єктом досліджень за допомогою традиційних наукових методів. Згідно з визначенням, це їжа або її складові, що забезпечують для здоров’я такі ефекти, що виходять за межі традиційних понять про ефекти харчових продуктів. Інформація про такі ефекти нині інтенсивно накопичується.

Зокрема, до цієї групи зараховують поліфеноли і флавоноїди, які містяться у фруктах і овочах та мають антиоксидантні властивості. Сюди належать проантоціаніди, кверцитин і епікатехін, які містяться у шоколаді, чаї та вині. Червоне вино також містить резвератрол — антиоксидант, який міститься у шкірці виноградних ягід і не належить до поліфенолів. З ними пов’язують “французький парадокс” — нижчий рівень захворюваності на ішемічну хворобу у Франції, де п’ють багато червоного вина і їдять багато фруктів та овочів, що містять поліфеноли. Ці феноли пригнічують окислення ліпопротеїдів низької густини, пригнічують агрегацію тромбоцитів і викликають вазодилятацію внаслідок продукції оксиду азоту. Ефект залежить від характеру продукту (наприклад, вміст поліфенолів вищий у зеленому чаї, ніж у чорному) і кількості його споживання (при збільшенні дози вина шкідливі ефекти алкоголю перевищують користь поліфенолів). Щодо фруктів і овочів виробити чіткі рекомендації понад загальну вказівку їсти їх побільше важко через суттєві коливання вмісту цих сполук та їх засвоюваності залежно від обробки їжі та інших чинників.

Ізофлавони сої є фітоестрогенами, вони містяться у різноманітних продуктах з сої (соусах, соєвому молоці тощо). Клінічні дослідження засвідчили їх потенційну ефективність у запобіганні ішемічній хворобі серця, остеопорозові, раку простати і грудей — два останні захворювання суттєво рідше трапляються у Східній Азії, де поширена ця культура, однак для остаточного доведення цього потенціалу необхідні докладніші дослідження.

Серед каротиноїдів, які входять у харчування людини, найбільшу роль відіграють β‑каротен, α‑каротен, лютеїн та лікопен. Будучи жиророзчинними, вони циркулюють у стані зв’язку з ліпопротеїдами. Як антиоксиданти вони знижують перекисне окислення ліпідів, атерогенез, окислення ДНК і мають протективну дію щодо раку: засвідчено зворотний зв’язок між споживанням лікопену і частотою раку легень, простати і шлунка.

Рибні жири (риби холодних морів — скумбрія, лосось, палтус) багаті на n-3-поліненасичені жирні кислоти на відміну від рослинних жирів, які містять n-6-поліненасичені жирні кислоти. У населення, яке споживає багато такої риби, відзначають знижений ризик ІХС та аритмій, хоча й підвищений ризик кровотеч. Біологічні ефекти пов’язують із пригніченням синтезу і секреції у печінці тріацилгліцеролу та ліпопротеїдів дуже низької густини. У риб’ячому жирі переважає ейкозапентаенова кислота, а у льняній та горіховій олії — її попередник ліноленова кислота. У населення Середземномор’я, де вживають багато такої олії, є нижчою частота раптової серцевої смерті.

Загалом ще раз треба звернути увагу на вражаючі відмінності між харчовими добавками і функціональною їжею. Якщо харчові добавки, зокрема лікарські рослини, вважаються перевіреними часом і немає наукових доказів їх ефективності, то функціональна їжа є складовою частиною нормального харчування, щодо якої є дедалі більше суворо наукових доказів важливості для здоров’я. Якщо продаж харчових добавок є спекуляцією на розчаруванні частини населення у можливостях медицини, то ера функціональної їжі пов’язана із висуванням дієтології на чільні позиції у превентивній медицині. Сучасна ситуація вимагає від лікаря не тікати від обговорення проблеми лікарських рослин, знати їх можливості та потенційну шкоду, особливо при комбінації з фармацевтичними препаратами, і зберегти при цьому довіру пацієнта. Лікар повинен бути також спроможним обговорити з пацієнтом аспекти його харчування, у т. ч. вживання функціональної їжі.

Підготував Ігор Тумак