КОНСУЛЬТАНТ

Корекція дози медикаментів при хронічних захворюваннях нирок

Скорочений виклад

M. Y. Munar, H. Singh
Am Fam Physician 2007;75:1487-96

Згідно з визначенням Ініціативи щодо поліпшення якості результатів лікування захворювань нирок Національного ниркового фонду (K/DOQI, США), хронічне захворювання нирок (ХЗН) — це наявність ушкодження нирок або зниження швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) тривалістю більш як 3 місяці. Класифікація стадії хронічних захворювань нирок за K/DOQI ґрунтується на ШКФ (таблиця 1).

Таблиця 1. Класифікація стадії
хронічних захворювань нирок за K/DOQI

Стадія Характеристика ШКФ (мл/хв./1,73 м2)

1

Ушкодження нирок з нормальною або підвищеною ШКФ

>90

2

Ушкодження нирок з незначним зниженням ШКФ

60–89

3

Зниження ШКФ середнього ступеня важкості

30–59

4

Виражене зниження ШКФ

15–29

5

Термінальна ниркова недостатність

< 15 (або діаліз)

Неправильне дозування медикаментів у хворих із ХЗН може призвести до інтоксикації або неефективності лікування. Зокрема, пацієнти старшого віку належать до групи підвищеного ризику щодо прогресування захворювання та розвитку відповідних побічних проявів, зумовлених віковим зниженням функції нирок та поліпрагмазією з приводу супутніх захворювань. ХЗН можуть негативно впливати на кровоплин у клубочках, фільтрацію, секрецію та реабсорбцію в канальцях нирок, біоактивацію препаратів у нирках та їх метаболізм. Крім того, у таких хворих може порушуватися абсорбція препарату, його біодоступність, зв’язування з білками, об’єм розподілу в організмі та позанирковий кліренс (метаболізм). Слід бути особливо уважним при призначенні препаратів, активні або токсичні метаболіти яких у пацієнтів із ХЗН можуть накопичуватися і зумовлювати надмірну фармакологічну дію або побічні прояви.

Визначення швидкості клубочкової фільтрації та кліренсу креатиніну

Дозування препаратів, які виводяться нирками, залежить від функції нирок (визначається як ШКФ або кліренс креатиніну). Ці показники слід визначати лише тоді, якщо нирки функціонують стабільно і рівень креатиніну не змінюється.

Згідно з рекомендаціями K/DOQI, для рутинного визначення ШКФ слід застосовувати традиційну формулу Кокрофта-Голта або формулу з дослідження “Модифікація дієти при захворюваннях нирок (MDRD)”. Проте у пацієнтів з ШКФ менш як 60 мл/хв./1,73 м2 формула MDRD виявилася точнішою, ніж формула Кокрофта-Голта (Poggio E. D. et al., 2005).

img 1

Оскільки з віком синтез та екскреція креатиніну знижується, виявлення в пацієнтів похилого віку нормального рівня креатиніну ще не означає, що нирки функціонують нормально. Встановлено, що в пацієнтів похилого віку для виявлення ШКФ менш як 90 мл/хв./1,73 м2 найкраще застосовувати формулу MDRD.

Корекція дози

У пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок величину ударної дози зазвичай коригувати не треба. Для корекції дози можна знижувати дозу, збільшувати інтервал часу між введеннями препарату або застосовувати обидва методи. Зниження дози забезпечує стабільнішу концентрацію препарату, проте супроводжується вищим ризиком розвитку інтоксикації, якщо інтервал часу між введеннями ліків недостатній для виведення препарату з організму. Якщо збільшити інтервал часу між введеннями препарату для сприяння повному виведенню ліків, медикаменти можна вводити в нормальних дозах; це знижує імовірність розвитку інтоксикації, проте підвищує ризик досягнення недостатньої концентрації препарату, особливо під кінець інтервалу часу між введеннями препарату.

Гіпотензивні препарати

У таблиці 2 наведено вимоги щодо дозування гіпотензивних препаратів у хворих з ХЗН. Тіазидові діуретики — препарати першого вибору для лікування неускладненої артеріальної гіпертензії (Chobanian A. V. et al., 2003), проте їх застосування не рекомендується при рівні креатиніну в сироватці крові більш як 0,22 ммоль/л або кліренсі креатиніну менш як 30 мл/хв. У хворих із ХЗН для лікування неускладненої артеріальної гіпертензії найчастіше застосовують петлеві діуретики. Хоча додавання до терапії блокаторів альдостерону (наприклад спіронолактону, еплеренону) дозволяє знизити смертність у хворих з важкою серцевою недостатністю (Pitt B. et al., 1999), у пацієнтів із важкими ХЗН слід уникати призначення калійзберігаючих діуретиків та блокаторів альдостерону, оскільки ниркова недостатність зазвичай супроводжується гіперкаліємією.

Таблиця 2. Корекція дози гіпотензивних препаратів у хворих із хронічними захворюваннями нирок (за Aronoff G. R., 1999; Saseen J. J., Carter B.L., 2005)

Препарат Звичайне дозування* Корекція дози (відсоток від звичайного дозування) залежно від ШКФ (мл/хв./1,73 м2)
>50 10–50 <10

Інгібітори АПФ

Беназеприл

10 мг/день

100%

50–75%

25–50%

Каптоприл

25 мг кожні 8 год.

100%

75%

50%

Еналаприл

5–10 мг кожні 12 год.

100%

75–100%

50%

Фозиноприл

10 мг/день

100%

100%

75–100%

Лізиноприл

5–10 мг/день

100%

50–75%

25–50%

Квінаприл

10–20 мг/день

100%

75–100%

75%

Раміприл

5–10 мг/день

100%

50–75%

25–50%

β-блокатори

Ацебутолол

400–600 мг 1–2 р. на день

100%

50%

30–50%

Атенолол

50–100 мг/день

100%

50%

25%

Бісопролол§

10 мг/день

100%

75%

50%

Надолол

40–80 мг/день

100%

50%

25%

Діуретики

Амілорид

5 мг/день

100%

50%

Не призначати

Буметанід

Коригувати не треба

Фуросемід

Коригувати не треба

Метолазон

Коригувати не треба

Спіронолактон

50–100 мг/день

Кожні 6–12 год.

Кожні 12–24 год.

Не призначати

Тіазиди||

25–50 мг/день

100%

100%

Не призначати

Торсемід

Коригувати не треба

Тріамтерен

50–100 мг двічі на день

100%

100%

Не призначати

*У таблиці наведено звичайне дозування, при певних показаннях дози можуть бути іншими.
У пацієнтів, які отримують діуретики, може виникнути потреба у зниженні початкових доз.
Порівняно з іншими інгібіторами АПФ, цей препарат має меншу схильність до накопичення в організмі. Комбінація з гідрохлортіазидом у фіксованій дозі протипоказана у хворих із кліренсом креатиніну менш як 30 мл/хв. (0,5 мл/с).
§Максимальна доза в пацієнтів з нирковою недостатністю становить 10 мг на день.
||У пацієнтів із кліренсом креатиніну менш як 30 мл/хв. не можна застосовувати тіазиди, проте в таких хворих тіазиди ефективні при комбінації з петлевими діуретиками.

Інгібітори АПФ та блокатори ангіотензинових рецепторів — гіпотензивні препарати першого вибору для пацієнтів із цукровим діабетом І або ІІ типу з протеїнурією чи ранніми стадіями ХЗН (Chobanian A. V. et al., 2003). Ці препарати знижують артеріальний тиск та протеїнурію, сповільнюють прогресування захворювання нирок та забезпечують довготерміновий захист серцево-судинної системи.

У хворих із ХЗН та в пацієнтів із нормальним початковим рівнем креатиніну інгібітори АПФ та блокатори ангіотензинових рецепторів (БАР) пригнічують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, зумовлюючи дилятацію еферентних артеріол. Протягом першого тижня від початку лікування це може викликати гостре зниження ШКФ на більш як 15% від початкового рівня з пропорційним підвищенням рівня креатиніну в сироватці крові (Bakris G. L. et al., 2000; Ahmed A., 2002). Така ситуація найчастіше трапляється в пацієнтів з застійною серцевою недостатністю, у хворих, які супутньо приймають діуретики або НСПЗП, у пацієнтів, яких лікують високими дозами інгібіторів АПФ або БАР. У більшості пацієнтів можна безпечно продовжувати лікування інгібіторами АПФ або блокаторами ангіотензинових рецепторів, якщо рівень креатиніну сироватки підвищується на менш як 30%. Звичайно рівень креатиніну повертається до початкового рівня через 4–6 тижнів.

Якщо рівень креатиніну сироватки крові підвищується більш як на 30% або рівень калію перевищує 5,6 ммоль/л, інгібітори АПФ або блокатори ангіотензинових рецепторів звичайно відміняють. Враховуючи довготривалу захисну дію на нирки та серцево-судинну систему, жодному пацієнтові не можна відмовляти у проведенні пробного лікування інгібіторами АПФ або блокаторами ангіотензинових рецепторів під ретельним наглядом лікаря. Слід ретельно титрувати дози препаратів та щотижня перевіряти ниркові проби та рівень калію, поки ці показники не повернуться до вихідного рівня.

Гідрофільні β-блокатори (наприклад атенолол, бісопролол, надолол, ацебутолол) виводяться з організму нирками, тому в пацієнтів з ХНН слід коригувати їх дозу. Проте метопролол тартрату, метопролол сукцинату, анаприлін та лабеталол метаболізуються печінкою і не потребують корекції дози. Корекції дози також не потребують блокатори кальцієвих каналів, клофелін та α-блокатори.

Гіпоглікемічні препарати

У таблиці 3 подано вимоги щодо корекції дози гіпоглікемічних препаратів при ХЗН. Оскільки 90–100% дози метформіну виділяється нирками, застосування цього препарату не рекомендується у пацієнтів віком більш як 80 років, з хронічною серцевою недостатністю і якщо креатинін сироватки крові перевищує 0,13 ммоль/л у чоловіків і 0,12 ммоль/л у жінок. При застосуванні метформіну у хворих із нирковою недостатністю передусім слід пам’ятати, що захворювання, які зумовлюють гіпоксемію (наприклад інфаркт міокарда, важка інфекція, захворювання дихальної системи або печінки), підвищують ризик розвитку лактоцидозу.

Таблиця 3. Корекція дози гіпоглікемічних препаратів у хворих із хронічними захворюваннями нирок (за Aronoff G. R., 1999; Snyder R. W., Berns J. S., 2004)

Препарат Звичайне дозування* Примітки

Акарбоза

Максимальна доза: 50–100 мг тричі на день

Немає даних щодо застосування цього препарату при рівні креатиніну сироватки крові більш як 0,18 ммоль/л, тому застосування акарбози в таких пацієнтів протипоказане

Хлорпропамід

100–500 мг/день

Не застосовувати в пацієнтів з ШКФ менш як 50 мл/хв. унаслідок підвищеного ризику розвитку гіпоглікемії

Гліпізид

5 мг/день

У хворих з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна

Глібенкламід

2,5–5 мг/день

50% активного метаболіту виділяється нирками, тому може виникнути важка гіпоглікемія; застосовувати препарат у хворих з кліренсом креатиніну менш як 50 мл/хв. (0,83 мл/с.) не рекомендується

Метформін

500 мг двічі на день

Не призначати хворим із рівнем креатиніну в сироватці крові більш як 0,13 ммоль/л у чоловіків та 0,12 ммоль/л у жінок, пацієнтам віком більш як 80 років або з хронічною серцевою недостатністю; комбіноване лікування із застосуванням метформіну у фіксованих дозах у хворих з нирковою недостатністю проводити обережно; тимчасово відмінити метформін за 24–48 годин перед введенням йодовмісних рентгенконтрастних засобів, відновити лікування метформіном не раніше ніж через 48 годин після введення контрасту лише тоді, коли нормалізується функція нирок

Метформін (сповільнене виділення активної речовини)

500 мг/день

* У таблиці подано звичайне дозування, при певних показаннях дози можуть бути іншими.

Під час дослідження Salpeter S. et al. (2006) 20 000 пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу (у дослідження не включали хворих із стандартними протипоказаннями для призначення метформіну) не зафіксовано жодного випадку розвитку лактоцидозу. Замість повного уникнення призначення метформіну хворим із хронічними захворюваннями нирок раціональний підхід повинен полягати у призначенні препарату в низькій дозі під ретельним наглядом лікаря і поступовому підвищенні дози залежно від відповіді на лікування і його переносимості. У пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку лактоцидозу (наприклад при сепсисі) зазвичай лікування метформіном тимчасово відміняють.

У пацієнтів із ІІІ–V стадією ХЗН слід уникати призначення похідних сульфонілсечовини (наприклад хлорпропаміду, глібутиду). У таких хворих період напіввиведення хлорпропаміду значно підвищується, що може призвести до гіпоглікемії (Snyder R. W. et al., 2004). Активний метаболіт глібутиду виводиться нирками, його накопичення в організмі при ХЗН може зумовити тривалу гіпоглікемію. Однак гліпізид не має активного метаболіту, тому цей препарат безпечний для пацієнтів із ХЗН.

Протимікробні препарати

Багато протимікробних препаратів (див. таблицю 4) виділяються нирками й у хворих із ХЗН їх дозу необхідно коригувати, проте дозу деяких часто вживаних медикаментів коригувати не треба.

Таблиця 4. Корекція дози протимікробних препаратів у хворих із хронічними захворюваннями нирок (за Livornese L. L. Jr. et al., 2004)

Назва препарату Звичайна доза Корекція дози (% від звичайної дози) залежно від ШКФ (мл/хв./1,73 м2)
>50 10–50 <10

Протигрибкові препарати

Флуконазол

200–400 мг кожні 24 год.

100%

50%

50%

Ітраконазол

100–200 мг кожні 12 год.

100%

100%

50% (в/в введення протипоказане)

Кетоконазол

Коригувати не треба

Міконазол

Коригувати не треба

Противірусні препарати

Ацикловір (в/в введення)*

5–10 мг/кг кожні 8 год.

100%

100% кожні 12–24 год.

50% кожні 12–24 год.

Ацикловір (per os)

200–800 мг кожні 4–12 год.

100%

100%

200 мг кожні 12 год.

Валацикловір

Від 500 мг кожні 12 год. до 1000 мг кожні 8 год., залежно від показання

100%

100% кожні 12–24 год.

500 мг кожні 24 год.

Карбапенеми

Ертапенем

1 г кожні 24 год.

100%

100%

50%

Іміпенем

0,25–1 г кожні 6 год.

100%

50%

25%

Меропенем

1–2 г кожні 8 год.

100%

50% кожні 12 год.

50% кожні 24 год. (ШКФ < 20)

Цефалоспорини

Цефаклор

250–500 мг кожні 8 год.

100%

50–100%

50%

Цефадроксил

0,5–1 г кожні 12 год.

100%

Кожні 12–24 год.

Кожні 36 год.

Цефомандол

0,5–1 г кожні 4–8 год.

Кожні 6 год.

Кожні 6–8 год.

Кожні 8–12 год.

Цефазолін

0,25–2 г кожні 6 год.

Кожні 8 год.

Кожні 12 год.

50% кожні 24–48 год.

Цефепім

0,25–2 г кожні 8–12 год.

100%

50–100% кожні 24 год.

25–50% кожні 24 год.

Цефіксим

200 мг кожні 12 год.

100%

75%

50%

Цефоперазон

Коригувати не треба

Цефотаксим

1–2 г кожні 6–12 год.

Кожні 6 год.

Кожні 6–12 год.

Кожні 24 год. або 50%

Цефотетан

1–2 г кожні 12 год.

100%

Кожні 24 год.

Кожні 48 год.

Цефокситин

1–2 г кожні 6–8 год.

Кожні 6–8 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 24–48 год.

Цефподоксим

100–400 мг кожні 12 год.

Кожні 12 год.

Кожні 24 год.

Кожні 24 год.

Цефпрозил

250–500 мг кожні 12 год.

100%

50% кожні 12 год.

50% кожні 12 год.

Цефтазидим

1–2 г кожні 8 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Кожні 24–48 год.

Цефтибутен

400 мг кожні 24 год.

100%

25–50%

25–50%

Цефтизоксим

1–2 г кожні 8–12 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Кожні 24 год.

Цефтріаксон

Коригувати не треба

Цефуроксиму аксетил

Коригувати не треба

Цефуроксиму натрієва сіль

0,75–1,5 г кожні 8 год.

Кожні 8 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 12 год.

Цефалексин

250–500 мг кожні 6–8 год.

Кожні 8 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Цефрадин

0,25–1 г кожні 6–12 год.

100%

50%

25%

Макроліди

Азитроміцин

Коригувати не треба

Кларитроміцин

250–500 мг кожні 12 год.

100%

50–100%

50%

Диритроміцин

Коригувати не треба

Еритроміцин

Коригувати не треба

Пеніциліни

Амоксицилін

250–500 мг кожні 8 год.

Кожні 8 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 24 год.

Ампіцилін

0,25–2 г кожні 6 год.

Кожні 6 год.

Кожні 6–12 год.

Кожні 12–24 год.

Ампіцилін/сульбактам

1–2 г ампіциліну та 0,5–1 г сульбактаму кожні 6–8 год.

100% (ШКФ > 30)

Кожні 12 год. (ШКФ 15–29)

Кожні 24 год. (ШКФ 5–14)

Карбеніцилін (таблетки по 382 мг)

1–2 таблетки кожні 6 год.

Кожні 6–12 год.

Кожні 12–24 год.

Кожні 24–48 год.

Карбеніцилін (в/в введення)

200–500 мг/кг/день, методом постійної інфузії або в розділених дозах

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Кожні 24–48 год.

Диклоксацилін

Коригувати не треба

Нафцилін

Коригувати не треба

Бензилпеніцилін

0,5–4 млн. ОД кожні 4–6 год.

100%

75%

20–50%

Феноскиметилпеніцилін

Коригувати не треба

Піперацилін

3–4 г кожні 6 год.

Кожні 6 год.

Кожні 6–12 год.

Кожні 12 год.

Піперацилін/тазобактам

3,375–4,5 г кожні 6–8 год.

100%

2,25 г кожні 6 год.; кожні 8 год. (ШКФ < 20)

2,25 г кожні 8 год.

Тикарцилін

3 г кожні 4 год.

1–2 г кожні 4 год.

1–2 г кожні 8 год.

1–2 г кожні 12 год.

Тикарцилін/клавунат

3,1 г кожні 4 год.

100%

Кожні 8–12 год.

2 г кожні 12 год.

Хінолони

Ципрофлоксацин

400 мг в/в або 500–750 мг per os кожні 12 год.

100%

50–75%

50%

Гатифлоксацин

400 мг кожні 24 год.

100%

400 мг спочатку, потім по 200 мг на день

400 мг спочатку, потім 200 мг на день

Геміфлоксацин

320 мг кожні 24 год.

100%

50–100%

50%

Левофлоксацин

250–750 мг кожні 24 год.

100%

Початкова доза 500–750 мг, потім по 250–750 мг кожні 24–48 год.

Початкова доза 500 мг, потім по 250–500 мг кожні 48 год.

Моксифлоксацин

Коригувати не треба

Норфлоксацин

400 мг кожні 12 год.

Кожні 12 год.

Кожні 12–24 год.

Не призначати

Офлоксацин

200–400 мг кожні 12 год.

100%

200–400 мг кожні 24 год.

200 мг кожні 24 год.

Тровафлоксацин

Коригувати не треба

Сульфаніламіди

Сульфаметоксазол

1 г кожні 8–12 год.

Кожні 12 год.

Кожні 18 год.

Кожні 24 год.

Сульфісоксазол

1–2 г кожні 6 год.

Кожні 6 год.

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Триметоприм

100 мг кожні 12 год.

Кожні 12 год.

Кожні 12 год. (ШКФ > 30); кожні 18 год. (ШКФ 10–30)

Кожні 24 год.

Тетрацикліни

Доксициклін

Коригувати не треба

Тетрациклін

250–500 мг 2–4 р. на день

Кожні 8–12 год.

Кожні 12–24 год.

Кожні 24 год.

Інші антибіотики

Левоміцетин

Коригувати не треба

Кліндаміцин

Коригувати не треба

Дальфопристин/квінупристин

Коригувати не треба

Лінезолід

Коригувати не треба

Фурадонін

500–1000 мг кожні 6 год.

100%

Не призначати

Не призначати

Телітроміцин

Коригувати не треба

* Для профілактики нефротоксичності добовий діурез пацієнта повинен становити 1 мл на кожні 1,3 мг введеного ацикловіру.

Надмірний рівень ін’єкційного пеніциліну або карбеніциліну в сироватці крові може призводити до нейром’язової токсичності, міоклонусу, судом або коми. У хворих із ХЗН іміпенем/циластатин (Тієнам) може накопичуватися в організмі і викликати судоми, якщо дозування не було знижено. Пацієнтам з важкою нирковою недостатністю слід призначати інший карбапенем — меропенем (Меронем); у цієї когорти хворих антианаболічна дія тетрациклінів (за винятком доксицикліну) може значно посилювати уремію. У пацієнтів із ХЗН може накопичуватися токсичний метаболіт фурадоніну, викликаючи периферичний неврит.

У разі можливості слід уникати призначення аміноглікозидів пацієнтам з ХНН; а при необхідності їх застосування початкова доза повинна базуватися на точній оцінці ШКФ. Необхідно проводити моніторинг функції нирок та концентрації антибіотика і відповідно коригувати дозування.

Анальгетики

У пацієнтів із V стадією ХЗН вищий ризик розвитку побічної дії опіоїдів. У них можуть накопичуватися метаболіти меперидину, декстропропоксифену (Дексалгін), морфію, трамадолу та кодеїну, зумовлюючи побічні прояви з боку ЦНС та дихальної системи. Ці препарати рекомендують не застосовувати в пацієнтів з ХЗН IV або V стадії. Якщо кліренс креатиніну нижчий за 50 мл/хв. (0,83 мл/с), дозу морфію та кодеїну слід зменшити на 50–75%. Трамадол із сповільненим звільненням активної речовини не рекомендують застосовувати у хворих із ХЗН. Інтервал між введеннями трамадолу (із звичайним звільненням активної речовини) можна підвищувати до 12 годин, якщо кліренс креатиніну нижчий за 30 мл/хв. (0,5 мл/с). При нирковій недостатності парацетамол можна застосовувати безпечно.

НСПЗП

НСПЗП можуть викликати такі побічні прояви з боку нирок: гостру ниркову недостатність, нефротичний синдром із інтерстиціальним нефритом, ХНН з гломерулопатією або без неї, інтерстиціальний нефрит і папілярний некроз (Bennett W. M. et al., 1996). У хворих, які приймають НСПЗП, ризик розвитку ГНН втричі вищий, ніж у тих, хто не приймає препарати цієї групи (Huerta C. et al., 2005). НСПЗП також можуть викликати зниження екскреції калію (ризик розвитку гіперкаліємії) і натрію (периферичні набряки, підвищення артеріального тиску і декомпенсація серцевої недостатності). НСПЗП можуть знижувати ефективність антигіпертензивної терапії, особливо β-блокаторами, інгібіторами АПФ та БАР. Хоча селективні інгібітори ЦОГ-2 викликають дещо меншу кількість побічних проявів з боку ШКК, їх побічні прояви з боку нирок подібні до проявів звичайних НСПЗП.

Короткотермінове лікування НСПЗП звичайно безпечне у пацієнтів із адекватним рівнем ОЦК, із задовільною функцією нирок, при відсутності серцевої недостатності, діабету або гіпертензії. По можливості слід уникати тривалого застосування і введення високих доз інгібіторів ЦОГ-2 та інших НСПЗП. У пацієнтів із групи високого ризику ураження нирок НСПЗП слід перевіряти рівень креатиніну в сироватці крові кожні 2–4 тижні протягом кількох тижнів після початку лікування, оскільки в ранній термін після початку такої терапії може виникнути ниркова недостатність.

Інші препарати

У таблиці 5 наведено рекомендації щодо корекції дози статинів у хворих із ХЗН, а в таблиці 6 — щодо корекції дози інших препаратів.

Таблиця 5. Корекція дози статинів у хворих із хронічними захворюваннями нирок
(за Weiner D. E., Sarnak M. J., 2004; DiPiro J. T. et al., 2005)

Препарат Звичайне дозування* Корекція дози залежно від функції нирок

Аторвастатин

10 мг/день

Максимальна доза: 80 мг/день

Коригувати не треба

Флувастатин

20–80 мг/день

80 мг/день (уповільнене вивільнення активної речовини)

При ШКФ < 30 мл/хв./1,73 м2 дозу слід зменшити на 50%

Ловастатин

20–40 мг/день

Максимальна доза: 80 мг/день (негайне вивільнення активної речовини) або 60 мг/день (уповільнене вивільнення активної речовини)

У хворих з ШКФ < 30 мл/хв./1,73 м2 застосовувати обережно

Правастатин

10–20 мг/день

Максимальна доза: 40 мг/день

У хворих з ШКФ < 30 мл/хв./1,73 м2 рекомендована початкова доза повинна не перевищувати 10 мг/день

Росувастатин

5–40 мг/день

У хворих із ШКФ < 30 мл/хв./1,73 м2 рекомендована початкова доза становить 5 мг/день, не перевищувати дозу 10 мг/день

Симвастатин

10–20 мг/день

Максимальна доза: 80 мг/день

У хворих із ШКФ < 10 мл/хв./1,73 м2 рекомендована початкова доза становить 5 мг/день

*В окремих випадках дозування може бути іншим.

Таблиця 6. Корекція дози інших поширених препаратів у хворих із хронічними захворюваннями нирок (за Aronoff G. R., 1999)

Препарат Звичайне дозування* Корекція дози (% від звичайного дозування) залежно від ШКФ (мл/хв./1,73 м2)
>50 10–50 <10

Алопуринол

300 мг/день

75%

50%

25%

Езомепразол (Нексіум)

Коригувати не треба

Фамотидин

20–40 мг на ніч

50%

25%

10%

Габапентин (Нейронтин)

300–600 мг тричі на день

900–3600 мг тричі на день (ШКФ > 60)

400–1400 мг двічі на день (30 < ШКФ < 59)

200–700 мг на день (15 < ШКФ < 29)

100–300 мг на день (ШКФ < 15)

Лансопразол

Коригувати не треба

Метоклопрамід

10–15 мг тричі на день

100%

75%

50%

Омепразол

Коригувати не треба

Ранітидин

150–300 мг на ніч

75%

50%

25%

*В окремих випадках дозування може бути іншим.

У пацієнтів із нирковою недостатністю період напіввиведення активного метаболіту — оксипуринолу — зростає з 24 до 125 годин. Накопичення цієї речовини може викликати токсичні імунні реакції.

Хоча лікування травами дуже поширене, деякі з них можуть становити небезпеку для пацієнтів із ХЗН. Звіробій та гінкго прискорюють метаболізм багатьох ліків, унаслідок чого зменшується їх фармакологічна дія. Гінкго також може підвищувати ризик появи кровотечі у хворих, які приймають аспірин, ібупрофен або варфарин. Деякі рослини можуть містити підвищену кількість калію, їх вживання може викликати гіперкаліємію, а інші — важкі метали, токсичні для нирок, або ефедриноподібні судинозвужуючі речовини, які можуть викликати гіпертензію. Рослинні препарати китайської медицини, які містять аристолохеву кислоту (зазвичай застосовуються для схуднення), нефротоксичні і можуть викликати захворювання нирок V стадії.

Підготував Богдан Борис