НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Система охорони здоров’я Бельгії

Бельгія — федеративна держава з парламентською демократією. Управління країною здійснюється на трьох адміністративних рівнях: федеральному (федеральний уряд), регіональному (три регіони і три мовні спільноти) та місцевому (провінції і муніципалітети).

Розробка політики в галузі охорони здоров’я належить до компетенції як федеральних , так і регіональних влад (регіони і мовні спільноти). Федеральна влада відповідальна за регулювання та фінансування системи обов’язкового медичного страхування (ОМС), визначення критеріїв акредитації (тобто мінімальних стандартів роботи стаціонарів), фінансування лікарень і відділень реанімації та інтенсивної терапії, розробку законодавства в галузі кваліфікації медичних працівників, реєстрацію медикаментозних засобів і контроль цін на них. Регіональна влада відповідальна за здійснення заходів з профілактики захворювань та формування здорового способу життя, надання послуг у сфері материнства і дитинства, а також соціальних послуг, різні аспекти роботи служб на рівні місцевостей та поселень, взаємодію систем первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) та паліативної допомоги, запровадження стандартів акредитації та визначення додаткових її критеріїв, а також фінансування інвестицій у стаціонарний сектор. Для поліпшення взаємодії між федеральним і регіональним рівнями управління системою охорони здоров’я регулярно проводяться міжвідомчі конференції.

За даними на 2009 рік, населення Бельгії становило 10,7 млн. осіб. У цьому ж році очікувана тривалість життя при народженні для жінок становила 82,5 року, а для чоловіків — 76 років. Практично все населення (більше 99%) охоплено широким набором державних гарантій надання медичної допомоги. З січня 2008 року не існує різниці в програмах обов’язкового медичного страхування в рамках загальної схеми страхування і схеми страхування для самозайнятих, остання стала включати оплату малих ризиків. Система медичного обслуговування будується на принципах свободи вибору лікарем методу лікування, свободи вибору пацієнтів і системі відшкодування витрат, ґрунтованої на принципах оплати за послуги.

Системою обов’язкового медичного страхування керує Національний інститут страхування здоров’я і непрацездатності, який розподіляє плановані бюджети лікарняним касам на відшкодування витрат на надання медичної допомоги застрахованим особам. Всі жителі, які мають право на медичне страхування, повинні вступити або зареєструватися в лікарняній касі або в одній з шести національних асоціацій лікарняних кас, включаючи Фонд медичного страхування Бельгійської залізниці, або в регіональній службі державного Фонду додаткового страхування з хвороби і непрацездатності. На приватні комерційні компанії медичного страхування припадає невелика частина ринку добровільного медичного страхування. У минулому лікарняні каси отримували кошти, необхідні для відшкодування витрат на надання допомоги застрахованим громадянам у повному обсязі. З 1995 року вони частково несуть фінансову відповідальність (25%) за перевищення фактичного обсягу видатків понад виділений бюджет, з яких 30% визначається відповідно до нормативів виділення коштів з урахуванням ризиків. Процес прийняття рішень у бельгійській системі охорони здоров’я в основному відбувається у вигляді переговорів між кількома учасниками. Загальні питання, пов’язані з медичним страхуванням і його бюджетом, вирішують представники уряду і лікарняних кас, а також представники роботодавців, найманих працівників та самозайнятих осіб. Система медичного страхування також регулюється національними конвенціями й угодами між представниками постачальників медичних послуг і лікарняними касами (наприклад, визначення тарифів оплати медичних послуг).

Бельгійська система охорони здоров’я ґрунтується на принципах соціального страхування, яке передбачає горизонтальну солідарність (здоровий платить за хворого), вертикальну солідарність (значною мірою залежить від трудових доходів) і без відбору ризиків. Фінансування в основному здійснюється за рахунок пропорційних внесків на соціальне страхування, пов’язаних з доходами, котрі підлягають оподаткуванню, в меншій мірі, за рахунок прогресивного прямого оподаткування, а також за рахунок джерел альтернативного фінансування, пов’язаних зі споживанням товарів і послуг (переважно ПДВ).

Бюджет охорони здоров’я прив’язаний до законодавчо встановленої реальної норми зростання (4,5% з 2004 року). У 2007 році загальні витрати на охорону здоров’я становили 10,2% ВВП. Подушні витрати, які обчислюються в доларах США за паритетом купівельної спроможності, становили в тому ж році 3595 доларів США. За цим показником Бельгія посідає шосте місце серед країн ЄС.

У Бельгії пацієнти беруть участь у фінансуванні системи охорони здоров’я за допомогою сплати офіційних співплатежів і різних додаткових виплат. Основним механізмом оплати є оплата за послугу. Існує дві системи оплати: (1) прямі платежі (в основному за амбулаторну допомогу), коли пацієнти оплачують повну вартість послуги, а потім лікарняна каса частково відшкодовує ці витрати; (2) система оплати платниками третьої сторони (в основному за лікарські засоби при амбулаторному і стаціонарному лікуванні), при якій лікарняна каса оплачує послуги постачальників безпосередньо, а пацієнт сплачує співплатежі, додаткові послуги або послуги, що не включаються до списку відшкодовуваних послуг. Разом з тим система оплати третьою стороною може застосовуватися тільки за певних умов для оплати амбулаторної допомоги з метою збільшення фінансової доступності цього виду обслуговування для вразливих груп населення.

Розмір компенсації залежить від виду послуг, що надаються, рівня доходу та соціального статусу пацієнта (пільгове відшкодування чи ні), так само як і від загальної суми співплатежів, сплаченої пацієнтом за рік. Для забезпечення доступності медичної допомоги для вразливих груп населення було здійснено ряд заходів (розширення застосування пільгових тарифів відшкодування щодо груп населення з доходами, нижчими встановлюваного рівня, обмеження максимальної суми оплачуваних співплатежів та ін.).

Значна частина постачальників фінансується на основі використання методу оплати за послугу. Для медичних працівників, які перебувають на окладі, рівень заробітної плати та кар’єрне зростання визначається за результатами серії колективних угод. Кількість медичних працівників залишалася практично незмінною з 2000 року. Комітет з планування медичних кадрів займається плануванням всіх кадрів у галузі, включаючи лікарів і стоматологів. Він відповідає за розробку і внесення на розгляд федерального міністра охорони здоров’я річної потреби в медичних кадрах за їх категоріями в розрізі поселень, включаючи кількість посад, які можуть бути зайняті фахівцями з професійним статусом лікаря, стоматолога або фізіотерапевта після отримання відповідного диплома. Механізм квотування діє відразу ж після закінчення основного курсу навчання, в момент подачі документів на отримання статусу фахівця в таких категоріях, як стоматолог або фізіотерапевт, а також під час подачі документів на спеціалізацію лікаря (наприклад, лікаря загальної практики або вузького спеціаліста). Для досягнення рівня поставлених квот асоціації, відповідальні за проведення політики у сфері освіти, були змушені вжити заходів щодо запровадження контролю за кількістю студентів. Крім того, влада вжила низку заходів, спрямованих на підвищення престижу професії лікаря загальної практики та медсестри, підвищення підзвітності постачальників медичних послуг, інтенсифікації ПМСД і посилення інтеграції медичних послуг і міждисциплінарного підходу.

У Бельгії існує дві категорії лікарень: загальні та психіатричні. У 2008 році в країні налічувалося 207 лікарень, з яких 139 були загальними і 68 психіатричними. До лікарень загального профілю належать 112 лікарень короткотермінового лікування, 19 спеціалізованих і 8 геріатричних лікарень. Головною відмінною особливістю фінансування бельгійських лікарень є двоїста структура оплати залежно від видів наданих послуг: вартість перебування в стаціонарі, медсестринська допомога у відділеннях догляду, виходжування та інтенсивної терапії, операційні, а також стерилізація фінансуються з системи перспективно встановлених бюджетів, тоді як медичні, поліклінічні та медико-технічні послуги (лабораторії, рентгенографія, томографія та інші дослідження і технічні процедури), а також парамедична допомога (фізіотерапія) фінансуються за принципом оплати за послугу.

Як альтернатива госпіталізації були введені стаціонар-замісні послуги. До них належать денні стаціонари та центри надання довготривалої допомоги. Окремим категоріям населення, таким як особи похилого віку або психіатричні пацієнти, як альтернатива довготривалій допомозі і в медико-соціальних установах надається широкий спектр послуг на рівні окремих поселень.

Медикаменти продаються тільки в муніципальних або в лікарняних аптеках. Рецептурні ліки виписують тільки лікарі, а також стоматологи та акушери (в рамках своїх повноважень). До “позитивного” списку ліків входить близько двох тисяч п’ятисот найменувань фармацевтичних препаратів, вартість яких частково або повністю відшкодовується. Рівень відшкодування вартості придбаних ліків залежить від терапевтичної ефективності препарату. Уряд здійснив ряд заходів щодо скорочення витрат на медикаменти, в тому числі подальше зниження цін на медикаменти, що включаються в систему референтних цін, і введення квот на виписку дешевих ліків.

В цілому система охорони здоров’я Бельгії може бути охарактеризована як система, що забезпечує добру доступність і адекватний рівень безпеки. Разом з тим її діяльність можна поліпшити за допомогою заходів, спрямованих на підвищення результативності профілактичної допомоги, обґрунтованості надання допомоги, загальної ефективності.

Проведені в системі охорони здоров’я реформи ставлять за мету надання високоякісної допомоги всьому населенню й забезпечення при цьому стійкості самої системи. Найімовірніше, майбутні реформи також будуть націлені на забезпечення доступності, якості і стійкості. Подальші зміни будуть також спрямовані на спрощення медичної системи, щоб домогтися її більшої однорідності.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

  1. Andrew EV, Cohen J, Evans N, Meñaca A, Harding R, Higginson I, Pool R, Gysels M; PRISMA. Social-cultural factors in end-of-life care in Belgium: a scoping of the research literature. Palliat Med. 2013 Feb;27(2):131-43.
  2. Benahmed N, Alexander S, De Wever A, Deliège D. Focus on planning the supply of physicians in Belgium. Rev Med Brux. 2013 May-Jun;34(3):141-53.
  3. Gerkens S, Merkur S. Belgium: Health system review. Health Syst Transit. 2010;12(5):1-266.
  4. Hermans MH, de Witte N, Dom G. The state of psychiatry in Belgium. Int Rev Psychiatry. 2012 Aug;24(4):286-94.
  5. Meeus P, Van Aubel X, Daubie M. GP practice in Belgium: strengths and weaknesses. Potential improvement by electronic patient record. Rev Med Brux. 2012 Sep;33(4):407-15.
  6. Paulus D, Van den Heede K, Gerkens S, Desomer A, Mertens R. Development of a national position paper for chronic care: example of Belgium. Health Policy. 2013 Jul;111(2):105-9.
  7. Smets T, Bilsen J, Cohen J, Rurup ML, De Keyser E, Deliens L. The medical practice of euthanasia in Belgium and The Netherlands: legal notification, control and evaluation procedures. Health Policy. 2009 May;90(2-3):181-7.
  8. Vandenbroeck P, Dechenne R, Becher K, Eyssen M, Van den Heede K. Recommendations for the organization of mental health services for children and adolescents in Belgium: use of the soft systems methodology. Health Policy. 2014 Feb;114(2-3):263-8.
  9. van de Ven WP, Beck K, Buchner F, Schokkaert E, Schut FT, Shmueli A, Wasem J. Preconditions for efficiency and affordability in competitive healthcare markets: are they fulfilled in Belgium, Germany, Israel, the Netherlands and Switzerland? Health Policy. 2013 Mar;109(3):226-45.