У ФОКУСІ УВАГИ ОНКОЛОГІВ

Анемія і рак

Скорочений виклад

Maurice Schbeider
Cancer Futures, vol.2, July/August 2003, 141-148

Анемія — поширене ускладнення у хворих на рак, що часто є наслідком перебігу самого захворювання або призначеного протипухлинного лікування. Згідно з визначенням, анемія — це “недостатня кількість еритроцитів або дефіцит гемоглобіну, що призводить до зменшення здатності крові переносити кисень”. У багатьох дослідженнях було засвідчено, що діагноз анемії можна встановити в разі, якщо рівень гемоглобіну (Hb) знижується до рівня <120 г/л. Розрізняють легку анемію, анемію середнього ступеня важкості і важку анемію залежно від рівня гемоглобіну у крові. Всесвітня організація охорони здоров’я, Національний інститут раку США і низка інших організацій застосовують для класифікації анемії такі критерії: легка анемія — рівень Hb від 100 г/л до нормального; анемія середньої важкості — рівень Hb від 80 до 100 г/л; важка анемія — від 65 до 79 г/л і анемія, що загрожує життю, — рівень Hb <65 г/л.

Характерні гематологічні особливості анемії, пов’язаної з раком

Анемія, пов’язана з раком, — це гіпопроліферативна анемія, яка може бути нормоцитарною і нормохромною, мікроцитарною і гіпохромною або макроцитарною. В одному дослідженні на матеріалі 401 пацієнта з анемією на фоні різних онкологічних захворювань та рівнем гемоглобіну нижче 120 г/л спостерігали низку гематологічних особливостей. Однією з них була мала кількість ретикулоцитів стосовно ступеня важкості анемії. У значної частки пацієнтів з щільними пухлинами було виявлено мікроцитарну анемію, натомість у великої частки пацієнтів з гематологічними злоякісними новотворами було діагностовано макроцитарну анемію. Макроцитарна анемія часто пов’язана з недостатністю функції кісткового мозку, натомість мікроцитарна анемія частіше є наслідком гемолізу або порушень метаболізму заліза. У більшості випадків анемія на фоні онкологічних захворювань характеризується порушенням утилізації заліза, ознакою чого є зниження рівня заліза в сироватці крові, і низький ступінь насичення трансферину, незважаючи на підвищення рівня феритину. У таких пацієнтів спостерігають збільшення накопичення заліза в ретикулоендотеліальній системі, збільшення рівня вільного протопорфірину і зниження всмоктування заліза з травного каналу.

Частота анемії у хворих на рак

Для з’ясування частоти анемії у хворих на рак було здійснено велику кількість ретроспективних досліджень. У 1993 і 1999 роках у двох американських дослідженнях було засвідчено, що хіміотерапія призводить до зниження рівня гемоглобіну в усіх діагностичних групах (Р < 0,001). Мало того, вищу частоту переливання крові з приводу анемії спостерігали в пацієнтів, які мали анемію ще перед початком хіміотерапії, і частота переливання крові була нижча в популяції пацієнтів у 1999 році порівняно з 1993 роком (відповідно 12% і 18%). Це є наслідком того, що більша частка пацієнтів нині отримує ад’ювантне лікування (64% на противагу 32%). Важливим фактором розвитку анемії є також застосування схем хіміотерапії на основі препаратів платини.

У дослідженні Баретта і Лі було здійснено аналіз даних 2700 пацієнтів з щільними пухлинами, які отримували хіміотерапію у 28 онкологічних центрах Великобританії. У цьому дослідженні у 33% пацієнтів анемія була достатньо важкою і їм необхідно було здійснити переливання крові. Частота переливання крові значно відрізнялась для різних видів пухлин і була вищою у хворих на рак легень порівняно з пацієнтками з раком грудної залози. Загалом частка пацієнтів з рівнем гемоглобіну нижче 110 г/л збільшувалась з 17% на початку хіміотерапії до 38% після шостого циклу лікування. Дуже високий ризик виникнення анемії спостерігали в пацієнтів, які отримували хіміотерапію на основі препаратів платини.

Койфер і співавт. повідомили результати ретроспективного аналізу історій хвороб 1064 пацієнтів із щільними пухлинами, хворобою Годжкіна і негоджкінськими лімфомами. Дослідження здійснювали у 24-х медичних центрах Франції в пацієнтів, які отримували більше трьох циклів хіміотерапії без препаратів платини протягом більше трьох місяців. Анемію було діагностовано у 37,1% пацієнтів. До третього циклу хіміотерапії частота анемії збільшилась до 54,1% і перевищувала 50% протягом 4-го циклу. Прогностичними факторами розвитку анемії, що потребувала переливання крові, були низький вихідний рівень гемоглобіну, зниження його рівня протягом першого циклу хіміотерапії, локалізація первинної пухлини, переливання крові в анамнезі і тривалість хіміотерапії.

Недавно було закінчено проспективне дослідження ECAS (абревіатура від Європейське дослідження анемії при раку), в якому взяли участь 15367 пацієнтів із щільними пухлинами (ЩП) або гематологічними новотворами (ГН) в 750 онкологічних центрах у 24-х країнах Європи. Період контрольного спостереження тривав 6 місяців. На момент залучення в дослідження 39% пацієнтів мали анемію (Hb < 120 г/л) — 36% пацієнтів з ЩП і 53% хворих на ГН. Анемію було діагностовано у значно більшої частки пацієнтів, які отримували хіміотерапію (51%) або хіміопроменеве лікування, порівняно з хворими, які отримували лише променеву терапію (44%) або не отримували жодного лікування (32%). Низький рівень гемоглобіну суттєво корелював з поганим загальним станом на момент залучення в дослідження. Загалом 72% пацієнтів з ГМ і 66% пацієнтів із ЩП мали анемію в певний момент часу протягом тривання 6-місячного дослідження. Уперше в історії в дослідженні ECAS було отримано інформацію про частоту анемії у великій групі пацієнтів без анемії на момент залучення, які розпочали протипухлинне лікування протягом тривання дослідження. Частота анемії була особливо велика в пацієнтів, які отримували хіміотерапію (63%), однак також досить велика в хворих, які отримували променеву терапію (41%).

Вплив анемії на якість життя

Анемія — важлива причина погіршення якості життя (ЯЖ) у хворих на рак. Симптоми і ступінь важкості анемії залежать від різних факторів, зокрема, абсолютної кількості еритроцитів, рівня гемоглобіну, швидкості розвитку анемії, віку та фізіологічного стану пацієнта. Первинними функціональними симптомами анемії є виражена стомлюваність, значне зниження енергетичного рівня, загальна слабість, задишка і, як наслідок, зниження здатності займатись щоденними справами. Усі ці фізичні й емоційні фактори значно знижують ЯЖ пацієнтів на роботі, вдома і в соціальній сфері. У недавньому дослідженні серед 379 онкологічних пацієнтів 91% хворих повідомили, що слабість перешкоджає їм вести нормальний спосіб життя. Понад 50% пацієнтів відповіли, що слабість тривала довше, ніж нудота, депресія і біль. У третини хворих вона тривала як мінімум 2 тижні. Пацієнти з вираженою загальною слабістю частіше страждали від депресії та відчували себе соціально незахищеними, скаржились на знижену мотивацію, відчуття суму і дратівливість. Вогелзан і співавт. з’ясували, що виражена слабість була симптомом, про який найчастіше згадували пацієнти (78%) і лікарі (76%), однак їх бачення впливу загальної слабості на життя пацієнтів значно відрізнялося: пацієнти вважали, що слабість має більший негативний вплив на їх життя, ніж біль (61% на противагу 19%), натомість лікарі мали протилежну точку зору (37% на противагу 61%). Мало того, 94% онкологів приділяли більше уваги лікуванню болю, ніж лікуванню загальної слабості.

Анемія впливає практично на усі органи і тканини організму. Вона порушує багато функцій, зокрема, оксигенацію тканин, і може спричиняти біль голови, запаморочення і шум у вухах. Вона притуплює функцію сприйняття і збільшує ймовірність депресії і крововиливу в сітківку. Мало того, анемія знижує толерантність до фізичного навантаження, енергетичні затрати організму у спокої, вентиляцію, споживання кисню організмом і продукцію вуглекислоти (таблиця 1).

Таблиця 1. Симптоми анемії

Центральна нервова система Шкіра
Біль голови Ураження сітківки
Запаморочення Блідість шкіри
Порушення функції сприйняття Холодна шкіра
Серцево-легенева система Серцево-судинна система
Задишка Тахікардія
Збільшення частоти дихання Стенокардія
Набряк легень Серцева недостатність
Екстрасистолія
Травна система Функції нирок
Порушення всмоктування Зниження перфузії
Порушення травлення Затримка рідини в організмі
Нерегулярний стілець Протеїнурія
Сечостатева система Імунна система
Менорагія Імунодефіцит
Аменорея Крихкість/ламкість нігтів
Імпотенція Набряки на ногах
Втрата лібідо Генералізовані набряки

Значення анемії для прогнозу захворювання в пацієнтів

Деякі автори вважають, що утримання рівня гемоглобіну в межах норми поліпшує якість життя і виживання пацієнтів. Було здійснено низку досліджень для порівняння виживання пацієнтів з анемією і без неї, які засвідчили гірше виживання у хворих з анемією та різними видами злоякісних пухлин, у тому числі раком легень, шийки матки, голови і шиї, простати, мієломою і негоджкінськими лімфомами. Кайро і співавт. зробили мета-аналіз даних виживання 60-ти клінічних досліджень, у яких вивчали залежність виживання від рівня гемоглобіну або наявності чи відсутності анемії. Автори з’ясували, що відносний ризик смерті збільшується на 19% (95% довірчий інтервал [ДІ] від 10 до 29%) в анемічних пацієнтів з раком легень, на 75% (37–123%) в анемічних пацієнтів з раком голови та шиї, на 47% (21–78%) в анемічних хворих на рак простати і 67% в анемічних пацієнтів з лімфомами. Загальне збільшення ризику внаслідок анемії становило 65% (54–77%). Зв’язок між анемією і зменшенням виживання залишався статистично достовірним навіть після внесення поправки на інші фактори. Однак не вдалось з’ясувати, чи була анемія безпосередньою причиною гіршого виживання, чи сурогатом інших несприятливих факторів. Незважаючи на все зазначене, це дослідження чітко засвідчує, що пацієнти з анемією мають гірші показники виживання незалежно від безпосередньої причини смерті.

Ван Беллє і Кок’ют здійснили ретроспективне дослідження анемії як прогностичного фактору перебігу захворювання в майбутньому і як незалежного фактору впливу на ефективність певних методів лікування. Автори проаналізували велику кількість ретроспективних і проспективних досліджень, а також даних доклінічних і експериментальних лабораторних досліджень, які свідчили, що анемія і/або рівень гемоглобіну є важливими прогностичними факторами при однофакторному і багатофакторному аналізі в пацієнтів з багатьма видами злоякісних пухлин, зокрема, негоджкінськими лімфомами, хворобою Годжкіна, хронічним лімфоцитарним лейкозом, макроглобулінемією Вальденстрома, недрібноклітинним раком легень, раком яйників, раком шийки матки, нирки, передміхурової залози і злоякісними пухлинами голови і шиї. Було зроблено висновок, що рівень гемоглобіну може мати вплив на результати протипухлинного лікування.

Одним із важливих наслідків анемії є гіпоксія, і між ними існує чіткий взаємозв’язок. Серед пацієнтів із щільними пухлинами особи з анемією мають гірші результати променевої терапії, хіміопроменевого лікування або хіміотерапії, що засвідчується зменшенням загального виживання і менш ефективним місцево-регіонарним контролем росту пухлин. Найсуттєвіший і найчіткіший ефект анемії на результати лікування було засвідчено в пацієнтів з пухлинами голови і шиї, однак достовірний ефект також було виявлено у пацієнтів з раком шийки матки, легень і прямої кишки. Оскільки відомо, що гіпоксія зменшує чутливість клітин до хіміотерапії і променевої терапії, гірші результати лікування можна безпосередньо пов’язати з гіршою оксигенацією пухлини в пацієнтів з анемією, що спричинена злоякісним захворюванням. Безсумнівно, що анемія погіршує оксигенацію тканин і зменшення насичення пухлини киснем може мати вплив на віддалений прогноз незалежно від методу лікування першої лінії. Гіпоксія може не лише впливати на ефективність лікування, яке залежить від оксигенації тканин, але й сприяти прогресуванню самої пухлини, ймовірно, шляхом стимуляції ангіогенезу. При багатофакторному аналізі було продемонстровано, що гіпоксія є сильним прогностичним фактором при різних видах пухлин, зокрема раку матки, пухлинах голови і шиї та саркомах м’яких тканин. Цей параметр є незалежним від інших прогностичних факторів, зокрема розміру пухлин і стадії. Місцеві рецидиви мають більшу частку клітин у стані гіпоксії порівняно з первинними пухлинами.

Причини і фізіологія анемії, яка пов’язана зі злоякісними пухлинами

Існує багато факторів, що спричиняють анемію у хворих на рак, — крововтрата з пухлини або під час лікарських маніпуляцій; дефіцит поживних речовин, особливо заліза і фолієвої кислоти; автоімунний, травматичний або медикаментозний гемоліз; гемодилюція; недостатність кісткового мозку внаслідок заміщення пухлиною, некрозу кісткового мозку чи мієлофіброзу. Інфекції, гіперспленізм і ниркова недостатність також призводять до розвитку анемії. Інколи наявність злоякісного захворювання є єдиним поясненням анемії.

Однією з основних причин анемії, що пов’язана з раком, є порушення продукції та утилізації еритропоетину (ЕПО). Еритропоетин — це глікопротеїн, що стимулює продукцію еритроцитів і сприяє збереженню їх життєздатності. Цю сполуку виробляють переважно перитубулярні інтерстиціальні клітини в нирках і фібробластоїдні інтерстиціальні клітини та гепатоцити печінки. Концентрація ЕПО у плазмі крові утримується на стабільному рівні завдяки базальній продукції цього гормону. Вироблення ЕПО найінтенсивніше зранку і його рівень може значно відрізнятись у кожної людини, однак рівень ЕПО у плазмі досить стабільний в окремо взятого пацієнта. Діапазон норми становить від 4 до 26 мОд/мл. Продукція ЕПО збільшується у відповідь на гіпоксію тканин. Існує зворотний зв’язок між рівнем ЕПО у плазмі і рівнем гемоглобіну. Збільшення концентрації ЕПО приводить до інтенсивнішої продукції еритроцитів, унаслідок чого відновлюється нормальна оксигенація тканин і рівень ЕПО у плазмі зменшується. Еритропоетин взаємодіє з еритроїдними попередниками в кістковому мозку з допомогою специфічних мембранних рецепторів, що стимулює проліферацію клітин і підвищує їх життєздатність.

Вироблення ЕПО погіршується при деяких станах, наприклад, захворюваннях нирок, хірургічних операціях і підвищеній в’язкості крові. При анемії, що пов’язана з раком, у пацієнтів виробляється менша кількість ЕПО, її недостатньо для компенсації погіршення продукції еритроцитів і їх коротшого періоду виживання. Як це буває при інших хронічних захворюваннях, таке зменшення рівня ЕПО призводить до пригнічення функції еритроїдних клітин-попередників, унаслідок чого відбувається секвестрація заліза і погіршення синтезу білків і, відповідно, зниження життєздатності еритроцитів. У хворих на рак причиною зменшення вироблення ЕПО може також бути вивільнення цитокінів запалення, зокрема, фактору некрозу пухлин (ФНП), гамма-інтерферону й інтерлейкіну 1, які зменшують продукцію ЕПО і пригнічують відповідь еритроїдних клітин-попередників на цей гормон. Мало того, багато хіміопрепаратів можуть зменшувати продукцію ЕПО і пригнічувати проліферацію клітин-попередників. Хіміотерапія на основі препаратів платини часто призводить до анемії внаслідок пригнічення функції кісткового мозку й ушкодження ниркових трубочок, клітини яких продукують ЕПО. Опромінення також може негативно впливати на еритроїдні клітини-попередники.

Лікування анемії

Значення анемії, що пов’язана з раком, часто недооцінюють і, як наслідок, цей стан недостатньо лікують. У багатьох дослідженнях, зокрема в недавньому Європейському дослідженні анемії при злоякісних пухлинах, було засвідчено, що лише близько 40% пацієнтів отримують лікування анемії. Медіана рівня гемоглобіну перед початком першого лікування анемії в цьому дослідженні становила 86 г/л у пацієнтів, які отримували переливання крові, і 99 г/л у хворих, яких лікували еритропоетинами.

Методами вибору лікування анемії, пов’язаної з раком, є специфічне лікування безпосередньої причини анемії, переливання крові і застосування еритропоетинів.

Переливання крові

До 1980 року переливання еритроцитарної маси застосовували емпірично в разі, коли рівень Hb зменшувався нижче рівня 100 г/л. У 90-х роках після появи вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) лікувальна тактика при анемії змінилася. Переливання крові почали застосовувати лише в пацієнтів з рівнем гемоглобіну нижче 80 г/л. Переливання крові — метод вибору невідкладного лікування анемії, однак переливання пов’язане з високим ризиком, наприклад, зараженням збудниками інфекції і низкою трансфузійних реакцій. Часто спостерігають імунологічні побічні ефекти, зокрема автоімунні реакції на фактори груп крові, білки плазми і клітинні антигени. Окремим фактором може бути імуносупресія. У публікаціях повідомляють про зниження кількості Т-хелперів (CD4) і зменшення співвідношення CD4 Т-хелперів до CD8 Т-супресорів, кількості клітин-кілерів і погіршення функції макрофагів/моноцитів. Наслідком переливання лімфоцитів може бути реакція “трансплантат проти організму хазяїна”. Незагрозливі побічні ефекти, наприклад, лихоманка і кропивниця, трапляються в 5–10% пацієнтів, яким переливають кров, що переважно пов’язано з реакцією між компонентами крові донора й антитілами реципієнта. Кров може бути інфікована бактеріями, паразитами і вірусами (гепатиту, ВІЛ, цитомегаловірусом, вірусом Епштейн-Барра і вірусом Т-лімфоми людини 1), що небезпечно для життя. З іншого боку, ризик інфекції значно зменшився після запровадження ліпших методик скринінгу крові. Менш поширеними побічними ефектами є перевантаження залізом, що призводить до гемосидерозу і негативного впливу на серце і печінку, та перевантаження об’ємом, що погіршує транспортування кисню.

Еритропоетин

Суттєвим переломним моментом у лікуванні анемії була розробка рекомбінантного еритропоетину людини (РЕПОЛ). Цей препарат уперше став доступний для лікування пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, що перебували на гемодіалізі, а пізніше в онкологічних хворих, в яких ЕПО застосовували для стимуляції продукції еритроцитів. Еритропоетин — це глікопротеїн, який для клінічного застосування доступний у двох формах — α і β. Між ними немає жодної фармакологічної різниці. У дорослих осіб основним джерелом еритропоетину є нирки, особливо перитубулярні інтерстиціальні клітини, натомість у плоду основним виробником ЕПО є печінка (гепатоцити і клітини Іто). Незначний рівень продукції ЕПО було також виявлено в легенях, головному мозку, селезінці і яєчках. У дорослих осіб концентрація ЕПО перебуває в межах від 5 до 25 мОд/мл. Продукція ЕПО збільшується у відповідь на втрату еритроцитів, зменшення парціального тиску кисню в крові і більшу афінність гемоглобіну до кисню, а також на будь-які інші стимули, що погіршують транспортування кисню до тканин. Еритропоетин сприяє збереженню, виживанню і кінцевій диференціації еритроїдних клітин-попередників і стимулює еритропоез шляхом взаємодії з рецепторами на поверхні цих клітин, що активізує їх проліферацію і диференціацію. У низці досліджень було продемонстровано, що ЕПО може мати важливі функції поза сферою гемопоезу, зокрема в нервовій системі. Клонування гена ЕПО привело до запровадження у практику рекомбінантного еритропоетину людини (РЕПОЛ) для лікування різних видів анемії, особливо анемії при термінальних стадіях захворювань і злоякісних пухлинах.

Рекомбінантний ЕПО переважно вводять підшкірно три рази на тиждень (150 мОд/кг). Однак недавні дослідження засвідчили, що введення 30000 мОд епоетину-α або 40000 мОд епоетину-β раз на тиждень однаково ефективне. Недавно було розроблено рекомбінантний еритропоетин нового покоління, який назвали дарбопоетином-α. Цей препарат біохімічно відрізняється від РЕПОЛ і його можна вводити раз на тиждень у дозі 2,25 мг/кг завдяки його високій ефективності з довгим періодом піврозпаду в сироватці.

Вплив ЕПО на потребу в переливанні крові

Епоетин-α, ЕПО-β і дарбопоетин є альтернативою переливанню крові в багатьох пацієнтів, ці препарати дають можливість утримувати рівень Hb на стабільному рівні. Епоетини застосовували в багатьох рандомізованих і нерандомізованих клінічних дослідженнях для лікування анемії при злоякісних захворюваннях і запобігання або лікування анемії, спричиненої хіміотерапією або променевою терапією. Еритропоетин збільшує рівень гемоглобіну і зменшує потребу в переливанні крові в 50–60% пацієнтів з анемією, що пов’язана зі злоякісним захворюванням. Недавно Сіденфілд і співавт. здійснили мета-аналіз 22 досліджень на матеріалі 1927 пацієнтів і з’ясували, що ЕПО зменшує відсоток дорослих пацієнтів з середнім базовим рівнем Hb 100 г/л або менше, яким необхідне переливання крові, на 9–45%. Потреба в переливанні крові зменшилась на 7–47% в осіб з концентрацією гемоглобіну від 100 до 120 г/л і на 7–39% у пацієнтів з рівнем Hb понад 120 г/л. При аналізі чутливості комбінований коефіцієнт імовірності переливання крові в пацієнтів, які отримували ЕПО, порівняно з контрольною групою становив 0,45 (ДІ від 0,33 до 0,62). Для уникнення однієї гемотрансфузії необхідно пролікувати 4,4 пацієнта. Висновком цього мета-аналізу є те, що ЕПО зменшує імовірність потреби в переливанні крові в онкологічних пацієнтів, які отримують протипухлинне лікування. Докази недостатньо зрілі для засвідчення того, що ранній початок лікування з допомогою ЕПО дасть змогу запобігти переливанню крові в більшого відсотка пацієнтів. Докази ефективності ЕПО переконливіші в пацієнтів, які приймають хіміотерапію на основі препаратів платини. В одному недавньому рандомізованому дослідженні з контрольною групою було продемонстровано ефективність ЕПО в запобіганні анемії і зниженні потреби в переливанні крові в пацієнток з раком яйників, які отримують хіміотерапію на основі препаратів платини.

Вплив ЕПО на якість життя

Вплив ЕПО на якість життя (ЯЖ) вивчали у великій кількості досліджень. Для оцінки застосовували візуальні шкали, зокрема лінійну аналогову шкалу самооцінки (ЛАШС), яку використовували для оцінки загальної ЯЖ, енергетичного рівня і щоденної активності. Застосовували також візуальну шкалу оцінки протипухлинного лікування — анемії (ВШОПЛ-а). У більшості досліджень лікування з допомогою ЕПО приводило до значного збільшення енергетичного рівня і функціонального статусу, зменшення загальної слабості і поліпшення ЯЖ. Якість життя прямо пропорційно залежала від рівня гемоглобіну, особливо у межах від 80 до 120 г/л, що свідчить про те, що рівень Hb не залежить від відповіді пухлини на лікування. Пацієнти з повною або частковою ремісією чи стабілізацією захворювання без значного збільшення рівня гемоглобіну не відчували жодного суттєвого поліпшення якості життя. У двох великих дослідженнях було продемонстровано, що найсуттєвіше збільшення якості життя відбувається при збільшенні концентрації гемоглобіну від 110 до 120 г/л. Остерборг і співавт. засвідчили, що загалом поліпшення ЯЖ найчіткіше проявляється в пацієнтів зі збільшенням рівня Hb на більш як 20 г/л. Мінімальне збільшення рівня Hb може мати більше значення для ЯЖ, ніж його близькість до меж норми.

Вплив ЕПО на результати лікування пацієнтів

Деякі дослідження свідчать, що корекція анемії в онкологічних пацієнтів може поліпшувати ефективність лікування, збільшувати безрецидивне виживання і загальне виживання. Еритропоетин також може мати протипухлинну дію. Міттелман і співавт. з’ясували, що введення ЕПО-α мишам з мієломою приводить до значної регресії пухлин у 30–60% тварин і суттєво збільшує їх виживання.

Глейзер і співавт. продемонстрували, що низький рівень гемоглобіну перед початком лікування є негативним прогностичним фактором і введення ЕПО-α під час хіміопроменевого лікування приводить до зменшення цього негативного ефекту. Літлвуд і співавт. повідомили, що при введенні ЕПО в пацієнтів, які отримують хіміотерапію без препаратів платини, спостерігається регресування анемії і поліпшення якості життя. Мало того, 12-місячне виживання становило 60% у групі застосування ЕПО на противагу 49% у групі плацебо, а середня тривалість виживання становила відповідно 17 і 11 місяців. В інших дослідженнях було засвідчено збільшення безрецидивного виживання і зменшення частоти рецидивування при застосуванні ЕПО.

Американське товариство клінічної онкології (ASCO) та Американська гематологічна асоціація недавно запропонували клінічні рекомендації щодо застосування ЕПО в пацієнтів з раком. Група експертів зробила висновок, що нині наявні достатньо переконливі дані на підтримку рекомендацій застосовувати ЕПО у пацієнтів з анемією на фоні хіміотерапії з рівнем гемоглобіну нижче 100 г/л. Потреба в застосуванні ЕПО у пацієнтів з менш важкою анемією і рівнем Hb від 100 до 120 г/л повинна визначатися клінічними обставинами. Результати клінічних досліджень засвідчують доцільність введення ЕПО три рази на тиждень (у дозі 150 мОд/кг) протягом як мінімум 4 тижнів. Менш переконливі докази застосування альтернативної схеми дозування (40000 мОд/тиждень) ґрунтуються лише на клінічному досвіді. При будь-якій з цих двох схем введення слід пам’ятати про можливість збільшення дози у пацієнтів, які не відповіли на введення первинно призначеної дози. Немає також свідчень про те, що застосування ЕПО довше ніж 6–8 тижнів дає якусь користь у пацієнтів з відсутністю відповіді на лікування. Дозу ЕПО необхідно титрувати після збільшення рівня гемоглобіну до 120 г/л. В анемічних пацієнтів з гематологічними новотворами рекомендують розпочинати з традиційних методів лікування і спостерігати за гематологічною реакцією, перед тим як розмірковувати над застосуванням ЕПО.

Підготував Роман Шиян