У ФОКУСІ УВАГИ ОНКОЛОГІВ

КЛІНІЧНІ ПЕРЕВАГИ ЗАСТОСУВАННЯ БІКАЛУТАМІДУ* НА ПРОТИВАГУ ФЛУТАМІДУ ДЛЯ КОМБІНОВАНОЇ АНДРОГЕННОЇ БЛОКАДИ В ПАЦІЄНТІВ З ПОШИРЕНИМ РАКОМ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ: КІНЦЕВИЙ ЗВІТ ПОДВІЙНО СЛІПОГО РАНДОМІЗОВАНОГО КООПЕРОВАНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Скорочений виклад

P. Schellhammer, R. Sharifi, N. Block, М. Soloway et al.
Urology 50 (3), 1997, 330-336.


*Препарат зареєстрований в Україні компанією "Астра Зенека" під назвою КАСОДЕКС.


Терапевтичну користь комбінованої андрогенної блокади (КАБ), що полягає в поєднанні антиандрогенної терапії з медикаментозною або хірургічною кастрацією, в лікуванні поширеного раку передміхурової залози інтенсивно вивчали в низці проспективних рандомізованих кооперованих досліджень протягом останнього десятиліття. Результати деяких досліджень КАБ не були переконливими, і недавно опублікований мета-аналіз засвідчив лише незначну перевагу у виживанні пацієнтів після КАБ порівняно з медикаментозною або хірургічною кастрацією. Натомість у найбільших рандомізованих дослідженнях з комбінованим застосуванням антиандрогенів і аналогів рилізинг-гормону лютеїнізуючого гормону (РГЛГ-А), зокрема, в Міжгруповому дослідженні Національного інституту раку США (NCI INT-0036) і дослідженні урологічної групи Європейської організації з дослідження і лікування раку (EORTC), було продемонстровано значну перевагу у виживанні при здійсненні КАБ у пацієнтів з поширеним раком передміхурової залози. Ці переваги було підтверджено результатами дослідження Міжнародної дослідницької групи Анандрон, в якому застосовували нілутамід у комбінації з хірургічною кастрацією. У великому міжгруповому дослідженні недавно було засвідчено, що застосування флутаміду після орхіектомії не дає пацієнтам жодної додаткової користі порівняно з комбінацією антиандрогенів і РГЛГ-А.

У дослідженні NCI INT-0036 безрецидивне виживання і загальне виживання були значно більшими в пацієнтів з дисемінованим раком передміхурової залози стадії D2, яким здійснювали КАБ комбінацією РГЛГ-А люпроліду і антиандрогену флутаміду, порівняно з пацієнтами, які приймали лише люпролід. Єдиною очевидною відмінністю в переносимості лікування була частота розвитку проносу, що була значно (Р<0,001) більша у групі комбінованого застосування люпроліду і флутаміду порівняно з групою монотерапії люпролідом. У деяких дослідженнях застосування флутаміду було задокументовано лише помірні побічні симптоми, натомість в інших дослідженнях спостерігали важчі ознаки токсичного ефекту препарату у травному каналі, що призводили до припинення прийому флутаміду. Наявність антиандрогенного препарату з принаймні еквівалентною ефективністю дії, ліпшим профілем токсичності у травному каналі і зручнішою схемою дозування (на противагу щоденному триразовому прийому флутаміду), безперечно, дала б велику користь пацієнтам, яким виконують КАБ.

Бікалутамід — активний нестероїдний антиандроген для перорального прийому з мінімальною непереносимістю травному каналі і схемою прийому раз на день, унаслідок чого препарат є відмінним кандидатом для застосування як компонента КАБ. Ми розпочали рандомізоване коопероване дослідження з метою порівняти ефективність і переносимість бікалутаміду (50 мг на день) на противагу флутаміду (250 мг три рази на день) в комбінації з РГЛГ-А (ацетатом люпроліду в дозі 7,5 мг кожні 28 днів або ацетатом гозереліну по 3,6 мг кожні 28 днів) у пацієнтів з раком передміхурової залози стадії D2. Для дослідження було дібрано 813 пацієнтів, його метою було вперше порівняти ефект двох антиандрогенів як компонентів КАБ в дослідженні за подвійно сліпою схемою.

У попередніх публікаціях ми повідомляли результати цього дослідження на момент першого (медіана тривалості контрольного спостереження 49 тижнів) і другого (медіана 95 тижнів) аналізів.

У цій статті наводимо результати кінцевого аналізу (медіана тривалості контрольного спостереження 160 тижнів) з точнішими даними про час до прогресування захворювання і виживання пацієнтів.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ

Схема дослідження

Дослідження здійснювали за рандомізованою, подвійно сліпою (для андро-генної терапії) кооперованою схемою з метою порівняти ефективність і безпеку бікалутаміду (Casodex) і флутаміду (Eulexin) в комбінації з РГЛГ-А — ацетатом люпроліду (депо Lupron) або ацетатом гозереліну (Zoladex) у пацієнтів з раком передміхурової залози стадії D2. Для дослідження було сформовано чотири групи лікування за факторіальною схемою (бікалутамід плюс ацетат гозереліну, бікалутамід плюс ацетат люпроліду, флутамід плюс ацетат гозереліну і флутамід плюс ацетат люпроліду).

Методика рандомізації

У період від січня 1992 року по вересень 1993 року було дібрано 813 пацієнтів у 60 дослідницьких центрах. Пацієнтів рандомізовано розподіляли у пропорції 1:1 у групи застосування бікалутаміду і флутаміду й у пропорції 2:1 у групи лікування ацетатом люпроліду і ацетатом гозереліну.

Кінцеві показники ефективності

Первинним показником ефективності в цьому дослідженні був час до втрати ефективності лікування. Кінцевими показниками аналізу ефективності були час до прогресування хвороби і час до смерті. Аналіз здійснювали на матеріалі даних усіх пацієнтів. Кінцевим терміном збору даних був 39-й місяць від дати залучення в дослідження останнього пацієнта.

Оскільки час до прогресування хвороби не трактували як кінцевий показник, у пацієнтів, які припинили лікування через інші причини (не пов’язані з прогресуванням хвороби), не здійснювали проспективної оцінки для виявлення ознак прогресування. Таким чином, дані про прогресування хвороби в цих пацієнтів аналізували ретроспективно. Ознаками прогресування вважали: наявність одного або більше метастазів на скенограмах кісток скелета, що свідчило про метастатичне поширення хвороби; виникнення одного або більше нових позаскелетних метастазів або збільшення розмірів будь-яких існуючих метастазів на 25% або більше (порівняно з найменшими розмірами, зареєстрованими протягом дослідження). Крім того, для засвідчення прогресування застосовували інші методи об’єктивної оцінки, зокрема, ядерно-магнітну резонансну томографію і комп’ютерну томографію за умови, що аналогічні методи використовували під час попереднього обстеження. Збільшення рівня простато-специфічного антигену (ПСА) не вважали ознакою прогресування. Отже, вилучення пацієнтів з дослідження внаслідок збільшення концентрації ПСА трактували як випадки невдачі лікування.

Переносимість

Усіх пацієнтів залучили в аналіз безпеки відповідно до отриманого лікування. Побічні ефекти реєстрували під час кожного візиту до закінчення рандомізовано призначеного лікування. Пацієнтів спонукали повідомляти про побічні ефекти, безпосередньо запитували про них, і кожен пацієнт розповідав про все, що турбувало його протягом періоду, який минув від останнього візиту до лікаря. Мало того, реєстрували всі події, які дослідники трактували як побічні ефекти. Результати лабораторних досліджень аналізували для виявлення клінічно важливих змін.

Статистичні методи

Аналіз часу до прогресування і часу до смерті здійснювали за принципом лікувального наміру; отже, було проаналізовано дані про всіх пацієнтів. Часом до прогресування вважали кількість днів від дати рандомізації до дати виявлення перших ознак прогресування або до дати смерті від будь-якої причини. Якщо в пацієнта не було рецидиву і він не помер, за дату останньої об’єктивної оцінки брали дату останнього контрольного спостереження. Часом до смерті вважали кількість днів віддати рандомізації до дати смерті. За пацієнтами, які відмовились від рандомізовано призначеного лікування, спостерігали, щоб оцінити показники виживання.

Для оцінки відносного ефекту антиандрогенів застосовували модель пропорційної регресії Кокса з поправкою на відповідні фактори, зокрема, застосування РГЛГ-А, вихідного статусу кісток і вихідного показника загального стану за шкалою Східної кооперованої онкологічної групи (ECOG). Обчислювали коефіцієнти небезпеки з 95% довірчим інтервалом щодо комбінації бікалутаміду з РГЛГ-Ана противагу комбінації флутаміду з РГЛГ-А. Крім того, будували графіки часу до прогресування і часу до смерті за методом Каплана-Мейєра.

РЕЗУЛЬТАТИ

Демографічні і вихідні характеристики

З 813 пацієнтів 404 особи було включено у групу застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і 409 — у групу застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Вихідні демографічні характеристики пацієнтів наведено в таблиці 1. Як і в попередньому аналізі, дві сформовані за рандомізованим принципом групи були добре збалансовані за всіма вихідними характеристиками. Дослідники вважали, що незначні відмінності між групами пацієнтів не матимуть впливу на кінцеві результати.

Час до прогресування

Ваналіз часу до прогресування включали проспективні дані про 66% пацієнтів і ретроспективні дані про 34% учасників. Після періоду контрольного спостереження з медіаною 160 тижнів ознаки прогресування було виявлено у 287 (71%) з 404 пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А й у 296 (72%) з 409 пацієнтів в групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Коефіцієнт небезпеки щодо часу до прогресування для комбінації бікалутаміду плюс РГЛГ-А на противагу комбінації флутаміду з РГЛГ-А становив 0,93 (95% довірчий інтервал [ДІ] від 0,79 до 1,10, Р = 0,41) (Таблиця 2). Верхня межа одностороннього 95% довірчого інтервалу на рівні 1,07 відповідала встановленим критеріям еквівалентності (менше 1,25). Графік часу до прогресування за методом Каплана-Мейєра наведено на рисунку 1. Медіана часу до прогресування становила 97 тижнів в групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і 77 тижнів в групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А.

Таблиця 1. Демографічні характеристики

Ознака Бікалутамід плюс РГЛГ-А
(n = 404)
Флутамід плюс РГЛГ-А
(n = 409)
Вік (років)
Медіана 70 43–91
Діапазон 70 42–93
Раса
Білошкірі 287(71) 294(72)
Чорношкірі 95(24) 91(22)
Латиноамериканці 13(3) 19(5)
Інші 9(2) 5(1)
Класифікація АУА
Стадія D2 396 (98) 8(2)
Інша стадія* 407 (99,5) 2(0,5)
Показник за шкалою ECOG
0 (повна активність) 221(55) 208(51)
1 (симптоми, самостійне пересування) 143 (35) 150(37)
2 (прикуті до ліжка більше 50% часу) 40(10) 51(13)
Поширеність захворювання
0 метастазів 37(9) 29(7)
<5 метастазів 174(43) 173(42)
>6 метастазів 157(39) 160(39)
Суперскенування 24(6) 27(7)
Гістологічна диференціація
Низькодиференційовані 132(33) 148(36)
Помірно диференційовані 201(50) 200(49)
Високодиференційовані 58(14) 44(11)
Інші 12(3) 15(4)

Скорочення. РГЛГ-А — аналог рилізинг-гормону лютеїнізуючого гормону; ECOG — Східна кооперативна онкологічна група (абр. з англ.); АУА — Американська урологічна асоціація. Дані наведені як кількість (%) пацієнтів, за винятком випадків, коли вказано інші одиниці. *Стадію D2 не було точно засвідчено в цій категорії пацієнтів. Стадію D2 не було точно засвідчено з допомогою скенування кісток. Не було можливості встановити у трьох пацієнтів.

Таблиця 2. Аналіз часу до прогресування захворювання і виживання пацієнтів

Кількість подій
Бікалутамід плюс РГЛГ-А (n = 404) Флутамід плюс РГЛГ-А (n = 409) КН* (95% ДІ) Критерій Р
Час до прогресування 287(71%) 296 (72%) 0,93(0,79–1,10) 0,41
Час до смерті 213 (53%) 235 (57%) 0,87(0,72–1,05) 0,15

Скорочення. РГЛГ-А — аналог рилізинг-гормону лютеїнізуючого гормону; КН — коефіцієнт небезпеки; ДІ — довірчий інтервал. *Коефіцієнт небезпеки (КН) обчислювали для комбінації бікалутаміду плюс РГЛГ-А на противагу комбінації флутаміду плюс РГЛГ-А.

Виживання

На момент здійснення аналізу 448 (55%) з 813 рандомізованих пацієнтів померли (213 (53%) пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і 235 пацієнтів (57%) у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А). Коефіцієнт небезпеки становив 0,87 (95% ДІ від 0,72 до 1,05, Р = 0,15) (Таблиця 2), що свідчить про зменшення ризику смерті у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з пацієнтами у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Верхня межа одностороннього 95% довірчого інтервалу на рівні 1,07 відповідала встановленим критеріям еквівалентності (менше 1,25). Графік виживання за методом Каплана-Мейєра наведено на рисунку 2. Медіана виживання становила 180 тижнів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і 148 тижнів у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А.

img 1

Переносимість

Зроблений аналіз засвідчує, що пацієнти добре переносять лікування комбіна-цями РГЛГ-А із кожним з досліджуваних антиандрогенів. Медіана тривалості антиан-дрогенного лікування становила 72 тижні у групі застосування бікапутаміду плюс РГЛГ-А і 59 тижнів у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Найпоширенішим побічним ефектом удвох групах були припливи (по 53%) (рисунок 3). Частота розвитку проносу була значно більша у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з групою застосування флутаміду плюс РГЛГ-А (107 [26%] на противагу 49 [12%], р < 0,001). Загалом пронос був причиною відмови від продовження лікування у 2 пацієнтів (0,5%) у групі застосування бікалутаміду і в 25 (6%) пацієнтів у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А (таблиця 3). Вилучення з аналізу 27 пацієнтів, які припинили прийом препаратів через пронос, не мало впливу на показники часу до прогресування чи смерті — коефіцієнт небезпеки для бікалутаміду плюс РГЛГ-А на противагу флутаміду плюс РГЛГ-А становив 0,85 (95% ДІ від 0,70 до 1,03, Р = 0,092) для часу до прогресування хвороби і 0,85 (95% ДІ від 0,71 до 1,02, Р = 0,095) для виживання пацієнтів. Подібні результати було отримано після внесення поправки на цих пацієнтів на момент припинення лікування. Патологічні результати функціональних печінкових тестів, пов’язані з призначеним лікуванням, спостерігали у 27 (7%) пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і в 43 (11%) пацієнтів у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Не було зареєстровано випадків смертельної гепатотоксичності. Частота гематурії була значно більша у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з пацієнтами у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А (48 [12%] на противагу 26 [6%], Р = 0,007). Гематурія не мала зв’язку з лікуванням у 47 пацієнтів (98%) у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і в 24 (92%) пацієнтів у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Гематурію трактували як важке ускладнення в 9% пацієнтів (відповідно в 9 на противагу 5 пацієнтам) в обох групах лікування, однак жоден з пацієнтів не припинив отримувати лікування внаслідок гематурії. Частота серцево-судинних ефектів була подібна в обох групах лікування і лежала в межах, які можна було очікувати в цій популяції осіб. Гіпертензію, яка була найпоширенішим серцево-судинним побічним ефектом призначеного лікування, спостерігали у 2 пацієнтів (1%) у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і в 6 пацієнтів (2%) у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Задишку, яка була найпоширенішим легеневим побічним ефектом призначеного лікування, спостерігали у 8 пацієнтів (2%) у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і в 6 пацієнтів (2%) у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А. Не було зареєстровано випадків інтерстиціального пневмоніту.

img 3

Таблиця 3. Побічні ефекти, що призвели до відмови
від продовження лікування у трьох або більше пацієнтів

Бікалутамід плюс РГЛГ-А
(n = 401)
Флутамід плюс РГЛГ-А
(n = 407)
Пронос 2 25
Погіршення функції печінки 6 10
Нудота і/або блювання 3 8
Припливи 4 2
Ниркова недостатність 1 2
Застійна серцева недостатність 1 2

Скорочення. РГЛГ-А — аналог рилізинг-гормону лютеїнізуючого гормону. Дані наведено як кількість пацієнтів.


Загалом відмову від призначеного лікування через побічні ефекти було зареєстровано в 41 (10%) і в 66 (16%) пацієнтів відповідно у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і в групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А.

Обговорення

Кінцевий аналіз продемонстрував тенденцію на користь комбінації бікалутаміду плюс РГЛГ-А щодо часу до прогресування захворювання і виживання пацієнтів, однак різниця між двома групами щодо обох кінцевих показників не була статистично достовірна. Медіана часу до прогресування і смерті становила відповідно 97 і 180 тижнів для бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з 77 і 148 тижнями для комбінації флутаміду і РГЛГ-А. Медіана виживання 148 тижнів для комбінації флутаміду і РГЛГ-А подібна до 154-тижневої медіани виживання (35,6 місяця) в дослідженні NCI INT-0036.

Розподіл кількості пацієнтів, які припинили лікування, був збалансований за причинами відмови, за винятком побічних ефектів. У цій категорії різниця між групами стосувалась кількості відмов від продовження лікування внаслідок розвитку проносу (25 і 2 відповідно у групах застосування флутаміду плюс РГЛГ-А і бікалутаміду плюс РГЛГ-А). Цей результат спонукав до здійснення додаткового аналізу для з’ясування зв’язку між різницею в часі до прогресування хвороби і виживанні пацієнтів та більшою кількість відмов від лікування серед пацієнтів у групі застосування флутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з групою застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А. Вилучення з аналізу 27 пацієнтів, які припинили прийом препаратів через пронос, не мало впливу на показники часу до прогресування чи смерті. Подібні результати було отримано після внесення поправки на цих пацієнтів на момент припинення лікування. Різниця між групами була пов’язана зі смертністю від раку передміхурової залози. Різниця в загальній смертності (53% і 57% відповідно для бікалутаміду плюс РГЛГ-А і флутаміду плюс РГЛГ-А) була пов’язана з різницею в кількості випадків смерті від раку передміхурової залози (відповідно 31% на противагу 36%). Ці дані, а також відсутність впливу відмов від продовження лікування через розвиток проносу на кінцеві результати свідчать, що різниця у виживанні може мати зв’язок з різним ефектом антиандрогенного лікування на перебіг захворювання.

Результати цього аналізу підтверджують результати попереднього аналізу з медіаною контрольного спостереження 95 тижнів про те, що коефіцієнт небезпеки для бікалутаміду плюс РГЛГ-А на противагу флутаміду плюс РГЛГ-А свідчить на користь комбінації бікалутаміду плюс РГЛГ-А щодо часу до прогресування захворювання і виживання пацієнтів. Мало того, аналіз часу до невдачі лікування (з медіаною контрольного спостереження 95 тижнів) засвідчив, що імовірність невдачі лікування була на 13% менша серед пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з пацієнтами у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А. У цьому аналізі спостерігали менший ризик смерті в першій групі (на 13%). Загалом послідовність результатів попереднього і цього аналізів щодо кінцевих результатів засвідчує надійність часу до невдачі лікування як первинного кінцевого показника ефективності.

Важливим обмеженням аналізу часу до прогресування захворювання був ретроспективний збір даних про пацієнтів, яким лікування не дало ефекту з інших причин (без ознак прогресування). Наслідком цього було те, що не в усіх пацієнтів наявність ознак прогресування оцінювали на момент часу, визначений протоколом. Це могло стати причиною імовірного упередження з відповідним збільшенням часу до прогресування захворювання у групах лікування і збільшення кількості випадків відмови від лікування через побічні ефекти, оскільки оцінку здійснювали з довшими інтервалами. Натомість могла існувати упередженість у цій же групі пацієнтів на користь коротшого часу до прогресування хвороби в осіб, які припинили приймати КАБ, і їх було позбавлено імовірної терапевтичної користі від лікування антиандрогенами. Однак ми вже згадували, що результати аналізу часу до прогресування захворювання не змінювались після внесення поправки на пацієнтів, які відмовились продовжувати лікування через розвиток проносу.

Результати попереднього аналізу свідчать, що пацієнти ліпше переносили бі-калутамід, ніж флутамід, доказом чого є значно менша частота розвитку проносу (10% на противагу 24%, Р < 0,001). Теперішній аналіз підтверджує результати попереднього аналізу: розвиток проносу спостерігали в 49 (12%) пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з 107 (26%) пацієнтами у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А (Р < 0,001). Два пацієнти у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А відмовились від продовження лікування через нестерпний пронос порівняно з 25 пацієнтами у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А. У двох недавніх публікаціях було підтверджено відносно велику частоту розвитку проносу і відмов від продовження лікування через пронос, що ми також спостерігали в цьому дослідженні. Розенталь (Rosenthal) і співавт. повідомляють про 23-відсоткову частоту розвитку токсичних ефектів у травному каналі (пронос та інші симптоми) серед 65 пацієнтів, які отримували флутамід як компонент КАБ і променевої терапії; 14% з 65 пацієнтів відмовились продовжувати прийом флутаміду через цей побічний ефект. Нарая (Narayah) і співавт. з’ясували, що частота розвитку проносу становить від 29% до 34% у групах пацієнтів, які отримують денну дозу флутаміду від 250 до 750 мг для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози. Загалом від 12% до 17% пацієнтів, які приймають флутамід, припинили участь у дослідженні через пронос. Серед пацієнтів, які мусили відмовитись від продовження прийому флутаміду внаслідок проносу, 98% осіб могли нормально переносити подальше лікування бікалутамідом.

Гематурію частіше спостерігали у пацієнтів в групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А, ніж у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А. Не було з’ясовано жодної причини цього факту. Різниця між групами може бути наслідком відносно більшої тривалості періоду контрольного моніторингу побічних ефектів у пацієнтів у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А. У двадцяти трьох пацієнтів у групі лікування бікалутамідом плюс РГЛГ-А і в 10 пацієнтів у групі прийому флутаміду плюс РГЛГ-А були супутні патологічні стани (наприклад, інфекція, гематурія в анамнезі), які могли призвести до розвитку гематурії в обох групах лікування.

Пацієнти добре переносять прийом бікалутаміду порівняно з іншими антиан-дрогенними препаратами. У цьому дослідженні не було зареєстровано смертельної гепатотоксичності при застосуванні бікалутаміду плюс РГЛГ-А і не було випадків розвитку інтерстиціального пневмоніту чи проблем з адаптацією до різних умов освітлення. Ці побічні ефекти не спостерігали в пацієнтів, які отримували флутамід плюс РГЛГ-А. Не було відмінностей між групами застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А і флутаміду плюс РГЛГ-А щодо серцевих побічних ефектів, і частота їх розвитку лежала в межах, які характерні для цієї популяції пацієнтів.

Відповідь на лікування, яку оцінювали за концентрацією ПСА, була подібна з медіаною зменшення концентрації на 99% в обох групах після 3 місяців лікування. У 70% пацієнтів в обох групах спостерігали зменшення рівня ПСА до нормальних меж після З місяців лікування, натомість у 22% пацієнтів рівень ПСА неможливо було визначити звичайними методами. Час до прогресування рівня ПСА як кінцевий показник у цьому дослідженні не застосовували. Незважаючи на те що імовірність прогресування була на 7% менша в пацієнтів в групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А порівняно з пацієнтами у групі прийому флутаміду плюс РГЛГ-А, різниця між групами не була статистично достовірна. Оцінка відповіді на припинення прийому антиандрогену засвідчила збільшення рівня ПСА в 4 (29%) з 14 випадків відмов у групі лікування бікалутамідом і 4 (50%) з 8 випадків відмов у групі прийому флутаміду.

У великому міжгруповому дослідженні недавно було продемонстровано, що комбінування флутаміду з орхіектомією не дає жодної додаткової користі, тоді як в інших дослідженнях таку користь було засвідчено при поєднанні антиандроген-них препаратів з РГЛГ-А. Кінцеві результати цього дослідження, в якому антианд-рогенні препарати комбінували з РГЛГ-А для здійснення КАБ, засвідчують, що час до прогресування хвороби і виживання пацієнтів були ліпші у групі застосування бікалутаміду плюс РГЛГ-А, ніж у групі лікування флутамідом плюс РГЛГ-А, однак різниця між двома групами щодо цих кінцевих показників не була статистично достовірна. Ми вважаємо, що пацієнти добре переносять застосування комбінації бікалутаміду з РГЛГ-А, і час до прогресування хвороби та виживання пацієнтів при застосуванні цієї комбінації не відрізняються від результатів лікування комбінацією флутаміду плюс РГЛГ-А. Бікалутамід є препаратом першого вибору в разі застосування антиандрогенної терапії в комбінації з РГЛГ-А для КАБ у лікуванні пацієнтів з поширеним раком передміхурової залози.

Підготував Роман Шиян