Негоспітальна пневмонія в дітей

Скорочений виклад

M. Ostapchuk, D. M. Roberts, R. Haddy
Am Fam Physician 2004;70:899-908

Негоспітальна пневмонія (НП) — пневмонія, яка виникла у здорової до цього особи, інфікованої поза межами лікарні. НП належить до найчастіших серйозних інфекцій у дітей, її частота в Європі та Північній Америці становить 34–40 випадків на 1000 дітей. Хоча в індустріальних країнах НП рідко призводить до смерті, інфекція нижніх дихальних шляхів є однією з провідних причин дитячої смертності в країнах, які розвиваються.

ЕТІОЛОГІЯ

У дітей часто важко встановити етіологію пневмонії, проте вік пацієнта може допомогти звузити коло потенційних чинників (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Збудники негоспітальної пневмонії залежно від віку хворих

Вік Найчастіші збудники Менш поширені збудники

Від моменту народження до 20 днів

Бактерії

• Escherichia coli

• Стрептококи групи В

• Listeria monocytogenes

Бактерії

• Анаероби

• Стрептококи групи D

• Haemophilus influenzae

• Streptococcus pneumoniae

• Ureaplasma urealyticum

Віруси

• Цитомегаловірус

• Вірус простого герпесу

Від 3 тижнів

до 3 місяців

Бактерії

• Chlamydia trachomatis

• S. pneumoniae

Віруси

• Аденовірус

• Вірус грипу

• Вірус парагрипу типу 1, 2 і 3

• Респіраторно-синцитіальний вірус

Бактерії

• Bordetella pertussis

• H. influenzae типу B і невизначеного типу

• Moraxella catarrhalis

• Staphylococcus aureus

• U. urealyticum

Віруси

• Цитомегаловірус

Від 4 місяців

до 5 років

Бактерії

• Chlamydia pneumoniae

• Mycoplasma pneumoniae

• S. pneumoniae

Віруси

• Аденовірус

• Вірус грипу

• Вірус парагрипу

• Риновірус

• Респіраторно-синцитіальний вірус

Бактерії

• H. influenzae типу B

• M. catarrhalis

• Mycobacterium tuberculosis

• Neisseria meningitis

• S. aureus

Віруси

• Вірус оперізуючого герпесу

Від 5 років

до підліткового віку

Бактерії

• C. pneumoniae

• M. pneumoniae

• S. pneumoniae

Бактерії

• H. influenzae

• Легіонелли

• M. tuberculosis

• S. aureus

Віруси

• Аденовірус

• Вірус Епштейна-Барра

• Вірус грипу

• Вірус парагрипу

• Риновірус

• Респіраторно-синцитіальний вірус

• Вірус оперізуючого герпесу

У новонароджених (віком від моменту народження до 20 днів) найчастішими патогенами є стрептококи групи В та грамнегативні ентеробактерії, занесені шляхом “вертикальної” передачі інфекції від матері під час пологів. При хоріоамніоніті трапляється інфікування анаеробами. У немовлят віком від 3 тижнів до 3 місяців пневмонія найчастіше бактеріального походження, найпоширенішим патогеном є Streptococcus pneumoniae.

У немовлят віком більш як 4 місяці та дітей дошкільного віку найчастішим етіологічним чинником НГ є віруси, з них найчастіше — респіраторно-синцитіальний вірус. Вірусна пневмонія частіше трапляється восени та взимку, ніж весною та влітку. У дітей дошкільного та шкільного віку, у підлітків бактеріальна інфекція може виникнути в будь-яку пору року.

Після неонатального періоду найчастішим збудником НГ є S. pneumoniae, рідше трапляються такі бактеріальні збудники, як Haemophilus influenzae типу B, Moraxella catarrhalis та Staphylococcus aureus. Mycoplasma pneumoniae та Chlamydia pneumoniae часто пов’язані з НГ в дітей дошкільного віку і є частою причиною НГ в старших дітей та підлітків. У всіх дітей з НГ, особливо при порушенні режиму щеплення, слід виключати наявність кашлюку. У дітей з групи ризику НГ також може спричинювати Mycobacterium tuberculosis. Інфікування двома або більше мікробами трапляється частіше, ніж раніше вважалося, і в госпіталізованих пацієнтів сягає 41%.

КЛІНІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

Найважливішими передвісниками пневмонії в дітей є гарячка, ціаноз та наявність більш як одного з таких проявів респіраторного дистрес-синдрому: тахіпное, кашель, розширення крил носа та втягування міжреберних проміжків при диханні, хрипи та послаблене дихання. За відсутності у дітей гарячки або проявів респіраторного дистрес-синдрому діагноз пневмонії є малоймовірним.

У пацієнтів віком менш як 2 роки слід запідозрити пневмонію при появі тахіпное та гарячки більш як 38°C. Частоту дихання слід визначати протягом цілої хвилини, коли дитина спокійна. Для визначення тахіпное найчастіше застосовують вікові критерії ВООЗ: частота дихання більш як 50 дихальних рухів/хв. у немовлят віком 2–12 місяців, більш як 40 рухів/хв. у дітей віком 1–5 років, більш як 30 рухів/хв. у дітей, старших 5 років.

Ключові пункти клінічного обстеження подано в таблиці 2. Під час збирання анамнезу в момент встановлення діагнозу слід звернути увагу на вік дитини, графік щеплень, госпіталізації, візити няні, останні контакти з хворими, подорожі та застосування антибіотиків.

Таблиця 2. Клінічне обстеження з приводу негоспітальної пневмонії в дітей

Ознака Можливий діагноз або інтерпретація тесту

Анамнез

Візити няні

Вірусна інфекція

Контакт з інфекційними хворими

Вірусна або мікоплазмова інфекція, туберкульоз

Госпіталізація

Нозокоміальна інфекція

Недотримання графіку щеплень

Кашлюк, інфекція, зумовлена пневмококами або Haemophilus influenzae

Антибіотикотерапія протягом попереднього місяця

Інфекція зумовлена резистентним штамом

Нещодавня подорож

Грибкова інфекція, грип, важка форма гострого респіраторного синдрому

Фізикальне обстеження

Гарячка

При відсутності гарячки та більш як одного респіраторного симптому діагноз пневмонії малоімовірний.

У пацієнтів з респіраторними симптомами та відсутністю гарячки слід виключити реактивні захворювання дихальних шляхів, аспірацію стороннього тіла, отруєння хімікатами або первинне серцеве чи легеневе захворювання

Респіраторні симптоми:

• стогнуче дихання

• роздування крил носа

• хрипи

• втягнення міжреберних проміжків

• тахіпное

• участь додаткової мускулатури в акті дихання

• свистяче дихання

Лабораторне обстеження*

Розгорнутий загальний аналіз крові

Не дозволяє встановити етіологію

ШОЕ

С-реактивний білок

Бактеріоскопія за Грамом та посів на стерильність

Ефективна при достатній кількості матеріалу для дослідження

Полімеразно-ланцюгова реакція (ПЛР)

Ефективна для виявлення мікоплазм та хламідій

Швидке виявлення вірусного антигену

Ефективне при наявності тесту

Серологічне дослідження

Неефективне в гострих випадках

Рентгенологічні методи дослідження

Оглядова рентгенографія ОГК*

Не дозволяє встановити етіологію

*Не належить до рутинних методів обстеження.

Лікареві слід зібрати анамнез щодо наявності первинних серцевих або легеневих захворювань, імунодефіциту або нейром’язових розладів. Також слід виключити аспірацію сторонніх предметів або вживання токсичних речовин та звернути увагу на наявність таких не характерних для дихальної системи симптомів, як летаргії, недостатнього харчування, блювання, діареї, болю в животі, подразливості та проявів дегідратації.

Фізикальне обстеження починається з загальної оцінки стану дитини і виявлення явних проявів гіпоксії та дегідратації. У дитини (особливо молодшого віку) звертають увагу на наявність проявів інтоксикації, тахіпное, гарячки, втягнення міжреберних проміжків та участі допоміжної мускулатури в акті дихання, стогнучого дихання. Слід обстежити верхні дихальні шляхи на наявність середнього отиту, ринореї, поліпів носа та фарингіту. Такі знахідки, як шум у серці або зміни пальців за типом “барабанних паличок”, можуть вказувати на первинне серцеве або легеневе захворювання.

У дітей старшого віку та підлітків значно частіше виявляють такі симптоми, як хрипи, притуплення перкуторного звуку, посилене бронхіальне дихання, тактильне дрижання та шум тертя плеври. При ретельній аускультації за допомогою стетоскопу відповідного розміру в дітей молодшого віку можна виявити локалізовані хрипи та свистяче дихання. У дітей з дегідратацією результати аускультації можуть бути нормальними.

ДІАГНОСТИЧНІ ТЕСТИ

У більшості дітей з НП збудник можна не ідентифіковувати, за винятком пацієнтів з важким або ускладненим перебігом, госпіталізованих та випадків епідемічних спалахів хвороби.

У дітей старшого віку та підлітків можна отримати мокроту для посіву на стерильність та бактеріоскопії за Грамом. Зразки мокроти адекватного об’єму містять більш як 25 лейкоцитів та менш як 25 плоскоклітинних епітеліоцитів в полі зору при малому збільшенні мікроскопа.

Тести для швидкого виявлення антигенів респіраторно-синцитіального вірусу, парагрипу типу 1 та 2, грипу типу A та B і аденовірусу в зразках з носоглотки можуть допомогти встановити етіологію вірусної пневмонії. Зразки з носоглотки для посіву або виявлення бактеріальних антигенів дають менш достовірні результати, оскільки бактерії часто колонізують носоглотку. Тести для виявлення антигенів або антитіл проти пневмококів недостатньо чутливі для діагностики інфекції, зумовленої S. pneumoniae, проте в майбутньому в дітей віком більш як 2 роки виявлення пневмококових імунних комплексів допоможе швидко діагностувати цю інфекцію.

Серологічні тести на антитіла класу IgM або зростання титру антитіл класу IgG можуть допомогти ідентифікувати збудників видів Mycoplasma та Chlamydia. Проте серологічні тести часто дають можливість встановити діагноз лише ретроспективно, вони більш ефективні для встановлення збудника під час епідеміологічних спалахів, ніж для лікування конкретної дитини. Культурологічні методи виявлення мікоплазм та хламідій рутинно не застосовуються. Тест на ПЛР не всюди доступний, його позитивний результат ще не обов’язково підтверджує роль мікроба як збудника.

Розгорнутий загальний аналіз крові з ШОЕ, рівень С-реактивного білка не допомагають віддиференціювати бактеріальну від вірусної інфекції і тому не повинні входити в перелік рутинних тестів. Після неонатального періоду частота бактеріємії в дітей настільки низька, що посів крові на стерильність слід призначати тільки важко хворим пацієнтам.

Оглядова рентгенографія ОГК не дозволяє точно встановити етіологію НП, як вважалося раніше. Класично ущільнення долі легені пов’язували з пневмококовою інфекцією, а інтерстиціальні інфільтрати — з вірусною, проте ці обидва рентгенологічні симптоми виявляли при всіх видах інфекцій — як при виключно вірусній або бактеріальній, так і при змішаній вірусно-бактеріальній. Оглядову ренгтенографію ОГК можна не виконувати в дітей з легкою, неускладненою інфекцією нижніх дихальних шляхів. Показання до ренгтенологічного обстеження такі: сумнівна клініка, тривала пневмонія, пневмонія, резистентна до антибіотикотерапії, імовірність розвитку ускладнень (наприклад, плеврального випоту).

У дітей з респіраторним дистрес-синдромом, значним тахіпное або блідістю слід оцінити насичення крові киснем за допомогою пульсоксиметрії.

ЛІКУВАННЯ

Схема лікування залежить від віку дитини, клініки та епідеміологічних факторів. Антибіотикотерапію слід розпочинати вчасно в дітей, у яких підозрюють бактеріальну НП. Оскільки звичайно збудник невідомий, антибіотик призначають емпірично. У таблиці 3 подано рекомендації щодо антибіотикотерапії в амбулаторних та лікарняних умовах для різних вікових груп на основі рекомендацій Дитячої лікарні Університету Цінцінатті, Медичної асоціації Альберти та Британського торакального товариства.

Таблиця 3. Лікування негоспітальної пневмонії

Вік пацієнта Амбулаторний пацієнт Госпіталізований пацієнт Важко хворий пацієнт

Від наро­дження до 20 днів

Госпіталізувати

Ампіцилін в/в або в/м:

Вік < 7 днів:

Вага < 2 кг: 50–100 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 12 годин

Вага > 2 кг: 75–150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 годин

Вік ≥ 7 днів:

Вага < 12 кг: 50–100 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 12 годин

Вага 1,2–2 кг: 75–150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 годин

Вага > 2 кг: 100–200 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 годин

плюс

гентаміцин в/в або в/м:

> 37 тижнів гестації та вік 0–7 днів: по 2,5 мг/кг кожні 12 годин

Вік > 7 днів: по 2,5 мг/кг кожні 8 годин

з або без

цефотаксим в/в:

Вік ≤ 7 днів:

100 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 12 годин

Вік > 7 днів:

150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 годин

Ампіцилін в/в або в/м в таких же дозах, як для госпіталізованих пацієнтів

плюс

гентаміцин в/в або в/м з або без цефотаксиму в/в, у таких же дозах, як для госпіталізованих пацієнтів

3 тижні — 3 місяці

За відсутності фебрилітету:

Азитроміцин по 10 мг/кг/день в перший день, потім по 5 мг/кг/день протягом 2–5 дня

або

еритроміцин по 30–40 мг/кг/день per os у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 10 днів.

Госпіталізувати при наявності фебрилітету або проявів гіпоксії.

Еритроміцин в/в по 40 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год.*

При наявності феб­рилі­тету слід додати один з таких препаратів:

Цефотаксим в/в по 200 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.*

або

цефуроксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.*

Цефотаксим в/в по 200 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

плюс

Клоксацилін в/в по 150–200 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год.*

або

цефуроксим в режимі монотерапії в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.*

4 місяці — 5 років

Амоксицилін per os по 90 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год. протягом 7–10 днів

Можна спочатку призначити ударну дозу цефтріаксону в/в по 50 мг/кг/день (до 1 г/день), а потім продовжити оральну антибіотикотерапію для закінчення повного курсу антибіотикотерапії.

Альтернативне лікування: амоксицилін + клавуланова кислота (Аугментин), азитро­міцин, кларитроміцин, еритроміцин

Цефотаксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год.*

або

цефуроксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.*

За наявності пневмококової інфекції:

Ампіцилін в режимі монотерапії в/в по 200 мг/кг/день в роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.*

Цефуроксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

плюс

еритроміцин в/в або per os по 40 мг/кг/день в роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 10–14 днів*

або

цефотаксим в/в по 200 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год. плюс клоксацилін в/в по 150–200 мг/кг/день в роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 10–14 днів

5 років та старші діти

Азитроміцин per os по 10 мг/кг (макс. до 500 мг) в перший день, протягом наступних 2–5 днів по 5 мг/кг/день

або

кларитроміцин per os по 15 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 12 год. протягом 7–10 днів

або

еритроміцин per os по 40 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 7–10 днів.

За наявності пневмококової інфекції: амоксицилін per os в режимі монотерапії по 90 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

Цефуроксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

плюс

еритроміцин в/в або per os по 40 мг/кг/день в роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 10–14 днів.

При верифікації пневмококової інфекції:

ампіцилін у режимі монотерапії в/в по 200 mg мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

Цефуроксим в/в по 150 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 8 год.

плюс

еритроміцин в/в або per os по 40 мг/кг/день у роз­ді­ле­них дозах кожні 6 год. протягом 10–14 днів

*Тривалість повного курсу в/в та оральної терапії. Переходьте на оральний прийом антибіотиків за відсутності ускладнень, фебрильної гарячки та діареї, при клінічному поліпшенні та спроможності до орального прийому їжі.

Лікування госпіталізованих пацієнтів

У таблиці 4 подано показання до госпіталізації. Госпіталізація показана всім ново­народженим віком від моменту народження до 20 днів, немовлятам віком 3 тижні — 3 місяці з гарячкою та усім дітям з проявами інтоксикації. Показання до госпіталізації дітей віком від 4 місяців до 5 років включають гіпоксемію та тахіпное більш як 70 дихальних рухів/хв. До інших показань до госпіталізації належать утруднене або стогнуче дихання, періодичне апное, недостатнє харчування та недостатній догляд у сім’ї. Дітей старшого віку госпіталізують при наявності гіпоксемії, ціанозу, тахіпное більш як 50 дихальних рухів/хв., утрудненого дихання та недостатньому догляді в сім’ї.

Tаблиця 4. Показання до госпіталізації дітей з НП

Вік менш як 4 місяці

Інтоксикація

Гіпоксемія (насиченість крові киснем менш як 92%, ціаноз)

Задишка (апное, стогнуче дихання, роздування крил носа при диханні)

Дегідратація, блювання або недостатнє харчування

Імунодефіцит

Неефективність оральних антибіотиків

Недостатній нагляд у сім’ї

Діти неонатального віку

Новонароджених віком менш як 3 тижні з респіраторним дистрес-синдромом слід завжди госпіталізовувати і підозрювати пневмонію, поки не буде доведено протилежне. Слід якомога швидше взяти кров, сечу та спинномозкову рідину на посів та розпочати антибіотикотерапію ампіциліном та гентаміцином з цефотаксимом або без нього.

Немовлята

Немовлята віком від 3 тижнів до 3 місяців з підозрою на бактеріальну пневмонію потребують негайної медичної допомоги, особливо при наявності фебрильної гарячки, тахіпное або інтоксикації. Їх найкраще лікувати в умовах лікарні. Початкова терапія складається з цефуроксиму або цефотаксиму. Слід призначити посів крові, сечі та спинномозкової рідини на стерильність, розгорнутий загальний аналіз крові та оглядову рентгенографію ОГК. Після стабілізації загального стану можна перейти на оральну антибіотикотерапію протягом 10 днів.

У немовлят з сухим кашлем та відсутністю фебрилітету чи інтоксикації слід запідозрити інфекцію, зумовлену Chlamydia trachomatis. У таких пацієнтів часто виявляють периферійний еозинофільний плеоцитоз. У таких випадках рекомендують амбулаторне лікування оральним макролідом та ретельне спостереження. При госпіталізації призначають еритроміцин внутрішньовенно.

Діти дошкільного віку

У дітей дошкільного віку (від 4 місяців до 5 років) пневмонії найчастіше вірусної етіології. Хоча більшість лікарів призначають антибіотикотерапію, чинні рекомендації при підозрі на вірусну етіологію допускають очікувальну тактику з ретельним спостереженням. У таких дітей звичайно виявляють інші симптоми вірусної інфекції: фарингіт, ринорею та діарею (див. таблицю 5).

Таблиця 5. Диференціальна діагностика вірусної та бактеріальної пневмонії

Вірусна пневмонія Бактеріальна пневмонія

Сезонність

Осінь та зима

Немає

Продромальні симптоми

Характерні

Немає

Початок хвороби

Поступовий

Раптовий

Гарячка

<38,5°C

>38,5°C

Свистяче дихання

Характерне

Не характерне, за винятком інфекції, зумовленої мікоплазмами

Пневмококи — найчастіші збудники бактеріальної пневмонії в цій віковій групі. Пневмококова пневмонія звичайно розпочинається раптово, без продромальних симптомів, характерних для вірусної інфекції. Дітей з підозрою на пневмококову пневмонію при відсутності гіпоксії, дистресу чи нестабільного загального стану можна емпірично лікувати високими дозами амоксициліну. Можна розпочати лікування з єдиної дози цефтріаксону. Альтернативне лікування — амоксицилін з клавулановою кислотою, азитроміцин, цефаклор, кларитроміцин та еритроміцин.

Госпіталізованих дітей цього віку лікують цефуроксимом або цефотаксимом. Як тільки припиниться фебрильна гарячка та стабілізується загальний стан, можна перейти на оральну антибіотикотерапію в амбулаторних умовах.

Діти старшого віку

У дітей старшого віку та підлітків (віком від 5 до 18 років) важливим збудником НП буває S. pneumoniae. У дітей цього віку також частіше, ніж інших вікових групах, трапляються M. pneumoniae та C. pneumoniae.

У дітей шкільного віку пневмококова пневмонія звичайно розпочинається з високої гарячки та продуктивного кашлю. Інфекція, зумовлена M. pneumoniae, часто розпочинається з болю голови або розладів ШКК; ринорея буває рідко. На інфекцію, зумовлену мікоплазмами, також вказують такі симптоми, як гарячка, артралгія та кашель. На рисунку 1 подано алгоритм виключення мікоплазмової інфекції.

img 01

Рисунок 1. Алгоритм виключення інфікування Mycoplasma pneumoniae у дітей з НП.

НП, зумовлена C. pneumoniae, звичайно розпочинається з фарингіту, після чого виникає кашель та висока гарячка. При підозрі на пневмококову пневмонію можна призначати високі дози амоксициліну, на M. pneumoniae або C. pneumoniae — препаратом вибору є макролід. Дітей цієї вікової групи можна застосовувати азитроміцин, еритроміцин або кларитроміцин у режимі монотерапії, оскільки всі ці препарати ефективні проти пневмококів, чутливих до пеніциліну. Госпіталізованим пацієнтам на додаток до макроліду дають цефуроксим або цефотаксим.

Тривалість лікування

У дітей з неускладненою НП антибіотикотерапія повинна тривати протягом 7–10 днів, хоча не проводилося жодного контрольованого дослідження оптимальної тривалості лікування. Після встановлення діагнозу в амбулаторних пацієнтів через 24–72 годин потрібно провести контрольне обстеження. Повторне обстеження показане дітям, у яких через 48 годин після встановлення діагнозу продовжується патологічна симптоматика або гарячка. У такому випадку слід запідозрити неадекватну антибіотикотерапію або розвиток легеневого ускладнення, а саме емпієми або абсцесу.

Безсимптомним дітям з нормальними результатами фізикального обстеження після лікування можна не виконувати контрольну оглядову рентгенографію ОГК. При продовженні хвороби або підозрі на ускладнення (наприклад, емпієму) рекомендують повторити оглядову рентгенографію ОГК або КТ.

Пеніцилінорезистентні пневмококи становлять проблему при лікуванні НП. Доведено, що внутрішньовенна терапія пеніциліном або цефалоспорином у лікарняних умовах ефективна проти таких мікробів. Оральні бета-лактамні антибіотики є ефективними препаратами першого вибору для лікування пацієнтів з амбулаторною НП.

ПРОФІЛАКТИКА

Щеплення відіграють важливу роль у профілактиці пневмонії в дітей. Пневмонія часто трапляється як ускладнення при краснусі, вітряній віспі та кашлюку. Ці інфекції та пов’язані з ними пневмонії в США нині трапляються рідко завдяки рутинним щепленням дітей. Пневмонія, зумовлена H. influenzae типу B, також трапляється рідко завдяки рутинним щепленням відповідною вакциною.

У лютому 2000 р. в США зареєстровано нову гептавалентну вакцину проти пневмококів. Вона забезпечує в дітей імунітет проти семи найчастіших патогенних серотипів S. pneumoniae. Вважають, що широке застосування цієї вакцини дозволить радикально знизити частоту інвазивних захворювань, викликаних пневмококами.

Американська академія педіатрії рекомендує проводити вакцинацію проти грипу всім дітям групи підвищеного ризику віком від 6 місяців. Для захисту від ускладнень, зумовлених грипом, включаючи пневмонію, згідно з логічними обґрунтуваннями та економічними можливостями рекомендують також вакцинувати проти грипу всіх дітей віком від 6 до 23 місяців.

Підготував Богдан Борис