КОНСУЛЬТАНТ

Подагра

Скорочений виклад

A. T. Eggebeen
Am Fam Physician 2007;76:801-8, 811-2

У США у 2002 р. задокументовано 3,9 мільйона амбулаторних візитів до лікаря з приводу подагричного артриту. На відміну від інших ревматологічних захворювань, етіологія та патофізіологія подагри добре вивчені, це захворювання можна легко діагностувати та призначити недороге лікування. Проте приблизно в половини пацієнтів з подагрою лікування не оптимальне. Згідно з даними III Національного дослідження щодо стану здоров’я та харчування (1988–1994 рр.), захворюваність на подагру серед чоловіків віком більш як 30 років та жінок віком більш як 50 років досягає 2%. У період з 1990 по 1999 рр. захворюваність на подагру зросла на 2 випадки на 1000 осіб унаслідок зростання поширеності ожиріння та старіння загальної популяції, причому люди похилого віку частіше страждають на деякі хронічні захворювання, такі як артеріальна гіпертензія, з приводу якої проводиться лікування діуретиками.

Епідеміологія та патофізіологія

Сечова кислота — побічний продукт метаболізму пуринів. У більшості ссавців фермент уратна оксидаза (уриказа) перетворює сечову кислоту на алантоїн, завдяки чому підтримується дуже низька концентрація сечової кислоти в сироватці крові (< 0,060 ммоль/л). У людей та великих мавп гени, які кодують уриказу, не функціонують. У загальній популяції часто трапляється гіперурикемія (концентрація сечової кислоти в сироватці крові перевищує 0,385 ммоль/л), зумовлена вживанням багатої на пурини дієти, алкоголю, діуретичною терапією та зниженням функції нирок.

Подагра виникає внаслідок порушення метаболізму пуринів, яке призводить до гіперурикемії. Коли перевищується ліміт розчинності сечової кислоти у тканинах, починається відкладення кристалів моноурату натрію в суглобах, нирках та м’яких тканинах і виникає клінічна симптоматика, включаючи артрит, появу утворів у м’яких тканинах (тофуси), нефролітіаз та уратну нефропатію. Безсимптомна гіперурикемія трапляється часто і зазвичай не приводить до появи клініки подагри.

Взаємозв’язок між гіперурикемією та серцево-судинними захворюваннями залишається контроверсійним. Під час невеликого несліпого рандомізованого контрольованого дослідження Johnson W. D. et al. (1991) встановлено поліпшення результатів аортокоронарного шунтування в пацієнтів, які отримували алопуринол. Дослідженнями Sundstrom J. et al. (2005) та Feig D. I. et al. (2004) встановлено зв’язок між гіперурикемією та гіпертензією. Проте під час нещодавнього метааналізу проспективних досліджень (Wheeler J. G. et al., 2005) після врахування інших факторів, таких як вага хворого, артеріальний тиск, куріння цигарок та стать, не виявлено зв’язку між гіперурикемією та несприятливими серцево-судинними подіями. Під час дослідження Krishnan E. et al. (2006) після врахування впливу інших факторів у чоловіків з подагрою виявлено невеликий незалежний ризик розвитку гострого інфаркту міокарда.

Фактори ризику

Подагричний артрит викликаний інтенсивним запаленням унаслідок відкладення кристалів моноурату натрію в суглобах. Відкладенню кристалів сприяють такі місцеві фактори, як зміна рівня pH (наприклад періоперативний кетоз у хірургічних пацієнтів), зниження температури тіла (це пояснює загострення перебігу подагри вночі), рівень дегідратації суглобів (наприклад на початку лікування діуретиками). Проте в більшості осіб з підвищеним рівнем сечової кислоти у крові подагра не розвивається. Встановлено, що щорічна захворюваність на подагру в осіб з рівнем сечової кислоти в межах 0,415–530 ммоль/л становить 0,5%, а якщо її рівень перевищує 0,535 ммоль/л, захворюваність сягає 4,5% (Campion E. W. et al., 1987).

Будь-який системний фактор, який підвищує ризик розвитку гіперурикемії, також може підвищити ризик появи симптоматичної подагри. До факторів ризику, яких можна уникнути, належать вживання багатої на пурини дієти, зловживання алкоголем, ожиріння та терапія сечогінними. Доведено, що ризик розвитку подагри зростає при вживанні червоного м’яса та морепродуктів, молочні продукти потенційно запобігають подагрі. Часто появі гострої подагри сприяє інфекція, внутрішньовенне введення контрасту, ацидоз, швидке коливання рівня сечової кислоти в сироватці крові при травмі, оперативному втручанні, загостренні перебігу псоріазу, початку хіміотерапії, лікуванні діуретиками, початку або закінченні курсу алопуринолу.

Клінічна картина

Гостра подагра

Гострий подагричний артрит найчастіше розпочинається з ураження одного або багатьох суглобів нижніх кінцівок, в основному — першого метатарзофалангеального, середньотарзальних, щиколоткових або колінних суглобів. Рано-вранці зазвичай виникає біль, набряк та еритема, які з часом наростають і сягають піку протягом 24–48 годин. Біль різко виражений, під час загострення перебігу захворювання пацієнти часто не можуть надягнути шкарпетки або торкатися простирадла. Навіть за відсутності лікування спалах подагри поступово зникає протягом 5–7 днів.

Гостра подагра деколи нагадує целюліт і може призводити до злущення шкіри над ділянкою запалення. Крім того, подагра може викликати гострий бурсит або теносиновіїт перисуглобових структур. Гостра полісуглобова подагра трапляється рідше, але характеризується важкою клінічною картиною. Гостра подагра може супроводжуватися високою гарячкою та лейкоцитозом (іноді > 40 × /109/л), тому буває важко віддиференціювати її від гострого септичного артриту. Якщо діагноз викликає сумніви, необхідно відкласти проведення ін’єкцій кортикостероїдів до отримання результатів посіву синовіальної рідини на стерильність.

Хронічна подагра

Часті рецидивні гострі приступи зумовлюють розвиток хронічної вузликової подагри. Тофуси можуть виникати на завитку вуха, над ліктьовим відростком і міжфаланговими суглобами внаслідок відкладення кристалів моноурату натрію. Тофуси також бувають над остеоартритичними вузликами Гебердена або Бушара відповідно в дистальних та проксимальних міжфалангових суглобах, особливо в жінок похилого віку. Вузликова подагра може призводити до вираженої хворобливості й у разі відсутності лікування викликати ерозії та деструкцію суглобів (рис. 1). Іноді полісуглобова вузликова подагра проявляється підшкірними вузликами, які можуть нагадувати ревматоїдний артрит; у такому випадку діагноз подагри можна підтвердити на підставі виявлення кристалів моноурату натрію в аспіраті з вузлика.

img 1

Діагностика

Американська колегія ревматології запропонувала критерії для встановлення діагнозу подагри (таблиця 1), група експертів Європейської ліги боротьби з ревматизмом (EULAR) на підставі доказової медицини також опублікувала свої рекомендації для діагностики та лікування подагри (таблиця 6). Диференціальна діагностика гострої подагри (таблиця 2) в основному включає псевдоподагру (відкладення пірофосфату кальцію) та септичний артрит.

Таблиця 1. Попередні критерії Американської колегії ревматології для діагностики подагри (за Wallace S. L. et al., 1977)

Подагру можна діагностувати на підставі наявності одного з таких критеріїв:
  • Наявність кристалів моноурату натрію в синовіальній рідині
  • Наявність тофусів, підтверджена дослідженням кристалів
  • Як мінімум 6 із таких симптомів:
    • Наявність на рентгенограмі асиметричного набряку в суглобі
    • Набряк або болючість при пальпації першого метатарзофалангеального суглоба
    • Гіперурикемія
    • Максимальні запальні симптоми розвинулися протягом одного дня
    • Наявність моноартриту
    • Наявність в анамнезі більш як одного приступу гострого артриту
    • Наявність гіперемії над суглобами
    • Наявність на рентгенограмах субкортикальних кіст без ерозій
    • Підозра на наявність тофусів
    • Негативний результат посіву синовіальної рідини на стерильність під час гострого приступу
    • Одностороннє ураження першого метатарзофалангеального суглоба
    • Одностороннє ураження плеснового суглоба

Таблиця 2. Диференціальна діагностика гострої подагри

Діагноз Характеристика ураження суглобів Результати аналізу синовіальної рідини
Лейкоцитоз синовіальної рідини* Бактеріоскопія за Грамом / результати посіву Наявність кристалів у синовіальній рідині Результати рентгенографії
Подагра Нижні кінцівки: метатарзофалангеальні, середньоплеснові або колінні суглоби; рідше при першому приступі уражаються верхні кінцівки 2 × 109 – 50 × /109 Негативна Голкоподібні, негативне подвійне переломлення променів Гостра подагра: асиметричний набряк
Хронічна подагра: періартикулярні ерозії з нависаючими краями
Псевдоподагра (відкладення пірофосфату кальцію) Колінні, зап’ясткові або перші метатарзофалангеальні суглоби 2 × 109 – 50 × /109 Негативна Ромбовидної форми, незначне подвійне переломлення променів Набряк м’яких тканин, хондрокальциноз
Септичний артрит Найчастіше уражаються колінні суглоби (можливе ураження будь-якого суглоба) > 50 × /109 Позитивна Відсутність кристалів Наявність випоту в суглобі; в інших випадках на початку захворювання рентгенологічні зміни відсутні
Примітка. Дані в таблиці стосуються тільки хворих без імунодефіциту.
* Інфекцію не можна виключити тільки на підставі лейкоцитозу синовіальної рідини.
Септичний артрит буває одночасно з кристалоутворюючим артритом.

У таблиці 3 подано чутливість та специфічність основних критеріїв для діагностики подари. Ураження першого метатарзофалангеального суглоба або наявність тофусів підтверджує діагноз подагри. Наявність кристалів моноурату натрію в синовіальній рідині характерна для подагри, хоча не завжди вдається виконати такий аналіз. При наявності класичної клініки та гіперурикемії пацієнта можна лікувати емпірично, але якщо діагноз сумнівний, слід узяти синовіальну рідину на аналіз. Визначення рівня сечової кислоти в сироватці крові недостатнє для встановлення діагнозу, оскільки при гострому приступі її рівень може бути в межах норми (Campion E. W. et al., 1987; McCarty D. J., 1994).

Таблиця 3. Чутливість та специфічність
основних симптомів для діагностики гострої подагри

Симптоми Чутливість (%) Специфічність (%) ВП+ ВП–
Наявність на рентгенограмі асиметричного набряку 42 90 4,2 0,64
Гіперурикемія 92 91 10,2 0,09
Наявність у синовіальній рідині кристалів моноурату натрію 84 100 167,0 0,16
Ураження першого метатарзофалангеального суглоба 96 97 32,0 0,04
Підтвердження наявності тофусів 30 99 30,0 0,71
ВП+ — відношення правдоподібності позитивного результату тесту. ВП– — відношення правдоподібності негативного результату тесту.

Рутинне проведення аналізу добової сечі для визначення екскреції сечової кислоти не рекомендується: важко виконувати збір сечі та дотримуватись обмежень у дієті, більшість пацієнтів тривалий час отримують алопуринол для зниження рівня уратів незалежно від етіології гіперурикемії.

Лікування

Мета лікування подагри полягає у зменшенні симптоматики під час гострого приступу, уникнення факторів ризику, фармакотерапії для запобігання рецидивам хвороби та розвитку ускладнень. Нижче подано рекомендації EULAR щодо лікування подагри.

Найважливіші симптоми подагри — біль та набряк, які можуть супроводжуватися гарячкою та нездужанням. У таблиці 4 подано принципи фармакотерапії гострої подагри.

Препаратами першого вибору для лікування гострої подагри є НСПЗП та кортикостероїди, залежно від наявних супутніх захворювань у пацієнта. Хоча колхіцин — ефективний препарат другого вибору, при застосуванні його у вищих дозах побічні прояви переважають користь від призначення препарату. Іноді до лікування доводиться додавати короткодіючі опіоїди, такі як гідрокодон та оксикодон. У хворих похилого віку всі препарати слід застосовувати обережно, оскільки в цієї когорти пацієнтів нижчий поріг розвитку токсичності.

Таблиця 4. Фармакотерапія гострої подагри (Terkeltaub R. A., 2003)

Препарат/дозування Застереження Коментарі
НСПЗП
Індометацин по 50 мг тричі на день протягом 4–10 днів

Напроксен по 500 мг двічі на день протягом 4–10 днів

Суліндак по 200 мг двічі на день протягом 4–10 днів
Застосовувати обережно в пацієнтів похилого віку та хворих з нирковою та серцевою недостатністю, виразкою шлунка, захворюваннями печінки та в тих, хто отримує антикоагулянти Будь-який НСПЗП ефективний
Кортикостероїди
Преднізон по 20–40 мг на день протягом 2–3 днів, потім поступово знизити дозу протягом 10–14 днів

Метилпреднізолон 20–40 мг внутрішньосуглобово однократно

Метилпреднізолон 80–120 мг в/м однократно
Не застосовувати в пацієнтів із септичним ураженням суглобів і обережно призначати діабетикам Внутрішньосуглобове введення розглядається лікуванням вибору тільки тоді, коли уражені 1–2 легкодоступні суглоби
Колхіцин по 0,6 мг per os 2–3 рази на день

Дозування (залежно від кліренсу креатиніну):
• 50 мл/хв. (0,83 мл/с): 0,6 мг двічі на день
• 35–50 мл/хв. (0,58–0,83 мл/с): 0,6 мг на день
• 10–34 мл/хв. (0,17–0,57 мл/с): 0,6 мг кожні 2–3 дні
• <10 мл/хв. (0,17 мл/с): не застосовувати
Не призначати пацієнтам з важкою нирковою або печінковою недостатністю, оскільки це може призвести до супресії кісткового мозку та нейроміопатії Уникати внутрішньовенного введення; найкраще розпочинати лікування протягом перших 24 годин від початку приступу; найчастіші побічні прояви — нудота, блювання та діарея; у пацієнтів похилого віку необхідно знизити дозу
Примітка. Препаратами першого вибору є НСПЗП або кортикостероїди, залежно від наявності супутніх захворювань; колхіцин — ефективний препарат другого вибору.

Терапія для зниження рівня уратів при хронічній подагрі

Приблизно в 60% пацієнтів, які перенесли приступ подагри, протягом 12 місяців розвивається ще один приступ. Тому під час першого приступу подагри слід розпочинати нефармакологічні заходи для корекції гіперурикемії, передусім треба звернути увагу на такі кориговані фактори ризику, як дієта (обмеження споживання червоного м’яса та морепродуктів, більше споживати молочних продуктів) та зловживання алкоголем. У багатьох хворих заміна діуретиків іншими гіпотензивними препаратами дозволяє знизити гіперурикемію.

У пацієнтів, у яких буває більш як два приступи подагри на рік, у пацієнтів з наявністю тофусів або ознак ушкодження суглобів на рентгенограмах рекомендується призначати препарати для зниження рівня уратів — інгібітор ксантиноксидази або урикозуричний препарат (таблиця 5). Проте таке лікування не можна розпочинати доти, доки повністю не зникне симптоматика гострої фази приступу подагри, оскільки коливання рівня сечової кислоти в сироватці крові посилює запальний процес. Доведено, що завдяки паралельному призначенню колхіцину в низькій дозі (0,6–1,2 мг на день) протягом 3–6 місяців разом з препаратами для зниження рівня уратів знижується ризик розвитку повторних приступів подагри. Мета лікування полягає в досягненні рівня сечової кислоти в сироватці крові менш як 0,355 ммоль/л (Li-Yu J. et al., 2001), слід відповідно підвищувати дозування уратознижуючих препаратів, поки не вдасться досягнути бажаної концентрації сечової кислоти у крові.

Таблиця 5. Фармакотерапія для зниження рівня уратів у пацієнтів із хронічною подагрою

Препарат/дозування Застереження Коментарі
Алопуринол по 50–300 мг на день (максимальна добова доза — 800 мг)

Корекція початкової дози залежно від кліренсу креатиніну:
• ≥ 90 мл/хв. (1,50 мл/с): 300 мг
• 60–89 мл/хв. (1,00–1,49 мл/с): 200 мг
• 30–59 мл/хв. (0,50–0,98 мл/с): 100 мг
• 10–29 мл/хв. (0,16–0,48 мл/с): 50–100 мг
• < 10 мл/хв. (0,16 мл/с): застосовувати дуже обережно
Може викликати приступ гострої подагри, синдром гіперчутливості, незначну висипку; не застосовувати одночасно з азатіоприном; взаємодіє з варфарином Не призначати протягом 4–6 тижнів після гострого приступу; одночасне призначення колхіцину (по 0,6 мг 1–2 рази на день протягом 6 місяців) може запобігти повторному приступу; титрувати дозу до досягнення рівня сечової кислоти менш як 0,355 ммоль/л; під час гострих приступів продовжувати лікування
Пробеніцид спочатку по 250 мг двічі на день, поступово підвищити дозу до 500 мг–2 г на день Може викликати приступ гострої подагри, розлади ШКК, висипку або розвиток нефролітіазу; впливає на виділення нирками інших препаратів; обережно призначати одночасно з гепарином Дотримуватися адекватної гідратації організму (приблизно 2 л на день); не застосовувати одночасно з аспірином у низьких дозах; неефективний, якщо кліренс креатиніну становить менш як 50 мл/хв.
Фебуксостат по 80 мг на день Не застосовувати в пацієнтів з печінковою недостатністю Нещодавно синтезований препарат, ще не схвалений агенцією FDA

Алопуринол — препарат першого вибору для зниження рівня уратів. У хворих із нормальною функцією нирок початкова доза становить 300 мг на день, хоча багато спеціалістів радять розпочинати лікування в нижчій дозі (наприклад 50–100 мг) і потім підвищувати дозу на 50–100 мг кожні 2–4 тижні (максимальна добова доза — 800 мг), поки не буде досягнуто цільового рівня сечової кислоти в сироватці крові.

У пацієнтів із нирковою недостатністю дозу алопуринолу слід коригувати залежно від кліренсу креатиніну. Приблизно у 2–5% хворих, які приймають алопуринол, виникає незначна висипка або інші побічні прояви. Рідко трапляється синдром важкої гіперчутливості, який проявляється гарячкою, токсичним епідермальним некролізисом, гепатитом та еозинофілією; при ньому смертність сягає 20%. Пацієнтам, які не переносять алопуринол, можна провести десенсибілізацію або призначити оксипуринол (активний метаболіт алопуринолу).

Урикозуричні препарати застосовуються як засоби другого вибору в пацієнтів, які не переносять алопуринол, або в комбінації з алопуринолом у хворих із резистентною гіперурикемією. У США з урикозуричних препаратів найчастіше застосовують пробеніцид. Урикозурична терапія протипоказана в пацієнтів з наявністю в анамнезі нефролітіазу і неефективна у хворих з кліренсом креатиніну менш як 50 мл/хв. (0,83 мл/с). Лозартан та фенофібрат також мають урикозуричну дію, їх можна застосовувати як допоміжну терапію в пацієнтів з подагрою, гіпертензією та гіперліпідемією.

Таблиця 6. Рекомендації Європейської ліги боротьби з ревматизмом (EULAR) щодо діагностики та лікування подагри (Zhang W. et al., 2006)

  1. При гострих приступах швидко з’являються важкий біль, набряк та болючість при пальпації, які досягають максимальної вираженості протягом 6–12 годин, особливо в поєднанні з еритемою навколишніх тканин, що дуже характерні для запалення, викликаного відкладенням кристалів солей, хоча неспецифічні для подагри.
  2. Клінічний діагноз можна доволі точно встановити на підставі наявності типової клінічної картини (рецидивний артрит метатарзофалангеального суглоба з гіперурикемією), для достовірного діагнозу необхідне підтвердження наявності кристалів сечової кислоти.
  3. Достовірний діагноз подагри встановлюється на підставі виявлення кристалів моноурату натрію в синовіальній рідині або аспіраті з тофуса.
  4. У всіх зразках синовіальної рідини, отриманих із суглобів з запаленням невідомої етіології, необхідно рутинно проводити дослідження на наявність кристалів моноурату натрію.
  5. На підставі виявлення кристалів моноурату натрію в аспіраті з безсимптомного суглоба можна достовірно встановити діагноз подагри в період між приступами.
  6. Подагра та сепсис часто трапляються одночасно, тому при підозрі на септичний артрит слід завжди виконувати посів на стерильність та бактеріоскопію за Грамом синовіальної рідини, навіть якщо в ній виявлено кристали моноурату натрію.
  7. Визначення рівня сечової кислоти в сироватці крові, хоча це і найважливіший фактор ризику розвитку подагри, не дозволяє ні підтвердити, ні виключити подагру, оскільки в багатьох людей з гіперурикемією подагра не розвивається, а під час гострого приступу подагри рівень сечової кислоти в сироватці може бути нормальним.
  8. В окремих групах пацієнтів, особливо з ускладненим сімейним анамнезом щодо розвитку подагри в ранньому віці, у разі початку захворювання у віці менш як 25 років, наявності каменів у нирках слід визначати екскрецію сечової кислоти нирками.
  9. Хоча рентгенографія буває корисною для диференціальної діагностики і дозволяє візуалізувати типову картину при хронічній подагрі, цей метод обстеження не дозволяє підтвердити подагру при гострому приступі або в ранньому періоді захворювання.
  10. Слід виключити наявність факторів ризику розвитку подагри та супутніх захворювань, включаючи симптоми метаболічного синдрому (ожиріння, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіпертензія).
  11. Оптимальне лікування подагри включає фармакологічні та нефармакологічні засоби і залежить від таких факторів:
    • спеціальні фактори ризику (рівень уратів у сироватці крові, попередні приступи в анамнезі, дані рентгенографії);
    • клінічна фаза (гостра/рецидивна подагра, міжприступний період, хронічна вузликова подагра);
    • загальні фактори ризику (вік, стать, ожиріння, зловживання алкоголем, прийом препаратів, які підвищують рівень уратів, взаємодія між ліками, супутні захворювання).
  12. Основа лікування — підвищення освітнього рівня пацієнта та поради щодо адекватного способу життя (схуднення, якщо в пацієнта ожиріння, дотримання дієти, зменшення споживання алкоголю, особливо пива).
  13. Під час лікування подагри особливо слід звертати увагу на супутні захворювання та такі фактори ризику, як гіперліпідемія, гіпертензія, гіперглікемія, ожиріння, куріння.
  14. Препаратами першого вибору при гострому приступі є оральний колхіцин та/або НСПЗП; якщо немає протипоказань, слід віддавати перевагу НСПЗП.
  15. Колхіцин у високих дозах може викликами побічні прояви, деяким пацієнтам з гострою подагрою може бути достатньо низької дози (наприклад по 0,5 мг тричі на день).
  16. При гострому приступі внутрішньосуглобова аспірація та ін’єкція стероїду тривалої дії вважається ефективним та безпечним методом лікування.
  17. У пацієнтів з рецидивними гострими приступами, артропатією, наявністю тофусів або рентгенологічних ознак подагри показане призначення уратознижуючих препаратів.
  18. Мета уратознижуючої терапії полягає у сприянні розчиненню кристалів та запобіганні їх утворення, для її досягнення слід утримувати сечову кислоту в сироватці крові нижче точки насичення для моноурату натрію (0,360 ммоль/л).
  19. Алопуринол можна застосовувати для довготермінової уратознижуючої терапії; лікування треба починати з низької дози (наприклад 100 мг на день) і в разі потреби — кожні 2–4 тижні підвищувати дозу на 100 мг; у хворих з нирковою недостатністю слід проводити корекцію дози; при розвитку токсичних проявів можна призначити інші інгібітори ксантиноксидази, урикозуричний препарат або провести десенсибілізацію до алопуринолу (останній захід застосовують тільки у випадку незначної висипки).
  20. У пацієнтів з нормальною функцією нирок замість алопуринолу можна застосовувати урикозуричні препарати, такі як пробенецид та сульфінпіразон, проте вони відносно протипоказані хворим з уролітіазом; бензбромарон можна призначати хворим з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня важкості, хоча таке лікування супроводжується незначним ризиком розвитку гепатотоксичнсті.
  21. Протягом перших місяців уратознижуючої терапії для профілактики розвитку гострих приступів можна застосовувати колхіцин у низьких дозах (0,5–1 мг на день) і/або НСПЗП (при відповідних показаннях — одночасно із препаратами для профілактики виразкової хвороби).
  22. Якщо подагра виникла на фоні терапії діуретиками, по можливості треба відмінити сечогінні; розглянути показання для призначення лозартану та фенофібрату з приводу відповідно артеріальної гіпертензії та гіперліпідемії (обидва препарати мають незначну урикозуричну дію).

Нові методи лікування

Фебуксостат (нещодавно синтезований препарат, ще не схвалений FDA) — найновіший непуриновий антагоніст ксантиноксидази, ефективність якого для зниження рівня сечової кислоти порівняльна з алопуринолом (Becker M. A. et al., 2005). Порівняно з пацієнтами, які приймали по 300 мг алопуринолу на день, більше хворих, які приймали по 80 мг фебуксостату, досягнули бажаного рівня сечової кислоти. Через 52 тижні частота приступів подагри була подібною в обох групах лікування. Фебуксостат в основному виділяється печінкою, тому він може бути корисним пацієнтам із хронічною нирковою недостатністю, у яких утримується підвищений рівень сечової кислоти, незважаючи на прийом алопуринолу у скоригованій щодо ХНН дозі.

Усе популярнішою стає ідея зниження загального вмісту уратів у пацієнтів з важкою вузликовою подагрою за допомогою рекомбінантного ферменту урикази (разбурикази). Цей препарат застосовують для лікування синдрому лізису пухлин, а останнім часом — і при резистентній до лікування вузликовій подагрі, однак при його тривалому застосуванні розвивається антигенна відповідь.

Підготував Богдан Борис

При підготовці статті також використано:

  • Zhang W, Doherty M, Pascual E, Bardin T, Barskova V, Conaghan P, et al. EULAR evidence based recommendations for gout. Report of a task force of the Standing Committee for International Clinical Studies Including Therapeutics (ESCISIT). Ann Rheum Dis 2006;65:1301-11.