НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА
ПОМЕР
ДЖОН ВАЙЛД
—
БАТЬКО МЕТОДУ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ
ДІАГНОСТИКИ
Джон
Вайлд (John Wild, 1914–2009)
Вайлд був біологом
і лікарем британського походження,
який з молодих років захопився
науковою темою парезу кишок (перерозтягнення
кишок).
Іммігрувавши до США після закінчення Другої світової війни, він працював у медичній лабораторії у місті Міннесота (наукова тема — парез і перерозтягнення кишок), де розпочав експерименти, застосовуючи ультразвукову ехоімпульсну методику. Ця методика його зацікавила, оскільки необхідно було вимірювати зміну товщини стінки кишок і він намагався знайти для цього неінвазивний метод. Свої експерименти Вайлд починав з обладнанням, яке було створене для виявлення тріщин у броні танків. Але це ультразвукове обладнання видавало ультразвук дуже низької частоти. Після цього Вайлд почав використовувати для вимірювання товщини кишкової стінки ультразвуковий трейнер для імітації польотів. Цей апарат було розроблено під час Другої світової війни, щоб навчати військовиків, які служили на військово-повітряних базах, читати радарні карти ворожих територій. Апарат, з яким експериментував Вайлд, просто валявся на території військової бази у місті Міннеаполіс, штат Міннесота. Зі своїм колегою Дональдом Нілом Вайлд підтвердив, що такий апарат можна використовувати для вимірювання товщини живої кишки, але при частоті ультразвуку, яка набагато вища (15 мегагерц), ніж та, що використовувалась у сканері броні танків.
У 1949 році Вайлд зробив визначне відкриття, а саме, що акустична енергія (ехоімпульсні ультразвукові коливання) відбивалась у вигляді ехосигналів від м’яких біологічних тканин. Усвідомивши значущість цього відкриття, Вайлд став піонером в абсолютно новій ділянці медицини і створив перші ультразвукові зображення в реальному часі в живого пацієнта. Він також виявив, що ехоімпульсні ультразвукові коливання можна використовувати для диференціації між нормальною і раковою тканиною у шлунку людини (експерименти проводились на видаленому при операції органі).
Після серії експериментів із використанням вказаного обладнання Вайлд почав досліджувати можливості отримання зображення кори видаленої коров’ячої нирки. Йому вдалось отримати і виміряти ехосигнали, які утворювались жиром і диференційованою тканиною, але, що мало ще більше значення, він отримав окремі ехосигнали із середини структури самої диференційованої тканини. Після багатьох проведених експериментів Вайлд висунув новітню концепцію, що за допомогою ультразвукового ехоімпульсного апарата можна діагностувати і виявляти пухлини. Він зрозумів, що теоретично можливо спроектувати інформацію, отриману від ультразвукового променя, що проходить через м’які тканини, на флюоресцентний екран телевізора.
На початку 1951 року Вайлд і його колега з проведення експериментів інженер-електрик Джон Райд створили перший госпітальний «ехограф» на колесах. Використовуючи цей апарат, Вайлд отримав зображення поперечного перерізу своєї власної руки. Ця міні-команда із двох осіб творила чудеса — Вайлд забезпечував наукові ідеї, а Райд — практичний досвід для створення цих ультразвукових апаратів майбутнього.
Перша двовимірна ехограма біологічних тканин людини була створена Вайлдом при дослідженні пацієнта, який мав пухлину на нозі. Незважаючи на те, що Вайлд почав активно пропагувати ідею використання «ехографії» для виявлення пухлин, спочатку ця ідея була сприйнята медичною громадськістю з великим скепсисом.
У травні 1953 року
ультразвуковий апарат, створений командою
Вайлда, дав змогу отримати зображення
в реальному часі семиміліметрового
раку in situ в ділянці соска — це забезпечило
безпосередній візуальний доказ його
теорії, що здорові тканини і пухлини продукують
різні ехосигнали. До 1956 року Вайлд і Райд дослідили
117 випадків патології грудної залози
і розпочали роботу над діагностикою і
виявленням раку товстої кишки і створили
ректальний датчик. Через кілька років
ідеї Вайлда почали реалізовуватись в
ехокардіографії, офтальмології і гінекології.
Діагностика
злоякісної пухлини
грудної залози з
використанням В-сканера (1953
рік).
Джон Вайлд народився в місті Сіденхам, графство Кент, 11 серпня 1914 року. У віці 14 років Джона роздратувало те, що холодна і гаряча вода нерівномірно розподіляється у ванні, і це спонукало хлопця розробити автоматичний клапан, який рівномірно розподіляв гарячу і холодну воду, а також давав змогу наповнити ванну до певного рівня. Молодий Джон досить спокійно поставився до цього відкриття, але все ж таки отримав свій перший патент на пристрій і зробив припущення, що ця ідея може бути використана в автоматичних апаратах для заварювання чаю.
У 1936 році Джон завершив навчання у Кембриджі й отримав два наукові ступені — у ботаніці і медицині.
З 1940 року Вайлд працював загальним хірургом у шпиталі міста Міллер, (Гринвіч), де він уперше зацікавився питанням лікування парезу кишок (перерозтягненого кишечнику). Цей стан дуже часто виникав у пацієнтів-жертв німецьких бомбардувань. Вайлд розробив новий кишковий аспіраційний апарат, відомий як «трубка Вайлда», який давав змогу полегшити ступінь перерозтягнення кишок.
Після закінчення війни Вайлд виїхав з Лондона до США, де отримав посаду дослідника в Університеті Міннесоти (Міннеаполіс). Там він працював у відділенні хірургії з 1946 до 1950 року.
З 1951 по 1953 р. Вайлд обіймав посаду дослідника у відділенні електричних розробок (Department of Electrical Engineering), де виконував міждисциплінарну наукову роботу, яка спонсорувалась грантами Національного інституту раку. Протягом цього часового періоду він не лише опублікував перші ехограми інтактних пухлин грудної залози в живої пацієнтки, а й використав свій метод ультразвукової діагностики, щоб уперше правильно діагностувати пухлину мозку в живого пацієнта — цей діагноз підтвердили під час операції.
У 1953 році Вайлд організував Медико-технологічний дослідницький відділ у госпіталі St. Barnabas (Міннеаполіс) і продовжив свої міждисциплінарні клінічні дослідження, отримуючи гранти від Національного інституту раку і Національного інституту серця. Після того як його лабораторію закрили, він працював директором Медико-технологічного дослідницького інституту в Міннеаполісі, аж доки його не закрили в 1999 році. Від 1966 року він також провадив свою лікарську приватну практику.