Консультант

Чому ваша дитина відмовляється від тієї чи іншої їжі?

Дослідження сенсорики

C. Fraker, L. Walbert, S. Cox, M. Fishbein

Моллі, мати чотирирічного Джіма, завжди занепокоєна його розвитком і формуванням харчових навичок. У віці немовляти м’язи хлопчика були слабі й він пізно починав перевертатися, сидіти, повзати і ходити. Під час годування з пляшечки він легко захлинався, часто зригував і дозволяв годувати себе лише батькам та дідусеві й бабусі (які часто його відвідували). Коли Моллі розпочала пригодовування, то виявилося, що хлопчик був перебірливий щодо їжі, крім того, часто давився їжею, інколи до блювання. Під час переходу на дорослу їжу з’ясувалося, що страви певної текстури і запаху спричиняють у хлопчика блювання.

У молодшому дошкільному віці, як помітила Моллі, Джім намагався уникати розваг, які звичайно подобаються хлопчикам його віку, особливо таких, які супроводжуються забрудненням тіла, зокрема, тупання ногами в калюжах, малювання пальцем, умоченим у фарбу, бабрання в болоті. Коли хлопчик підріс, Моллі зрозуміла, що у Джіма є певна дискоординація рухів, наприклад, йому було важко переходити з однієї діяльності до іншої, дотримуватися певного напрямку під час ходьби тощо. Крім того, йому було важко потоваришувати з іншими дітьми. Складалося враження, що хлопчик неспроможний нормально адаптуватися до оточення, він нібито “заблукав” у світі дитячих розваг. На додаток до всього сказаного Джім погоджувався їсти дуже мало страв — лише картоплю фрі, макдональдсовські гамбургери, курячі відбивні, криспи, сир з піци і її скоринку, морозиво, шоколадне молоко, соки і содову воду.

Наступного року Джім повинен іти до школи, тому тривога Моллі зростає. Вона сумнівається, чи зможе її син адаптуватися в колективі однолітків, їсти у шкільній їдальні, і не знає, як він сприйме ситуацію, коли, наприклад, забрудниться. Вона не впевнена, що зможе йому допомогти.

Подумайте про страву, яку ви не любите і яку відмовляєтеся їсти. Уявіть собі, що вам наказали з’їсти її до останнього шматочка, більше того, з’їсти руками, не користуючись ложкою чи виделкою. Чи можете ви собі уявити, що зможете спожити страву, до якої вам бридко навіть доторкнутися? Чи відчуваєте, наскільки неприємно про це думати? Можливо, у вас виступив піт або вас знудило, чи раптом зник апетит?

Саме так почувається дитина із розладом сприйняття щоразу, коли стикається з їжею, яку вона не сприймає як “безпечну”. Дітям із сенсорними розладами часто важко торкатися до їжі, тому такі діти сприймають лише декілька страв, а саме такі, які вони можуть позитивно сприйняти з погляду своєї
сенсорики.

Що таке сенсорне сприйняття?

Щосекунди кожного дня на нас спрямовується величезна кількість подразників, призначених для наших органів чуттів. Ми не можемо сприйняти абсолютно все, що бачимо, чуємо, нюхаємо, куштуємо, до чого торкаємося, тому що мозок відфільтровує лише потрібну інформацію. Це називається сенсорним сприйняттям. Таким чином мозок інтерпретує, організовує і використовує сенсорну інформацію. Якщо мозок спроможний обробити потрібну інформацію, ми реагуємо ефективно й автоматично, натомість якщо у сприйнятті й організації сенсорних подразників виникає збій, наше сприйняття сенсорної інформації і відповідь на неї стають неадекватними.

Сенсорні стимули починають діяти на нас із внутрішньоутробного періоду і впливають протягом усього життя. Водночас із тим, як нервова система дозріває, з’являється спроможність фільтрувати сенсорні подразники. Якщо у сфері сенсорної обробки інформації настає розлад, то це уражає всі сфери життя дитини, зокрема харчування. Різні види таких розладів спричиняють ті чи інші прояви (докладніше про систему чуттів і розлади сенсорної обробки див. на с. 100), проте типовим є те, що дитина із такими розладами відчуває, що текстура, запах або навіть відчуття від потрапляння їжі на руки і в рот є для неї неприємними. Неприємним стає й сам процес їди. Тому такі діти дуже перебірливі щодо їжі, яку погоджуються споживати.

У цьому розділі ви довідаєтеся, що таке чутливість до їжі і розлади сенсорної обробки, а також як вони впливають на спроможність дитини їсти. Щоб дати цілісну картину механізмів дії розладів сенсорної обробки, ми пояснимо роль мозку в цьому процесі, розповімо, як працює спеціалізована система відчуттів і як розлади її функції можуть вплинути на спроможність дитини їсти. Розлади сенсорного сприйняття впливають не лише на ставлення дитини до їжі, вони можуть суттєво впливати й на інші сфери її життя, що проявляється вже змалку. Ми подаємо важливу інформацію про три основні категорії розладів сенсорного сприйняття і прояви, які вони можуть спричинити в усіх сферах життя дитини, зокрема у стосунках з іншими людьми, навчанні і соціальній діяльності, що дасть змогу зрозуміти, чи проблема справді існує. Також ви довідаєтеся про відразу до їжі (стан, при якому дитина боїться класти щось у рот) і про те, як розпізнати її прояви та причини. Якщо ви підозрюєте, що у вашої дитини розлад сенсорного сприйняття або відраза до їжі, треба звернутися до ерготерапевта, який обстежить дитину й обговорить проблему з вашим педіатром. Ми розповімо, чого можна сподіватися від візиту до ерготерапевта і як він допоможе дитині перебороти примхливість чи вирішити проблеми з їдою. Зрештою, ми запропонуємо кілька простих і ефективних стратегій для поглиблення знань дитини про їжу, які можна застосувати вдома, зокрема звикання до її текстури, температури, запаху і смаку, що є вирішальною частиною допомоги дитині з розладами сенсорного сприйняття.

Прояви розладів сенсорного сприйняття, пов’язані з їдою

Розлади сенсорного сприйняття — це комплексне явище з проявами, які можуть уражати різні сфери життя дитини. Оскільки ми зосереджуємо увагу на питаннях перебірливого і проблемного харчування, то розпочнемо з переліку симптомів, які безпосередньо пов’язані з розладами їди. Якщо у дитини є один або декілька з наведених далі проявів, то наявність розладу сенсорного сприйняття у неї дуже ймовірна.

  • Чутливість до температури їжі.
  • Чутливість до текстури їжі.
  • Чутливість до запахів.
  • Посилене відчуття смаку.
  • Відсутність впевненості у смаку.
  • Складність із використанням набору предметів, призначених для їди.
  • Уникнення торкання до їжі.
  • Часте ненавмисне випльовування їжі та напоїв.
  • Жування з відкритим ротом.
  • Кусання себе за пальці і язик під час їди.
  • Стікання їжі та напоїв по підборіддю.
  • Ненавмисне кидання їжі на підлогу.
  • Дитина під час їди постійно смикається.
  • Неуважність під час їди.
  • Часте витирання обличчя і рук під час їди.
  • Відраза до газованих напоїв.

Чи може дитина мати не розлад сенсорного сприйняття, а лише деяку перебірливість щодо страв?

Важливо розуміти, що всі ми віддаємо перевагу тим чи іншим стравам; це означає, що в усіх нас є страви, які ми чомусь не любимо. Наприклад, деякі люди не люблять полуниць, оскільки їм неприємно відчувати дрібне насіння в роті під час жування цих ягід. Інші не люблять арахісового масла, бо їм не подобається його вигляд. Невелика перебірливість у їжі, як у наведених прикладах, цілком нормальна і не створює проблеми перебірливого чи проблемного харчування. Це всього лише відображення наших особистих смаків, яке не порушує спроможності правильно і різноманітно харчуватися. Розлад сенсорного сприйняття набагато серйозніший. Це неврологічний стан,
який порушує спроможність дитини їсти певні страви (або навіть торкатися їх) через певні сенсорні особливості, отже, це порушення спроможності дитини нормально харчуватися. Якщо дитина настільки чутлива, що не може їсти або навіть торкатися руками багатьох страв або певних груп продуктів (а також у неї наявні прояви із списку, наведеного раніше), то, ймовірно, у неї розлад сенсорного сприйняття, що змушує звернутися до ерготерапевта, який спеціалізується з корекції сенсорних розладів.

Візит до ерготерапевта

Ерготерапевт вивчить спроможність вашої дитини обробляти сенсорну інформацію і визначить, чи є відхилення, які могли б порушувати спроможність малюка їсти. Якщо наявність таких розладів підтвердиться, то ерготерапевт розробить лікувальну програму, яка допоможе поліпшити толерантність дитини в аспекті сенсорних проявів. Цей фахівець дослідить спроможність дитини використовувати під час їди руки і призначені для цього предмети і вибере найліпшу позицію для їди. Він допоможе вам зрозуміти, які відчуття виникають у дитини під час їди, і співпрацюватиме з вами в реалізації програми, яка допоможе дитині навчитися отримувати задоволення від їжі, а не страждати під час їди.

Роль ерготерапевта багатопланова. Типове обстеження включає моменти, описані далі.

Фізикальне обстеження

Ерготерапевт обстежить обсяг пасивних і активних рухів дитини. Це означає, що він дослідить плечовий пояс, таз та кінцівки, щоб визначити обсяг рухів у суглобах та його можливі обмеження. Терапевт також з’ясує, чи є якісь пошкодження опорно-рухового апарату, які можуть погіршувати позицію дитини під час їди. Він перевірить тонус м’язів тулуба і кінцівок та визначить, високий він чи низький, а також чи є нестабільність позиції дитини або її рухів. Ці дослідження дадуть підставу зробити висновок про внутрішні резерви дитини для харчування та обрати найліпшу позицію для неї під час їди і перекусок. Він запропонує рекомендації для вибору оптимальних допоміжних засобів для їди, зокрема крісел, тарілок, ложок, горняток тощо.

Якщо у вашої дитини порушення зору, ерготерапевт визначить спроможність сприйняття зорових подразників, оцінить візуально-моторну та візуально-перцептивну здатність. Порушення зору може суттєво вплинути на спроможність дитини їсти. Наприклад, якщо дитині важко координувати рухи очей, у неї можуть виникати труднощі зі сприйняттям тарілки з їжею, їй складно брати їжу руками або користуватися ложкою чи горнятком для того, щоб їсти або пити самостійно.

Опитування батьків

Ерготерапевт розпитає вас, що саме вас непокоїть у дитині, а також про висновки інших спеціалістів про здоров’я дитини. Також він поставить запитання про те, як дитина їсть. Він поцікавиться, в яку пору дня дитина їсть найліпше (якщо таке буває). Також він попросить описати типовий перебіг процесу їди — від приготування до неї до прибирання посуду. Ерготерапевт попросить вас описати атмосферу, яка панує під час їди. (Яким типово є час їди: бурхливим чи спокійним? Упорядкованим чи хаотичним? Гамірним чи тихим?) Він також розпитає про облаштування вашої кухні, тип посуду, який ви використовуєте, та як ви садите дитину під час їди. (Чи є у вас високе крісло? Чи сидить дитина на допоміжному сидінні, звичайному стільці тощо?) Далі з вашою допомогою ерготерапевт складе списки страв, які дитина любить і які не любить, а також страв, які змінюються з дня на день.

Спостереження за процесом їди

Як і розмовний терапевт, ерготерапевт повинен поспостерігати за вашою дитиною під час їди. Причин для цього декілька. По-перше, він повинен безпосередньо поспостерігати за поведінкою малюка та звернути увагу на те, що вас тривожить і про що ви вже розповіли під час опитування. По-друге, він повинен оцінити рівень настороженості дитини до, під час та після їди. Ерготерапевт мусить визначити, чи є страви, які підвищують або знижують настороженість дитини. Він також зверне увагу на спроможність дитини зосереджувати увагу на їжі, її реакцію на відволікаючі подразники, спроможність переключати увагу на новий стимул (наприклад обговорення того, як минув день у школі) та знову зосереджувати її на їді. Терапевт виявить, чи є страви, які поліпшують або погіршують спроможність дитини зосереджувати увагу на їді. Також він простежить за тим, чи виникають у дитини “істинні” прояви захисту. Такими проявами є перебільшена і непередбачувана реакція дитини, метою якої є уникнення сенсорних стимулів, наприклад незрозумілий емоційний вибух або самотравмуюча поведінка.

Сенсорне обстеження

Одним із найважливіших аспектів обстеження ерготерапевтом є дослідження сприйняття, обробки, інтерпретації та організації сенсорної інформації. Це допомагає визначити, чи є в дитини розлад сенсорного сприйняття, а також виявити, чи впливає це на спроможність дитини їсти.

Зібрати інформацію про спроможність дитини сприймати сенсорну інформацію можна багатьма способами. Найефективнішими з них є опитування батьків та спостереження за дитиною в її звичному середовищі, коли вона бавиться, вчиться або спілкується з іншими. Для ерготерапевта дуже важливо побачити дитину не лише у себе в кабінеті, а й у її звичному середовищі й оточенні. Щоб зібрати необхідну інформацію, може бути потрібно кілька сесій.

Що відбувається в мозку під час сенсорного сприйняття?

Щоб зрозуміти, як ваша дитина розпізнає, сприймає, інтерпретує та організує сенсорну інформацію, треба з’ясувати, що таке сенсорне сприйняття і яка роль мозку в цьому процесі.

Сенсорне сприйняття — це життєво важлива функція, оскільки саме на її основі формуються всі наші моторні та соціальні навички, а також спроможність навчатися та виконувати складні дії. Процеси сприйняття сенсорної інформації інтегруються у стовбурі мозку — його ділянці, яка розміщена між спинним мозком і центрами вищої нервової діяльності. Стовбур мозку містить потужну фільтраційну систему, яка виконує скринінг усієї інформації, яка надходить, і визначає, яку треба помітити, а якою можна знехтувати. Якщо порушуються процеси фільтрації, то інформація, яка надходить, приголомшує дитину, унаслідок чого можуть з’являтися дискоординація рухів, труднощі з розподілом інформації у лівій/правій півкулях, неспроможність зосереджувати увагу, а також порушення регуляції дихання, серцебиття і травлення.

Стовбур мозку і наші чуття

Стовбур мозку діє також як об’єднувальна станція і реле для сенсорних стимулів, які надходять через різні органи чуття. Його призначення — регулювати потік сенсорної інформації на основі вимог оточення та актуальних потреб. Саморегуляцію забезпечують такі механізми:

  • Модуляція. Мозок включає або виключає певні нейрони, щоб регулювати свою активність, а отже, і рівень активності всього організму. Така регуляція базується на нашому завданні або діяльності, яку ми виконуємо. Наприклад, треба включити певні нервові зв’язки, щоб пограти у бейсбол, і виключити їх, щоб почитати книжку.
  • Інгібування (пригнічення). Мозок може зменшувати потік сенсорної інформації і її вплив на поведінку, якщо певна сенсорна інформація не є потрібною для виконання конкретного завдання. Якщо ваша дитина сидить у шкільному класі, її мозок мусить пригнітити сприйняття звуку гудіння вентилятора, щоб дитина могла зосередити увагу на тому, про що говорить вчитель. Якщо мозок не заблокує непотрібної інформації, сенсорна система буде страждати від надмірної стимуляції.
  • Звикання. Коли ми призвичаюємося до звичних сенсорних стимулів, мозок автоматично їх відключає. Наприклад, коли ви сідаєте в авто і защіпаєте пасок безпеки, то він спочатку вас тисне і привертає всю вашу увагу, натомість трохи пізніше ви перестаєте його помічати.
  • Сприяння. Мозок створює зв’язки між сенсорним посланням і поведінковою відповіддю (між тим, що ми відчуваємо і як ми реагуємо), посилаючи сигнал незадоволення (так, наприклад, виникає морська хвороба) чи задоволення (так проявляється заспокійливе відчуття від погойдування у кріслі). Процес сприяння дає нам сигнал припинити діяльність, яка неприємна, або продовжувати її, якщо вона приємна.

Особливі системи чуттів

Усім відомі п’ять чуттів — зір, слух, смак, дотик і запах, проте більшість людей не знає, що процес сенсорного сприйняття охоплює також три особливі системи чуття — вестибулярну, тактильну і пропріоцептивну. Ці системи, відомі також як системи “сили відчуття”, впливають на те, як ефективно ми виявляємо і відчуваємо вестибулярну (рух тіла у просторі), тактильну (сенсорний компонент дотику) і пропріоцептивну (відчуття частин власного тіла у просторі і їх взаємного положення) інформацію. Якщо така інформація належним чином надходить, сприймається і реєструється в мозку, дитина може:

  • Почуватися безпечно, впевнено і комфортно.
  • Ініціювати спілкування з іншими (створювати очний контакт, спілкуватися, брати участь у відповідних для віку іграх тощо).
  • Бути на дні народження в товариша в його будинку без почуття приголомшеності “новизною” ситуації.
  • Спрямовувати і підтримувати свою увагу у класі під час уроку, незважаючи на наявність стимулів, які відволікають.
  • Проїхати на самокаті шлях із перешкодами на уроці фізкультури без втрати рівноваги і відчуття небезпеки (“чи не впаду я?”)
  • Їсти поживну їжу з усіх чотирьох груп без відчуття відрази.
  • Уміти керувати своїм тілом для виконання численних завдань, потреба в яких зазвичай виникає щодня.

Якщо у дитини виникають труднощі з відчуттям, сприйняттям і реєстрацією сигналів через особливі системи чуття, вона почувається приголомшеною шквалом сенсорних сигналів, що суттєво порушує її спроможність виконувати описані завдання.

Треба знати, яке завдання кожної з цих систем, оскільки при розладах сенсорного сприйняття може бути порушена функція однієї або кількох із них.

Вестибулярна система

Рецептори вестибулярної системи містяться у внутрішньому вусі і сприймають рухи голови в усіх напрямках. Сенсорне послання, яке ми отримуємо через вестибулярну систему, дає нам суб’єктивне уявлення про положення тіла у просторі (наприклад людина знає, лежить вона на животі, сидить у кріслі чи стоїть на нестійкій поверхні), повідомляє, стоїмо ми нерухомо чи просуваємося в якомусь напрямку, дозволяє повернутися у стан рівноваги, якщо тіло нахилилося вбік (наприклад тримати тіло вертикально під час їзди) і дає змогу стабілізувати погляд під час рухів головою (наприклад фіксувати положення очей під час обертальних рухів). Також вона впливає на тонус м’язів, положення тіла і рухи очей (наприклад при читанні газети чи фокусуванні погляду на задньому світлі автомобіля, який рухається попереду) та спроможність перцепції (наприклад визначення просторового співвідношення між предметами, як при наливанні молока у склянку).

Ось приклад того, наскільки важлива вестибулярна система для процесу їди. П’ятирічний Бен використовує своє крісло біля обіднього столу як гімнастичний снаряд у шкільному спортзалі, гойдаючись на ньому з боку на бік. Така поведінка доводить до шалу батьків Бена і його братів і сестер, проте щоразу, коли його примусово зупиняють (на словесні прохання Бен не зважає), він реагує дуже бурхливо.

Після обстеження дитини ерготерапевт дійшов висновку, що така поведінка була одним із проявів порушення сенсорного сприйняття. Гойдання на кріслі під час їди давало Бену відчуття власного тіла у просторі, потрібне йому для підтримки оральних моторних навичок і позиції, необхідних для їди. Таким чином хлопчик також заспокоював себе під час їди, оскільки атмосфера за обідом була дуже гамірна і хаотична.

Терапевт рекомендував помістити під ноги Бена низький стільчик із ремінцями, який давав би хлопчику змогу “приземлитися”, а на крісло покласти спеціальну ортопедичну подушку. Це дало змогу хлопчику контрольовано знаходити ту опору, яку він раніше шукав гойдаючись. Також розмовний терапевт висловив побажання, щоб батьки Бена обмежили вплив чинників, які могли б відволікати хлопчика від їди, і розробив програму вестибулярної і пропріоцептивної стимуляції перед їдою (комплекс рухів у поєднанні з суттєвим фізичним навантаженням). Це дало змогу Бену розпочинати обід із відчуттям переконаності у стабільності позиції тіла у просторі і дозволяло його внутрішньому “сенсорному каркасу” залишатися спокійним, організованим і збалансованим.

Пропріоцептивна система

Рецептори пропріоцептивної системи містяться в м’язах, сухожилках і суглобах. Сенсорна інформація цієї системи надходить при скороченні і розслабленні м’язів, при згинанні і випрямлянні тіла, розтягуванні і стисканні суглобових з’єднань між кістками. Найефективнішим засобом зворотного зв’язку від пропріоцептивної інформації є відчуття опору при скороченні м’язів (як приклад див. далі історію Сари). Така інформація постійно надходить до мозку і дає нам уявлення про положення частин тіла у просторі. Якщо пропріоцептивна інформація сприймається адекватно, у мозку втримується “карта” частин тіла і функції, яку вони в той чи інший момент виконують, що не потребує нашої довільної уваги.

Ось приклад, який ілюструє вплив пропріоцептивного чуття на процес пиття дитини з горнятка. У шестирічної Сари наявні розлади сенсорного сприйняття, тому батьки звернулися до розмовного терапевта. Однією зі скарг батьків було те, що дівчинка погоджується пити лише з одного-єдиного рожевого горнятка з кришечкою місткістю близько 300 мл. Вони спробували запропонувати Сарі інші горнятка, проте дівчинка вирішила пити тільки з цього. Після того, як розмовний терапевт поспостерігала за процесом пиття дитини, вона пояснила батькам, що це горнятко особливе тим, що має клапан для запобігання витіканню рідини. Цей клапан створював вакуум, який під час пиття давав Сарі відчуття опору. (Пригадайте, що найефективніше зворотний зв’язок для пропріоцептивної інформації забезпечується появою опору у відповідь на скорочення м’язів). Цей опір давав Сарі пропріоцептивну інформацію, яка створювала відчуття безпеки і була тією силою, яка організовувала процес пиття. Зрозумівши пропріоцептивні потреби дівчинки для спроможності пити, можемо зрозуміти, чому вона віддавала перевагу саме горнятку з кришечкою, яка запобігала витіканню рідини. Тепер батьки і терапевт змогли допомогти дівчинці навчитися пити з відкритого горнятка.

Тактильна система

Тактильна система суттєво впливає на нашу спроможність навчатися. Вона міститься у рецепторах дотику, які розміщені під шкірою та дають можливість розмежовувати і відрізняти легкий дотик від тиску. Легкий дотик — це дифузне відчуття, яке швидко поширюється по тілу. Із тактильною системою ми народжуємося, вона відповідає за сигнал тривоги, який вказує нервовій системі на можливу небезпеку і привертає нашу увагу, щоб або наблизитися до джерела дотику, або віддалитися від нього. Рецептори тиску розташовані глибше, під шкірою, і потребують для відповіді більше часу. Вони відповідають за заспокоєння нервової системи і дають можливість толерувати дотик. Також вони створюють відчуття локалізації, яке дає спроможність розпізнати форму, текстуру і розмір предметів, не дивлячись на них, і називається стереогенез.

Ця система дозріває після народження.

Тактильна система є вирішальною для нашої спроможності виконувати повсякденні функції, тому розлади в ній виснажують фізично, розумово й емоційно, що особливо стосується дітей із розладами тактильного сприйняття. Уявіть собі, як почувається кількарічна дитина на дні народження, якщо вона не може торкнутися ванільного морозива з кришталиками карамелі, тому що текстура твердих кришталиків у поєднанні з текстурою морозива викликає в неї нудоту. Або ж уявіть собі, що у вас підвищена чутливість до будь-якого дотику, яка залишилася у своїй “захисній” моделі і яка завжди змушує вас бути насторожі, в очікуванні неприємного відчуття. Це не смішно.

Тактильна система є однією з тих систем, які безпосередньо стосуються труднощів у харчуванні. Діти з розладами тактильного сприйняття часто віддають перевагу незвичайним стравам, перелік яких дуже обмежений. Багато з них люблять гомогенізовану блендером їжу, яка позбавлена текстури, натомість інші їдять тільки кілька улюблених страв, наприклад чипси, смажені шматочки курятини та шоколадне молоко. Причина в тому, що діти з розладами тактильного сприйняття почуваються комфортно, стикаючись з сенсорними особливостями лише якоїсь певної їжі (її вигляду, запаху, смаку і текстури). Якщо ж сенсорні особливості їжі спричиняють у дитини дискомфорт, вона не те що не з’їсть її, але й навіть не торкнеться руками.

Чи знаєте ви?

Багато дітей із розладами сенсорного сприйняття стають усе більш перебірливими щодо їжі, коли підростають. Вони почуваються комфортно й емоційно стабільно, лише коли стикаються з їжею, властивості якої можуть передбачити і яка їм знайома. Таким чином вони захищаються від приголомшення сенсорними властивостями “нової” їжі.

Розлади сенсорного сприйняття

Як вам відомо, сенсорне сприйняття стосується нашої спроможності розпізнавати сенсорну інформацію “на вході”, інтерпретувати та сприймати її, організовувати “на виході” і формувати адекватну відповідь. У більшості людей цей процес відбувається автоматично. Натомість у дітей із розладами сенсорного сприйняття цей процес не відбувається таким же чином. Ці розлади стосуються способу інтерпретації інформації у мозку дитини та способу реагування на цю інформацію.

Розлади сенсорного сприйняття не лише порушують спроможність дитини їсти, але й негативно впливають на всі важливі навички і підготовчі процеси, які безпосередньо пов’зані з їдою. Це, наприклад, дискоординація рухів, через що дитина не може ефективно користуватися ложкою чи виделкою. Такі розлади можуть стримувати дитину від участі у спільній їді або робити її поведінку в цей час нестерпною, як це було з Беном. Вони можуть також впливати на переносимість дитиною болю, шуму тощо. Щоб допомогти вам визначити, чи може бути у вашої дитини розлад сенсорного сприйняття, ми розповімо про три основні категорії такого розладу: сенсорну модуляцію, сенсорну дискримінацію і заснований на сенсориці моторний розлад, а також подамо типовий перелік симптомів, які можуть з’являтися в дитини в усіх сферах життя.

Під час обстеження сенсорних спроможностей дитини ерготерапевт визначить, чи відповідають вони якійсь із названих категорій.

Чи знаєте ви?

Усі ми колись пережили “сенсорне перевантаження”, яке спричинило дискомфорт до тієї міри, що неможливо було витримати. Діти з розладами сенсорного сприйняття переживають щось подібне щоденно. Інколи батьки і вчителі таких дітей спостерігають “емоційні вибухи”. Наприклад, учителька повідомила, як дитина із сенсорними розладами почала бити себе по голові коробкою з олівцями під час дитячого свята у класі. Вона наголосила, що це сталося “як грім серед ясного неба”, без жодних передвісників. Обмірковуючи ситуацію, ми зрозуміли, що сенсорних стимулів під час свята було для цієї дитини надто багато і вона відчула “сенсорне перевантаження”. Оскільки ефективного внутрішнього механізму, який би дав змогу справитися з таким перевантаженням, у дитини не було, вона почала шукати зовнішніх способів, щоб себе заспокоїти. Це не означає, що дитину не треба пускати на свято з однокласниками, проте батьки і вчителі повинні прийти на допомогу зі стратегією, яка допоможе дитині під час надмірної сенсорної стимуляції (під час гамірного свята або шкільних зборів). Така стратегія може передбачати, що вчитель просить дитину допомогти йому залагодити якісь справи, які стосуються свята, або запропонувати їй спосіб переключити увагу і заспокоїтися під час свята, наприклад, коли вона починає нервово заламувати руки. Це дасть дитині можливість брати активну участь у наступному святі разом із друзями, а не лише страждати від нього. Цей приклад ілюструє, чому так важливо обстежити дитину з “емоційними вибухами”, щоб відрізнити сенсорне перевантаження від простого небажання брати участь у святі. Якщо у дитини сенсорне перевантаження, такий емоційний вибух є способом спілкування, який сигналізує про потребу в допомозі зовні для регуляції своєї системи чуттів.

Розлади сенсорної модуляції

Кілька типів проявів можуть вказувати на те, що в дитини наявні розлади сенсорної модуляції. Ось вони:

  • Применшена відповідь
    (знижена чутливість до сенсорного сигналу)
  • Перебільшена відповідь
    (підвищена чутливість до сенсорного сигналу)
  • Сенсорний пошук
    (дитині притаманне прагнення до сильнішої стимуляції і здається, що воно ніколи не задовольняється)
  • Сенсорне коливання
    (коливання між применшеною і перебільшеною відповіддю)

Применшена відповідь

Деякі діти проявляють применшену відповідь на сенсорний сигнал або ж їх чутливість до цього сигналу є слабою. Нервова система таких дітей не завжди розпізнає сенсорну інформацію, яка надходить у мозок. Унаслідок цього в них, здається, виникає ненаситне прагнення до сенсорної стимуляції. Вони постійно шукають усе сильніших стимулів та тривалого сенсорного досвіду, часто беруть участь в екстремальній діяльності або постійно рухаються.

Діти із применшеною відповіддю на сенсорний сигнал часто мають такі прояви:

  • Не помічають дотику предметів або людей, аж поки він не стане досить сильний.
  • Не помічають, що обличчя забруднене морозивом, руки брудні після гри в болоті, а шкарпетки мокрі після гри у снігу.
  • Проявляють мінімальну відповідь на стимули, які спричиняють біль, наприклад перелом кістки.
  • У них замало ініціативи, щоб узяти участь у діяльності, яка потребує руху.
  • У них слабе відчуття власного тіла, що негативно позначається на спроможності одягатися, їсти, писати і бавитися.
  • Їм важко негайно зреагувати на предмет, який до них наближається, наприклад на кинутий у них м’яч.
  • Вони не реагують на звичайні звуки, звичайної сили голос та шепіт.

Стоп-кадр під час їди

Якщо у вашої дитини применшена відповідь на сенсорні стимули, то може здатися, що дитина не знає або не помічає, що наближається час обіду, навіть якщо середовище досить виразно стимулює до цього, як, наприклад, на сімейному святі. Дитині важко розрізняти смаки, температуру, текстуру і запахи їжі. Якщо розпитати про це, то дитина опише більшість страв майже однаково. Через це дитина може додавати до їжі гострі або пекучі приправи, щоб відчути їх смак. Їй також важко відчути, коли вона наїлася, тому порції можуть бути надто великими; дитина не може визначити, коли треба перестати їсти.

Перебільшена відповідь

У деяких дітей із розладами сенсорного сприйняття відповідь на сенсорний стимул перебільшена. Нервова система таких дітей сприймає сенсорний сигнал надто легко або дуже інтенсивно, і вони постійно страждають від шквалу інформації, яка напливає на них. Часто вони описують це відчуття бомбардування інформацією як феєрверки, які спалахують поряд цілком несподівано і непередбачувано. Отже, відповідь такої дитини на сенсорні стимули або їх комбінацію можна описати як реакцію на “інтенсивні обстріли”. Перебільшена відповідь на сенсорні стимули проявляється такими симптомами:

  • Намагання звести чуття до мінімуму: уникання дотиків, виняткова перебірливість щодо одягу і взуття.
  • Виняткова перебірливість щодо їжі та/або надто сильна чутливість до запахів їжі.
  • Віддавання переваги одягу з довгими рукавами і штанинами, щоб уникнути контакту шкіри з зовнішніми подразниками, або ж одягу з короткими рукавами і штанинами, щоб уникнути тертя одягу.
  • Діти уникають гри на майданчиках, фізичної активності і почуваються дуже некомфортно в оточенні, яке створює інтенсивні подразники, наприклад на святкуванні дня народження.
  • Почуваються некомфортно в гамірній обстановці, при високих різких звуках або раптовому несподіваному шумі.

Стоп-кадр під час їди

Дитина з перебільшеною відповіддю на стимули може бути дуже перебірливою щодо їжі та дуже чутливою до її запахів. Можливо, дитина уникає спільної їди, оскільки атмосфера, яка при цьому виникає, приголомшує її. Складається враження, що в дитини нема апетиту, вона може уникати торкання до їжі і маніпуляцій з нею. Цей момент дуже важливий, оскільки, якщо дитина не контактує з їжею, вона не може вивчити її властивостей, у неї не формується “сенсорна пам’ять” про їжу, яка повинна прокинутися в тих випадках, коли дитина стикнеться з подібною їжею в майбутньому. Дот того ж, якщо дитині неприємно брати їжу руками, вона напевно не стане її їсти.

Сенсорний пошук

Дитина, зайнята сенсорним пошуком, має знижену реакцію на сенсорну стимуляцію до тієї міри, що чуттєвих стимулів їй завжди недостатньо. Нервова система такої дитини потребує стимулів у величезній кількості, до того ж великої сили, і дитина отримує задоволення щомиті, коли цього вдається досягти. Увагу інших привертає те, що дитина постійно шукає ризикованої діяльності, її часто описують як постійне “джерело клопотів”. “Сенсорні пошуковці” часто проявляють такі характеристики:

  • Вони постійно намагаються торкатися об’єктів або контактувати з ними, наштовхуються на людей та предмети, люблять перебувати близько до інших людей.
  • Вони люблять діяльність, унаслідок якої забруднюється тіло, і намагаються займатися нею якомога довше.
  • Вони люблять різкі сильні рухи (наприклад звішуються вниз головою на гімнастичних снарядах або багато разів обертаються навколо своєї осі на самокаті).
  • Люблять фізичну активність, особливо стрибки і пірнання у воду.
  • Люблять бути близько до яскравого світла.
  • Люблять голосний шум і збуджену атмосферу, а несподіваний гамір вважають за розвагу.

Стоп-кадр під час їди

Дитина любить вивчати сенсорні особливості їжі, проте з труднощами переходить від одного завдання до іншого, наприклад до виконання домашніх завдань, що зазвичай супроводжується бурхливими сценами. Вона може “губитися” у процесі їди і проводити за їдою дуже багато часу, щоб задовольнити свої сенсорні потреби. Подібно до дитини із применшеною відповіддю на сенсорні сигнали, “сенсорний пошуковець” може їсти безперестанку, не відчуваючи ситості. Процес їди стає для нього “зоною комфорту”.

Сенсорне коливання

Найважче зрозуміти дитину, яка постійно коливається між применшеною і перебільшеною відповіддю на сенсорні стимули. Здається, що немає способу, який допоміг би передбачити, якої сенсорної стимуляції вона прагне або уникає. Якогось дня така дитина активно рухається, наприклад крутиться на самокаті, а іншого взагалі не хоче цим займатися. Така дитина виснажує батьків і вчителів, оскільки її сенсорна налаштованість змінюється з дня на день і з години на годину. Батькам складно не лише допомогти дитині, а й зрозуміти, який вплив буде відповідним у той чи інший момент кожного дня.

Стоп-кадр під час їди

Якщо дитина коливається між применшеною і перебільшеною відповіддю на стимули, її поведінку під час їди дуже важко передбачити. Як звичайно, це поєднання варіантів поведінки із категорій применшеної та перебільшеної відповіді на сенсорні стимули.

Розлади сенсорної дискримінації (розпізнавання)

Дитина з розладами сенсорного розпізнавання сприймає сенсорні стимули недостатньо, вона неспроможна сформувати адекватну відповідь на те, що довкола неї. Проблема міститься “на вході” сенсорної інформації і безпосередньо порушує спроможність дитини навчатися чогось, взаємодіяти з кимось і досліджувати своє оточення. Діти з названим розладом зазвичай проявляють такі характеристики:

  • Їм важко ідентифікувати знайомі предмети з заплющеними очима.
  • Вони не можуть уловити відмінність між подібними предметами, наприклад щіткою для волосся і гребінцем.
  • Їм важко сприйняти на дотик, а також розпізнати фізичні властивості предметів та їжі (наприклад текстуру, форму, температуру).
  • Їм важко одягатися, стежити за собою, їсти і виконувати гігієнічні процедури.
  • Їм важко зрозуміти розташування у просторі власного тіла і його співвідношення з іншими об’єктами.
  • Їм важко нанизувати намистини в такому порядку, як на зразку, і зрозуміти концепцію завдання.
  • Їм важко розставити літери на свої місця і написати слова та речення у лінійку.
  • Їм важко висловлювати свої думки як вербально, так і в письмовій формі.
  • Їм складно локалізувати звук у кімнаті, визначити відмінності у звуках, словах, фразах і реченнях.
  • У них виникають вербальні труднощі з формуванням цілісної історії з окремих організованих блоків інформації.

Стоп-кадр під час їди

У вашої дитини можуть виникати труднощі з розрізненням різноманітних сенсорних стимулів, які стосуються смаку, температури, текстури і запаху їжі. Наприклад, дитина неспроможна вловити візуальні відмінності між яблуком і помідором, різницю в запахах лимона й апельсина, відрізнити чиріоуз від крекера, коли тримає їх у руці, або вловити температурну різницю між морозивом і теплим яблучним пюре, коли куштує ці різні страви. Це принципово порушує спроможність дитини ретельно запам’ятовувати страви, щоб згадати їх пізніше.

Моторні розлади, які базуються на сенсориці

У вашої дитини можуть бути два моторні розлади, які базуються на сенсориці: постуральні розлади і диспраксія. У дітей з постуральними розладами часто виявляють такі прояви:

  • Труднощі з координацією обох сторін тіла, як це потрібно для їзди на велисопеді, стрибанні і спортивних іграх.
  • Труднощі з підтриманням рівноваги при непорушному стоянні (гра в “замерзання” для таких дітей дуже складна).
  • Недостатнє володіння рухами очних яблук, що порушує глибоку перцепцію і ті навички, які потребують переходу за серединну лінію, наприклад спроможність дістати щось рукою з протилежного боку тіла.

Діти з диспраксією відчувають труднощі при ініціюванні, плануванні і виконанні нових моторних навичок. Таким дітям особливо важко сформувати мету або ідею діяльності.

У дітей з диспраксією часто проявляються такі ознаки:

  • Вони сором’язливі, незграбні, схильні до “пригод”, що часто спричинює низьку самооцінку.
  • М’язи у таких дітей слабі, вони швидко втомлюються.
  • Вони недосконало володіють великими і дрібними моторними навичками і мають слабу координацію рухів очних яблук.
  • Їм важко робити разом або поперемінно рухи руками і ногами під час гри.
  • Їм важко дається письмо, малювання і завдання, які потребують візуального відтворення, що вони можуть компенсувати вмілістю в усному мовленні.
  • Вони не люблять спорту і віддають перевагу таким іграм з однолітками, які не передбачають змагання. В іграх вони звичайно обирають роль “інструктора” або “судді”, що дає змогу уникати активної участі в діяльності.
  • Вони можуть намагатися приховати свої труднощі, беручи на себе роль “класного клоуна” або уникаючи нових видів діяльності.

Стоп-кадр під час їди

Дитина з моторним розладом, який базується на сенсориці, може зосередити всю свою енергію на підтримку положення тіла, що забирає в неї енергію, необхідну для того, щоб закінчити їсти. Дитині важко користуватися ложкою і виделкою, тому вона може намагатися їсти руками. У неї можуть виникати труднощі з координацією тонких рухів, необхідних для дотримання рецептури приготування страви (наприклад скласти тортилу, щоб зробити енчиладу — мексиканську страву, або як альтернатива — “намазати хліб маслом і покласти на нього шматочки сиру”), і виконанням рухів у певному напрямку, наприклад, дитині складно взяти кошичок з булочками і передати його брату.

Чи знаєте ви?

Дітей із розладами сенсорного сприйняття можуть дратувати ярлики на одязі, непередбачуваність поведінки інших дітей, торкання волосся до вух, гудіння освітлювачів у класі, гамір у шкільному спортзалі, запахи в їдальні, прибирання класної кімнати після свята, а також незначні зміни в обіцяному меню (наприклад сендвічі з курятиною замість тако з курятиною на обід). Спричинений цими чинниками дистрес змушує дитину шукати звичної рутини, яка постійно повторюється і яка допомагає почуватися в безпеці, комфортно і з відчуттям того, що навколишній світ передбачуваний.

Загальні прояви розладів сенсорного сприйняття

Як ми вже сказали, розлади сенсорного сприйняття можуть проявлятися по-різному. У цьому розділі ми зосередимо увагу на їх впливі на харчування, проте важливо пам’ятати, що якщо в дитини є розлади харчування, то в них залучена більш ніж одна система. Ось перелік симптомів з боку кожного з п’яти чуттів, який допоможе вам визначити особливості вашої дитини і ліпше зрозуміти комплексний характер проблеми.

Слух

Якщо ваша дитина надто чутлива до слухових стимулів, то, можливо, вона ліпше їстиме в обстановці, де ці подразники зведені до мінімуму. Удома можна запропонувати дитині пообідати на кухні при зменшеній яскравості освітлення, коли вимкнуті телевізор, радіо і телефон. У школі ідеальним місцем для їди буде найтихіший закуток їдальні. Гучна, метушлива атмосфера в ресторані або шкільному кафетерії можуть спричинити в дитини негативні переживання, оскільки високий рівень подразників, які відволікають, може призвести до того, що дитина не зможе зосередитися на їжі.

Якщо ж у вашої дитини знижена чутливість до слухових стимулів, вона може не звертати уваги на те, що відбувається навколо неї, або її інтерес до їди буде нестійкий чи обмежений, через що процес їди може тривати дуже довго. Це є відчутною проблемою для сімей із швидким стилем життя, а також у школі, де відведено обмежений час на обід. Можливо, дитина їстиме ліпше в атмосфері шуму і хаосу або ж намагатиметься ізолюватися під час їди, оскільки гамір настільки її приголомшує, що вона не може їсти, навіть якщо голодна.

Зір

Для дитини з підвищеною чутливістю до зорових подразників перспектива близького обіду може бути приголомшливою. Дитину може вражати сам вигляд накритого столу з вазами, тарілками, полумисками, ложками, виделками і склянками. Можливо, такій дитині буде легше почати їсти, якщо зорових подразників буде менше. Спробуйте застелити стіл зеленою скатертиною (зелений колір заспокійливий) і приготувати для кожного учасника обіду лише одну тарілку й одну ложку та виделку. Поставте тільки сервірувальні вази, а решту тарілок і серветки — на чомусь збоку від столу і дайте дитині можливість набирати собі їжу самостійно. Дитина повинна отримувати страву першою, у такому разі стіл і далі буде для неї акуратним і привабливим. Треба пам’ятати, що вигляд тарілки може також приголомшити дитину, якщо на ній буде надмір страви або страв буде занадто багато. Дайте дитині тарілку, поділену на секції, що допоможе вам розподілити порцію, або, якщо дитина може обслуговувати себе сама, дозвольте їй на власний розсуд розкласти їжу на тарілці. Деякі діти дуже чутливі до вигляду їжі. Дитині можуть не подобатися деякі кольори їжі або їх поєднання, і вона відмовляється від страв тільки через їх зовнішній вигляд.

За допомогою кольорів можна також допомогти дитині організувати візуальну інформацію, якої вона потребує, щоб адекватно їсти. Якщо ви дасте дитині темну серветку і білу тарілку, це не лише допоможе розмістити тарілку на столі, а й дозволить виразно бачити їжу на тарілці і маніпулювати нею завдяки контрастності кольорів (наприклад зелений горошок і шматочки помаранчі добре видно на білому фоні). Можна спробувати дати дитині кольорову ложку і виделку, що в поєднанні з білою тарілкою допоможе малюку акуратно набирати і наколювати їжу на предмети для їди. Завдяки яскравому червоному горняткові замість прозорої склянки дитина почуватиметься набагато впевненіше.

Багато дітей з високою чутливістю до зорових стимулів занадто реагують на яскраве світло та флюоресцентні лампи в ресторанах і школах. Для них не є незвичайним намагання “відмежуватися” від особливих предметів під час їди. Цю стратегію діти застосовують, щоб заспокоїти себе, вона допомагає уникнути зорової стимуляції, яка для них надто разюча.

Смак/запах

Якщо ваша дитина чутлива до смаків, вона уникатиме тієї їжі, смак якої для неї неприємний, а у крайніх випадках — відмовлятися від усіх інших страв, якщо їй щось не засмакувало. Дитина може бути “любителем смаків” і обирати їжу з виразним смаком. Вона може віддавати перевагу гострим і пекучим соусам або їсти, наприклад, лимон без видимої реакції на надто кислий смак. Можливо також, що дитина надто чутлива до смаків, особливо присмаку їжі або напоїв, який залишається в роті після їди. Для таких дітей медикаменти можуть бути особливо неприємні. Дитина може бути також гіперчутлива до деяких запахів, її може навіть знудити до тієї міри, що вона блюватиме. Дитина може відмовлятися заходити до кухні або сідати за стіл, якщо відчує неприємний для неї запах. З іншого боку, деякі діти не відчувають навіть сильних запахів або ж шукають сильних нюхових стимулів, обнюхуючи кожен шматочок їжі або навіть неїстівні предмети.

Дотик

Якщо дитина чутлива до дотику, вона може уникати торкання руками до їжі і забиратиме руки від тарілки, коли ви ставите їжу перед нею. Дитина може тікати від їжі, яка для неї неприємна, або згортати їжу з тарілки ложкою чи виделкою так, щоб не торкатися її руками. Коли дитина стикається з текстурою їжі, яка їй неприємна, вона почувається дуже некомфортно, якщо поруч нема серветки або вологого рушника. Малюк може векати, коли торкається їжі, або під час їди. Ваша дитина може постійно “бавитися” їжею або досліджувати її, таким чином набуваючи нового досвіду. Можливо, дитина неспроможна відрізнити властивості страв, і здається, що всі страви мають для неї однаковий смак.

На додаток до впливу на процес їди особливостей цих п’яти чуттів сенсорні проблеми можуть спричинити в дитини розлади координації або рухів тіла, балансу, уваги, поведінки, соціальних навичок і розвитку мови.

Діагностика розладів сенсорного сприйняття

Ерготерапевт не встановлює дитині діагноз розладів сенсорного сприйняття, його роль полягає в тому, щоб зібрати необхідну інформацію і передати її вашому педіатру. Важливо, щоб ерготерапевт мав вишкіл і досвід роботи з розладами сенсорного сприйняття, щоб належним чином обстежити дитину та правильно інтерпретувати кожен етап обстеження. Далі педіатр встановлює діагноз на основі інформації, яку йому надає ерготерапевт. Щоб зібрати необхідні дані про вашу дитину, ерготерапевт може використати стандартизований питальник або запис спостережень, які допоможуть йому в роботі.

Відраза до їжі

“Як ми дожилися до того, що оцінюємо, добрий день чи ні, на основі того, чи з’їсть моя дитина більше, ніж кілька шматочків?” — скаржиться Карін, мама восьмирічної Лізи. Знайомі слова, авжеж? Такий розпач ми часто вчуваємо у словах батьків дітей, у яких є відраза до їжі, вона ще має назву оральна
оборона.

Дитина з відразою до їжі дуже насторожена і боїться всього, що стосується взаємодії з її ротом. Вона боїться, що такі дії спричинять їй дискомфорт та/або біль, результатом чого часто є негативна реакція на їжу будь-якого смаку, запаху та текстури. Дитина з відразою до їжі буквально не може отримувати від їжі задоволення.

Відраза до їжі — це комплексний стан. Її може спричинити розлад сенсорного сприйняття, а також медичні процедури в минулому, наприклад застосування зонду для харчування. На щастя, є способи, які допомагають визначити основну причину, через яку з’явилася відраза до їжі в конкретної дитини. Щоби повністю зрозуміти проблему, ерготерапевт повинен отримати ключову інформацію від вас про народження дитини, про те, як відбувалося годування дитини в перші дні після народження, завдяки чому годування було успішним і що спричиняло труднощі в перші роки життя. Зібрати таку інформацію починаючи від народження дуже важливо, оскільки годування з грудей чи пляшечки є тією основою, на якій формуються подальші харчові навички.

Чи опанувала дитина послідовність рухів смоктання/ковтання/дихання?

Щоб ефективно їсти, дитина мусить навчитися координувати під час годування три окремі акти: смоктання, ковтання і дихання, або послідовність смоктання/ковтання/дихання. Опанування цієї навички життєво важливе, оскільки впливає на харчування і нині, і в майбутньому. Усі інші харчові навички будуються саме на цій послідовності. Труднощі в опануванні названої навички можуть призводити до додаткових проблем у харчуванні і розладів здоров’я, зокрема аспірації. (Дихальні шляхи немовляти містяться дуже близько до стравоходу, тому невелика кількість рідини часом потрапляє в гортань за голосові зв’язки. Це називають аспірацією). Аспірація може стати причиною серйозних захворювань. У таких дітей можуть бути часті застуди, скупчення слизу в горлі, незрозуміле підвищення температури або аспіраційна пневмонія. У найтяжчій формі аспірація може бути фатальною. Щоб належним чином обстежити дитину, ерготерапевт мусить довідатися про таке:

  • Чи почувалася дитина в безпеці під час їди, будучи немовлям? Немовлята вміють чудово спілкуватися і спроможні виразно повідомити, задоволені вони годуванням чи відчувають при цьому труднощі. Треба лише помітити ці “безсловесні репліки” під час годування, зокрема міміку, зміну кольору обличчя, рухи тіла і загальний стан (наприклад дитина була спокійною, а тепер стала роздратованою). Якщо дитині було важко їсти у віці немовляти, вона кричала, відвертала голову, кривилася та/або вигиналася дугою, щоб уникнути пипки. Частий кашель, поперхування або векання під час їди також указують на те, що під час годування в дитини виникають труднощі. Якщо дитина голосно ковтає і після того важко дихає (“дихання відпочинку”) або з її ротика під час годування витікає суміш, маля сигналізує, що їжа тече з пипки занадто швидко. Усе це засвідчує, що у віці немовляти дитина не почувалася безпечно під час їди.
  • Чи виникали труднощі під час годування з грудей або пляшечки? Можливо, дитині було важко захоплювати груди або рідина витікала їй з ротика під час годування з пляшечки?
  • Чи випльовувала дитина їжу?
  • Чи тривали годування надто довго? Чи чули ви під час годування булькання або голосне ковтання?
  • Чи траплялося, що під час годування дитина кашляла або змінювався колір її обличчя? Якщо так, рідина могла потрапляти в дихальні шляхи з можливим проникненням за гортань і/або аспірацією.

Якщо на ці запитання ви відповіли “так”, у дитини могли виникати труднощі з опануванням послідовності смоктання/ковтання/дихання, що вплинуло на формування оральних моторних навичок, необхідних для їди. Нагадаємо, що якщо дитина не опанувала фундаментальних навичок цієї послідовності і правильної конфігурації язичка під час годування, у неї виникнуть труднощі з формуванням складніших харчових навичок, коли вона підросте, наприклад при зніманні їжі губами з ложечки, правильних рухів язика для переміщення в роті щільнішої їжі (наприклад пюре) і скоординованих рухів язика, необхідних для просування їжі до зубів для жування. Дитина, якій було важко їсти з пляшечки або грудей, наприклад, якщо вона відчувала небезпеку через надто швидке витікання молока, “запам’ятовує” годування як щось неприємне і ця “пам’ять” може пізніше спричинити відразу до їжі.

Чи були в дитини труднощі при переході на немолочну їжу?

У деяких дітей виникають труднощі при введенні пригодовування та при переході на їжу для дорослих. Причин цього декілька. Малюк може “боротися” з їжею, якщо в нього недостатньо розвинуті оральні моторні навички, наприклад, йому важко скоординувати рухи м’язів губ, щік і язика для того, щоб кусати, жувати і безпечно ковтати їжу. Іншим дітям перешкоджають сенсорні розлади, які спричиняють надто сильну, надто слабу або перемінну реакцію дитини на появу їжі в роті. У деяких дітей труднощі при переході на їжу іншої консистенції спричинені обома названими розладами. Пізніше такі проблеми призводять до того, що дитині важко справлятися з їжею і рідиною, яка потрапляє в рот. Проявами таких труднощів є “мокрий” вигляд очей, кашель, поперхування, векання, а також випльовування їжі. Діти, яким важко дається перехід на немолочну їжу, почуваються під час їди в небезпеці, вони починають уникати їди, що може призвести до появи відрази до їжі.

Навчання дитини про їжу

Сьогодні, коли всі поспішають, “сімейні обіди” вже рідкість. У більшості сімей змушені працювати і батько, і мати, тому дітей залишають у школі після уроків для позакласної діяльності. На жаль, у більшості випадків присутність дитини у школі затягується на післяобідній час, що суттєво впливає на розпорядок харчування вдома. І все ж таки присутність дитини за столом під час сімейної їди і використання цього часу для того, щоб дати дитині знання про їжу, є ключовим моментом у розширенні горизонтів пізнання малюка. Якщо дитина отримує з дня на день лише кілька страв, вона не має змоги навчитися опановувати комплексну сенсорну інформацію, потрібну для споживання нових страв, наприклад сирих овочів, важкого для жування м’яса або слизьких фруктів.

Щоразу, коли дитині пропонують різноманітну їжу, це допомагає їй сформувати позитивне сприйняття смаків, запахів, текстури і вигляду страв. Ось кілька видів діяльності, які можна практикувати вдома і які допоможуть дитині вивчити властивості їжі. Пам’ятайте, що під час кожного з цих занять треба обговорювати особливості тих чи інших страв.

  • Заохочуйте дитину розпаковувати їжу, відкривати консервні банки, виймати з пакета шматочки овочів і подавати їх вам, що допоможе дитині призвичаїтися до запаху, вигляду і текстури їжі. Розкажіть про властивості їжі ще до того, як запропонуєте дитині взяти її в руки або скуштувати.
  • Покажіть дитині, як може бути весело мішати їжу, переминати її, нюхати, розкладати в різні посудини і знову складати в одну. Якщо дитині неприємно торкатися їжі безпосередньо, не робіть із цього проблеми. Одягніть малюку на руки пластикові рукавички або мішечки, дайте пензлики або іграшкові предмети для їди, щоб він міг з їх допомогою досліджувати їжу.
  • Сядьте за стіл і пограйтеся їжею: помніть її, розкачайте тонким шаром, проткніть виделкою, умочіть пальця в їжу і намалюйте ним фігурки тварин або людей і дозвольте дитині стерти їх руками. Дозвольте дитині вимаститися їжею, навіть якщо вона буде потрапляти на обличчя, одяг чи волосся. Заохочуєте усілякі види взаємодії малюка з їжею.
  • Візьміть аркуш паперу або писальну дошку і розпишіть страви згідно з їх властивостями: хрумкі, м’які, вологі, у формі пластівців, гладкі, слизькі, щільні, грубі, горбкуваті, масткі, терпкі, солодкі. Заохочуйте до участі в цій грі всю сім’ю і запропонуйте кожному поповнити список. Цей перелік можна використовувати під час кожної їди або принаймні раз на день.
  • Виріжте з різнобарвних клаптиків тканини різні овочі і фрукти та запропонуйте дитині погодувати ними іграшкових тварин або ляльок.
  • Купіть книжку-розмальовку, в якій зображено продукти, і розмалюйте її разом із дитиною.
  • Використайте їжу як знаряддя для малювання. Наприклад, за допомогою солоної палички і розтопленого сиру намалюйте мишу або з тістечка і глазурі зробіть тістечкового монстра.
  • Складіть із їжі фігурки людей і тварин (наприклад з вафлі зробіть обличчя, з шоколадних драже — очі, з желейного цукерка — ніс, із солоних паличок — руки і ноги, а з крекерів соломкою — пальці).
  • Візьміть дитину з собою у крамницю і дайте їй переглянути список продуктів, які необхідно купити. Допоможіть малюку допомогти вам знайти потрібні продукти і скласти їх у кошик. Це дуже цінний досвід для дитини і величезна можливість для вас показати їй багато різноманітних продуктів одночасно.
  • Заохочуйте забави з іграшковою їжею. Побавтеся з дитиною в кафе, підіть на уявний пікнік, влаштуйте бенкет для принцеси. Діти люблять бавитися з “ляльковою” їжею і годувати нею іграшки. Можна продовжити гру, перейшовши до справжньої вечері зі справжньою їжею.
  • За допомогою форм для тістечок виріжте з їжі різноманітні фігурки.
  • Покажіть дитині, як ділити їжу на шматки і товкти її.
  • Заохочуйте маленькі ручки господарювати на кухні. Куховарте разом із дитиною, дозвольте їй збирати разом складники й обговорюйте властивості продуктів, запропонуйте зважити або виміряти кількість потрібних для страви складників, дайте понюхати продукти. Переглядайте разом з дитиною телевізійні програми на теми куховарства та дитячі куховарські книжки, щоб вибрати цікаві рецепти страв.

Якщо підтверджено, що у вашої дитини розлад сенсорного сприйняття, який порушує спроможність їсти, вам доведеться попрацювати з ерготерапевтом та розмовним терапевтом (див. розділ 3 про роль розмовного терапевта у ланцюжку харчування). Це дасть змогу розробити пристосовану до індивідуальних потреб дитини програму, яка допоможе малюку розпізнавати, розуміти та активно досліджувати сенсорні особливості їжі.

Переклала Зореслава Городенчук

© Медицина світу, 2011