VADEMECUM
Посттравматичні наслідки Голодомору
Табу є важливим фактором, що безпосередньо стосується створення культури народу, системи мислення і поведінки, сприйняття світу і самого себе, а отже, ідентичності. Замовчування, страх, заборона, сором — ось ті почуття, які змінюють уявлення про себе і навколишній світ.
Можна не поділяти думок батьків, учителів, можна чинити опір, але важко вести боротьбу з забороною, яка загрожує існуванню або важко карається.
Останнім часом багато дискусій точилося довкола проблеми Голодомору в Україні. Погляди людей і можновладців на цю тему докорінно відрізнялися. Одні вважали Голодомор просто жахливою сторінкою української історії, про яку не варто згадувати, інші, а серед них психіатри і психотерапевти, били на сполох, закликаючи осмислити його наслідки для людини.
Відомо, що історія живе в людях, їхніх почуттях, переживаннях, учинках, думках.
Чому ж не хочуть згадувати Голодомор? Чи продовжує залишатися Голодомор табуйованою проблемою? Мабуть, ні. Але не порушувати цього питання означає продовжувати використовувати позасвідомі переживання людей, щоб зберігати існуючу десятиріччями систему заборон і покарань, залежності і страху.
Які ж почуття ми замовчуємо? Зазвичай табуйованими є ті почуття, які викликають у людини неспокій, сором, злість, гнів і співчуття, які заборонено проявляти. Їх хочеться замовчувати, до них небажано торкатися, їх уникають. Але саме ці почуття відіграють значну роль у формуванні ідентичності українського народу й чинять свій відчутний вплив на стосунки Заходу і Сходу. Табу на тему Голодомору спотворило формування ідентичності народу, а саме, бажання віднайти відмінності й виокремити особистісну різницю “западенців” і “східняків”. Зміну українського суспільства зумовив і той факт, що народ з допомогою уникаючої поведінки запобігав виникненню почуття болю і суму. Це нагадує ситуацію, коли дитина, яка люблячи свою агресивну і непередбачливу матір, утікає від неї і переживає безсилля і сум через неможливість отримати від неї любов.
У клінічному розумінні можна говорити про посттравматичний стресовий розлад, проявом якого є тривала зміна характерологічних особливостей людини. Можна виділити кілька базових підстав для виникнення посттравматичного стресового розладу, пов’язаного з Голодомором, а саме:
- наслідки оральної депривації безпосередньо для особи;
- наслідки у сфері традицій, звичаїв, культури;
- наслідки для українського соціуму в цілому — для мешканців сіл та міст;
- наслідки у встановленні міжособистісних контактів.
Голодомор великою мірою призвів до руйнування моральних засад людськості. Значних втрат зазнала мораль, совість, прив’язаність.
Окремим фактором, що спричинив зміну особистості внаслідок пережитого стресу, були страждання тих, хто вижив, і переживання ними вини за безпорадність і неспроможність врятувати помираючих від голоду. Втрачається самоповага і віра в інших людей, знижується самооцінка.
Унаслідок цього люди стали залежними від чужої сили, малоініціативними, легше піддаються впливам, стають “робочою масою”, дають себе використати, люмпенізуються.
Сьогодні ми можемо стверджувати, що жити з болем у серці, почуттям вини й безпорадності, не говорити про занапащені мільйони невинних душ і не бачити тих змін, які відбулися в нашому суспільстві, означає стати мовчазними свідками і співучасниками подальшої динаміки посттравматичного стресового розладу, зберігати систему заборон, покарань, залежності та страху.
Тому усвідомлення наслідків Голодомору 1932–1933 рр. є не просто даниною історії українського народу чи спробою пояснити проблеми нашої країни, воно може стати для психотерапевтичної спільноти “дорожньою картою” в оздоровленні українського суспільства в цілому, поверненні до своїх традицій, мови, духовності (і не тільки українців), терапії багатьох пацієнтів невротичного та межового рівня розладів.
