VADEMECUM

ПОЛІТИКА ЩОДО КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
ТА ЙОГО РОЗКРИТТЯ У МЕДИЧНИХ ЖУРНАЛАХ

Fernando Alfonso MD PhD FESC*1, Adam Timmis MD PhD FESC2, Fausto J. Pinto MD PhD FESC3, Giuseppe Ambrosio MD PhD FESC4, Hugo Ector MD PhD FESC5, Piotr Kulakowski MD PhD FESC6, and Panos Vardas MD PhD FESC7, від імені робочої групи Європейського товариства кардіологів — мережі редакторів

1Голова мережі редакторів національних кардіологічних журналів; 2Головний редактор, Heart; 3Головний редактор, Revista Portuguesa de Cardiologia; 4Член правління мережі редакторів; 5Головний редактор, Acta Cardiologica; 6Головний редактор, Kardiologia Polska; і 7Головний редактор, Hellenic Journal of Cardiology.

Члени мережі редакторів:

Loizos Antoniades MD1, Mansoor Ahmad MD2, Eduard Apetrei MD3, Kaduo Arai MD4, Jean-Yves Artigou MD5, Michael Aschermann MD6, Michael Böhm MD7, Leonardo Bolognese MD8, Raffaele Bugiardini MD9, Ariel Cohen MD10, Istvan Edes MD11, Joseph Elias MD12, Javier Galeano MD13, Eduardo Guarda MD14, Habib Haouala MD15, Magda Heras MD16, Christer Höglund MD17, Kurt Huber MD18, Ivan Hulin MD19, Mario Ivanusa MD20, Rungroj Krittayaphong MD21, Chi-Tai Kuo MD22, Chu-Pak Lau MD23, Victor A. Lyusov MD24, Germanas Marinskis MD25, Manlio F Márquez MD26, Izet Masic MD27, Luiz Felipe Pinho Moreira MD28, Alexander Mrochek MD29, Rafael G. Oganov MD30,31, Dimitar Raev MD32, Mamanti Rogava MD33, Olaf Rødevand MD34, Vedat Sansoy MD35, Hiroaki Shimokawa MD36, Valentin A. Shumakov MD37, Carlos Daniel Tajer MD38, Ernst E. van der Wall MD39, Christodoulos Stefanadis MD40, Jørgen Videbæk MD41, Thomas F. Lüscher MD42.

1Головний редактор, Cyprus Heart Journal; 2Головний редактор, Pakistan Heart Journal; 3Головний редактор, Revista Română de Cardiologie; 4Головний редактор, Avances Cardiológicos; 5Головний редактор, Archives des maladies du coeur et des vaisseaux Pratique; 6Головний редактор, Cor et Vasa; 7Головний редактор, Clinical Research in Cardiology; 8Головний редактор, Giornale Italiano Di Cardiologia; 9Головний редактор, Journal of Cardiovascular Medicine; 10Головний редактор, Archives of Cardiovascular Diseases; 11Головний редактор, Cardiologia Hungarica; 12Головний редактор, Heart News; 13Головний редактор, Journal of the Paraguayan Society of Cardiology; 14Головний редактор, Revista Chilena de Cardiologia; 15Головний редактор, Cardiologie Tunisienne; 16Головний редактор, Revista Española de Cardiología; 17Головний редактор, Svensk Cardiologi; 18Головний редактор, Journal für Kardiologie; 19Головний редактор, Cardiology Letters/Kardiológia; 20Головний редактор, Kardio List; 21Головний редактор, Thai Heart Journal; 22Головний редактор, Acta Cardiologica Sinica; 23Головний редактор, Journal of the Hong Kong College of Cardiology; 24Головний редактор, Russian Cardiology Journal; 25Головний редактор, Seminars in Cardiovascular Medicine; 26Головний редактор, Archivos de Cardiología de México; 27Головний редактор, Medical Archives; 28Головний редактор, Brazilian Cardiology Archives; 29Головний редактор, Cardiology in Belarus; 30Головний редактор, Cardiovascular Therapy and Prevention; 31Головний редактор, Rational Pharmacotherapy in Cardiology; 32Головний редактор, Bulgarian Cardiology; 33Головний редактор, Cardiology and Internal Medicine XXI; 34Головний редактор, Hjerteforum; 35Головний редактор, Archives of the Turkish Society of Cardiology; 36Головний редактор, Circulation Journal; 37Головний редактор, Ukrainian Journal of Cardiology; 38Головний редактор, Revista Argentina de Cardiologia; 39Головний редактор, Netherlands Heart Journal; 40Головний редактор, Hellenic Journal of Cardiology; 41Головний редактор, Cardiologisk Forum; і 42Головний редактор, Kardiovaskuläre Medizin.

Ця узгоджена публікація здійснюється одночасно з ініціативи всіх зацікавлених національних кардіологічних журналів Європейського товариства кардіологів та асоційованих товариств*


*Матеріал одночасно публікується в "Українському кардіологічному журналі", 2012, №2.


Disclosure of potential conflicts of interest (COIs) is used by biomedical journals to guarantee credibility and transparency of the scientific process. Conflict of interest disclosure, however, is not systematically nor consistently dealt with by journals. Recent joint editorial efforts paved the way towards the implementation of uniform vehicles for COI disclosure. This paper provides a comprehensive editorial perspective on classical COI-related issues. New insights into the current COI policies and practices among European Society of Cardiology National Cardiovascular Journals, as derived from a cross-sectional survey using a standardized questionnaire, are discussed.

Розкриття потенційного конфлікту інтересів (КІ) використовується у біомедичних журналах для забезпечення достовірності та прозорості наукового процесу. Проте підхід до розкриття КІ у багатьох виданнях не є систематичним і послідовним. Нещодавні спільні зусилля редакторів проклали дорогу до запровадження єдиних засобів щодо декларування КІ. У статті подано різнобічний погляд редакторів на вирішення класичних аспектів щодо КІ. Обговорено нові погляди на політику розкриття КІ і практику, прийняту в національних кардіологічних журналах Європейського кардіологічного товариства, за даними крос-секційного оглядового дослідження з використанням стандартизованого питальника.

Kлючові слова: конфлікт інтересів, розкриття, редакційна етика, журнали.

Передмова

Науковий процес ґрунтується на довірі та достовірності1-5. Наукова спільнота потребує високих етичних стандартів у біомедичних дослідженнях та при публікації наукових даних1-5. Протягом останнього десятиліття розкриття конфлікту інтересів (КІ) (який також означують термінами “суперечливі зобов’язання”, “суперечливі інтереси” або “подвійні зобов’язання”) стали розглядати як ключовий елемент гарантування достовірності наукового процесу6-10. Необ’єктивність дизайну, аналізу та інтерпретації досліджень може виникати з огляду на збіг інтересів авторів і спонсорів6-10. Тому чітке формулювання КІ необхідне для того, щоби полегшити власне судження читачів про дослідження, інтерпретацію його значення та потенційних наслідків. Автори несуть повну відповідальність за розкриття потенційного КІ6-10. Відсутність розкриття КІ призвело до втрати довіри громадськості, професіоналів-медиків та науковців до рецензованої медичної літератури6-10.

На думку Міжнародного комітету редакторів медичних журналів (International Committee of Medical Journal Editors — ICMJE), КІ існує тоді, коли в автора (або закладу, де працює автор), рецензента або редактора є фінансові або особисті зв’язки, які призводять до необ’єктивності в їх діях1,11,12. Можливість КІ існує незалежно від точки зору особи про те, що такі зв’язки впливають на його або її наукове судження. Крім фінансових зобов’язань, КІ може виникати через особисті причини, академічну конкуренцію або інтелектуальні судження. Щоб уникнути нечіткості, автори повинні прямо відповідати на питання щодо наявності КІ. Редактори повинні публікувати цю інформацію, якщо вони вважають її важливою для оцінки рукопису1,11,12.

Tрадиційно біомедичні журнали дотримувалися стандартної практики для забезпечення розкриття КІ. Нещодавно різні організації доклали подальших зусиль для забезпечення прозорості та захисту цілісності досліджень, включаючи видання спеціальних рекомендацій і настанов щодо розкриття КІ1-10. Втім, забезпечення адекватного інформування про всі джерела фінансової підтримки стає дедалі складнішою проблемою для редакторів, що зумовлено складністю механізмів отримання коштів на видання. Більше того, політика розкриття КІ має відмінності в різних виданнях. Це може породжувати колізії, оскільки один і той самий автор може доповідати різну інформацію в різних видання, а це, в свою чергу, призводить до втрати довіри читачів11,12. Для подолання цих проблем ICMJE запропонував єдиний механізм інформування про КІ і в жовтні 2009 року запровадив єдиний електронний формат для розкриття КІ11,12.

Мережа редакторів Європейського товариства кардіологів вважає одним із своїх завдань поширення та імплементацію редакційних стандартів високої якості у кардіологічних журналах національних товариств Європи (National Societies Cardiovascular Journals, NSCJ)13-16. У цій доповіді питання КІ досліджується з глобальної та дидактичної перспективи, пропонується аналіз політики і практики різних NSCJ щодо КІ.

Опитування і оглядове дослідження конфлікту інтересів

Для визначення статусу інформації щодо КІ та вимог до його розкриття у NSCJ було розроблено сучасний структурований і стандартизований питальник для заповнення в Інтернеті. У питальнику розглядалися всі важливі теми, які стосуються редакційної політики щодо КІ. Було використано публікації щодо КІ, видані за період 2005–2010 рр. (пошук у Medline, терміни “конфлікт інтересів” (conflict of interest), “суперечливі інтереси” (competing interest) і “розкриття” (disclosure), і зроблено їх ретельний аналіз для визначення аспектів, важливих для оцінки КІ. Аспекти, включені в питальник, було визначено після внутрішньої дискусії серед членів правління мережі редакторів. Усього в оглядове дослідження було включено 48 різних тем. Питання систематизували на три основні групи: (i) автори, (ii) рецензенти і (iii) редактори. Більше того, вимагалася відповідь на питання щодо наявності зацікавлення в запровадженні ініціативи ICMJE щодо КІ.

У червні 2010 року питальник було розіслано всім головним редакторам NSCJ, а в липні 2010 року — всім асоційованим кардіологічним товариствам. Головних редакторів спеціально просили відповісти на питання особисто. У запрошенні було вказано на доцільність організації зустрічі головних редакторів, їх заступників та відповідального персоналу журналів для обговорення відповідей перед тим, як повернути питальник. Було розроблено лінк URL до питальника для того, щоб редактори могли увійти в Інтернеті до дослідження. Протягом року надсилали до п’яти окремих листів, і журнали, які не дали відповіді, класифікувалися як такі, що не відповідали.

Отримані в підсумку електронні дані було ретельно проаналізовано персоналом Європейського кардіологічного товариства і членами правління мережі редакторів. Звертали увагу на пропуски даних, суттєві невідповідності або помилки. За необхідності редакторів просили надіслати додаткові уточнення. Результати наведено як глобальні результати, вони є анонімними для окремих журналів.

Результати оглядового дослідження конфлікту інтересів

Всього 46 журналів дали відповіді на питання. Серед них 35 є виданнями національних кардіологічних товариств, а 11 — асоційованих кардіологічних товариств. Отже, відповіді отримано від 83% (35/42) відомих NSCJ і 58% (11/19) — журналів асоційованих товариств. NSCJ в Європі є дуже різноманітними за завданнями, форматом і науковим наповненням13. Деякі редактори ухилилися від відповіді на питання, оскільки, на їх думку, політика КІ є неприйнятною для їх видань (брак оригінальних статей, маленькі бюлетені, наповнення публікаціями соціального змісту тощо).

У таблиці 1 узагальнено основні дані щодо КІ в авторів публікацій. Приблизно в половині журналів існує особлива політика щодо КІ в авторів публікацій. У більшості випадків звертали увагу лише на фінансовий КІ та КІ, прямо пов’язаний з поданою роботою. Лише в деяких журналах було наведено визначення або приклади інформування про КІ. Майже в усіх випадках, коли вимагали інформацію про КІ, ця політика стосувалася всіх типів статей. Переважно вимагалася письмова характеристика всіма авторами. Втім, рідко практикувалися процедури для верифікації розкриття КІ, хоча в певних ситуаціях більшість редакторів безпосередньо контактують з авторами для уточнення питань, пов’язаних з КІ. Спосіб дій щодо авторів, які не розкривали КІ, майже ніде не визначений. У більшості журналів редактори самі вирішували, в яких випадках потрібно публікувати КІ авторів, але в деяких журналах ця інформація публікувалася систематично (табл. 1).

Таблиця 1. Політика журналів щодо КІ авторів

(1) Журнал має особливу політику щодо КІ авторів: 20/45 (44%). Якщо так, (а) Описана в інструкціях для авторів: 19/20 (95%), (б) Описана у спеціальних формах для подання рукопису: 12/19 (63%)

(2) У журналі наведено визначення різних типів КІ: 6/45 (13%)

(3) У журналі наведено приклади різних типів КІ: 5/45 (11%)

(4) Вказано тип КІ (фінансові, не фінансові), згідно з визначеннями певного журналу: 9/45 (20%)

(5) Редактори рекомендують політику врахування всіх без винятку потенційних КІ: 13/44 (30%)

(6) Редактори віддають перевагу “рестриктивній” політиці з розкриттям лише того КІ, який є важливим і має прямий зв’язок з поданою роботою: 19/42 (45%)

(7) Беруться до уваги ресурси, отримані від третіх сторін, отримані через установи авторів: 8/42 (19%)

(8) Вказуються фінансові зв’язки, які включають членів сімей: 4/44 (9%)

(9) КІ розкривається авторами у довільній формі: 29/40 (73%)

(10) Автори повинні навести письмову характеристику потенційного КІ: 18/44 (41%)

(11) Розкриття КІ авторами стосується “всіх” поданих статей: 23/44 (52%)

(12) Використовуються спеціальні процедури для верифікації точності інформації щодо КІ: 6/44 (14%)

(13) За певних обставин (наприклад, скарги від рецензентів / читачів) докладаються зусилля для контакту з авторами з метою уточнення інформації про розкритий / нерозкритий КІ

(14) Спеціальна політика щодо авторів, які не розкрили КІ в опублікованих статтях: 11/45 (24%)

(15) Спеціальна політика щодо відмови авторам у публікації статей з заявленим КІ: 10/44 (23%)

(16) Журнал публікує КІ всіх авторів у всіх статтях: 13/40 (33%)

(17) Редактори вирішують на індивідуальній основі, коли потрібно публікувати КІ: 23/43 (53%)

(18) Якщо КІ авторів не опублікований, інформація надається на вимогу: 21/46 (46%)

Дані отримано з 46 журналів, які відповіли на питальник (наведено кількість журналів, які відповіли на кожне з включених питань). Не всі журнали відповіли на кожне питання.

У таблиці 2 наведено дані щодо КІ рецензентів. Лише в однієї чверті видань розроблено політику щодо КІ рецензентів. Більш ніж у половині журналів рецензентів просили відхилити запрошення щодо рецензування у випадку наявності потенційного КІ. Проте відмова редакторів через потенційний КІ спостерігалася рідко.

Таблиця 2. Політика журналів щодо КІ рецензентів

(1) Журнал має певну політику щодо КІ рецензентів: 11/43 (25%)

(2) Рецензентів просять чітко зазначити, чи мають вони потенційний КІ: 10/43 (23%)

(3) Рецензенти повинні навести письмову характеристику потенційного КІ: 7/43 (16%)

(4) Частота прохань щодо розкриття потенційного КІ: лише при першому запрошенні: 7/46 (15%), завжди: 10/46 (22%), щороку: 5/46 (11%).

(5) Спеціальні процедури для перевірки інформації рецензентів щодо КІ: 5/44 (11%)

(6) Рецензентам запропоновано відхиляти запрошення за наявності потенційного КІ: 21/39 (54%)

(7) Політика “відведення” рецензентів з заявленим КІ: 6/42 (14%)

(8) КІ рецензентів завжди публікується: 1/44 (2%)

(9) Редактори вирішують індивідуально, коли публікувати КІ рецензентів: 20/44 (45%)

(10) Якщо КІ рецензентів не публікується, інформація стає доступною на вимогу: 15/46 (33%).

У тaблиці 3 наведено дані щодо КІ редакторів відповідних журналів. У більшості випадків жодної політики з цього погляду запроваджено не було. Лише в окремих виданнях було заведено делегувати повноваження щодо прийняття рішень іншим редакторам або запрошеним редакторам. Тільки третина редакторів було обізнана з новою ініціативою ICMJE щодо єдиної форми розкриття КІ на момент отримання запрошення взяти участь у дослідженні. Натомість 90% редакторів розглядали пропозицію ICMJE як потенційно корисну для їх видань і більшість із них висловили бажання запровадити її протягом відносно короткого терміну (табл. 4).

Таблиця 3. Політика журналів щодо КІ редакторів

(1) Журнал має певну політику щодо КІ редакторів: 8/45 (18%)

(2) Редактори повинні навести письмову характеристику потенційного КІ: 6/8 (75%)

(3) Частота розкриття потенційного КІ: лише при призначенні: 5/6; щороку: 1/6

(4) Використовуються спеціальні процедури для перевірки інформації про КІ редакторів: 3/8

(5) Існує політика “відведення” редакторів з заявленим КІ: 3/8

(6) Існує політика делегування певних рішень іншим (запрошеним) редакторам: 4/7

(7) КІ редакторів завжди публікується: 2/7

(8) Якщо КІ не публікується, інформація стає доступною на вимогу: 5/6

Таблиця 4. Відповідь на ініціативу ICMJE щодо єдиної “форми розкриття”

(1) Редактор був обізнаний з ініціативою до отримання питальника: 15/42 (36%)

(2) Ініціатива розглядалася як корисна для певного видання: 38/42 (90%)

(3) Редактори бажають запровадити ініціативу протягом 3 років: 31/46 (67%)

(4) Основні переваги ініціативи, на думку редакторів (5 основних): (а) забезпечує єдину платформу для всіх видань — 42, (б) зручне подання і пояснення всієї важливої інформації про КІ — 18, (в) легке оновлення необхідної інформації — 12, (г) полегшення подання подальших публікацій (якщо стаття відхилена журналом) — 11, (д) архівування необхідної інформації — 10.

(5) Основні недоліки ініціативи (5 основних)): (а) складність процесу подання статей — 29, (б) публікація в журналі всіх потенційних КІ кожного автора надто складна і недоцільна — 17, (в) верифікація розкритого / нерозкритого КІ неможлива — 17, (г) збільшення бюрократичного навантаження на редакцію — 15, (д) надто детальна і виснажлива — 14, (е) значення деяких потенційних КІ (гранти для подорожі на конгреси тощо) по-різному розглядається американськими та європейськими авторами / журналами / читачами.

ОБГОВОРЕННЯ

Дослідження, спонсороване виробником: друг чи супротивник?

Науковий пошук стає дедалі складнішим, а вимоги щодо стандартів якості зростають дедалі більше17-24. З огляду на це зростає вартість виконання клінічних досліджень. У свою чергу, це призводить до збільшення ролі спонсорів у забезпеченні життєздатності дослідницьких проектів. З іншого боку, отримання фондів з різних джерел може прямо вплинути на дослідників, і КІ може суттєво вплинути на їх дії та судження17-24. Прихована необ’єктивність дизайну та інтерпретації результатів досліджень з’являється тоді, коли спонсор сподівається отримати користь для себе з цих результатів17.

Фармацевтичні та технологічні компанії забезпечили більшість важливих досягнень у медичній науці17-24. Пацієнти, лікарі й суспільство в цілому мають користь із цих унікальних зусиль і повинні бути вдячні за внесок виробників у проведення досліджень. Понад 75% клінічних досліджень фінансуються компаніями — виробниками ліків25,26. Значний масив досліджень змістився з академічних центрів до прямих контрактів між спонсорами і приватними організаціями27,28. Нині контрактні дослідницькі організації споживають понад 60% коштів, виділених індустрією на проведення досліджень8,25. Цим феноменом можна пояснити поступову втрату впливу академічних закладів на вибір тематики досліджень25-29. Хоча більшість цитованих досліджень продукуються авторами з академічних установ, водночас суттєво зросла кількість досліджень, які фінансуються виключно виробниками30.

Зміна парадигм має суттєві наслідки25-29. По-перше, імовірність дослідження багатьох науково вагомих питань стає дедалі меншою (“дослідження-сироти”). По-друге, у багатьох дослідженнях8,31,32 вказується на те, що порівняно з неспонсорованими роботами, результати спонсорованих досліджень публікуються рідше, що свідчить про можливу необ’єктивність публікацій29. Хоч індустрію звинувачували у переважній публікації досліджень з позитивними результатами, ця проблема стосується також досліджень, кошти на які були виділені державою8,31-35. Для запобігання можливій необ’єктивності публікацій дослідження потрібно реєструвати у відкритих репозиторіях29. Дослідження, підтримані індустрією, асоціювалися також з багаторазовою публікацією позитивних даних8,36. Ця практика могла вплинути також на подальші огляди, метааналізи і навіть практичні рекомендації. З іншого боку, спонсорування індустрією асоціювалося з затримкою публікації або певними обмеженнями щодо неї8.

Врешті-решт, у спонсорованих дослідженнях імовірність отримання позитивного результату є в три-чотири рази більшою, ніж у дослідженнях без спонсорів8,31-33,37,38. Цікаво, що ці відмінності не пов’язані з нижчим рівнем методології досліджень, фінансованих виробниками. Bekelman et al.8 виконали систематичний огляд 1140 оригінальних досліджень, в якому було продемонстровано статистично достовірний зв’язок між спонсоруванням дослідження та зробленими висновками на користь виробника. Це дослідження засвідчило наявність поширеного фінансового зв’язку між індустрією, дослідниками й академічними закладами. Відтак КІ, спричинений цими зв’язками, може суттєво вплинути на біомедичні дослідження. Проте було визнано, що з огляду на обмежені ресурси виробники стали достатньо вибірковими у спонсоруванні лише потенційно “перемагаючого” лікування8. У нещодавно здійсненому провокуючому аналізі 324 кардіологічних досліджень, опублікованих у трьох медичних журналах з найвищим імпакт-фактором, Ridker і Torres39 оцінили імовірність досягнення позитивного результату залежно від джерела фінансування. У дослідженнях, спонсорованих виробниками, сприятливі результати для препарату або пристрою отримували частіше, ніж у дослідженнях, спонсорами яких виступали некомерційні організації. Ця особливість була дуже очевидною у дослідженнях із сурогатними кінцевими точками39.

Попередні оглядові дослідження конфліктів інтересів

У 1997 році Krimsky і Rothenberg40 встановили, що лише 16% наукових журналів мали політику щодо КІ. Крім того, існуюча політика не завжди була доступною для авторів публікацій41. Втім, з часом спостерігалося суттєве зростання частоти розкриття КІ. Спочатку більшість журналів лише просили авторів розкривати потенційний КІ. Пізніше журнали запровадили письмові декларування КІ. Якщо письмова інформація не отримується від усіх авторів, стає можливим, що лише перший автор ознайомлений з політикою журналу щодо КІ, а це призводить до систематичного недостатнього розкриття КІ6. Цікаво, що деякі журнали, які теоретично дотримуються рекомендацій ICMJE, реально не мають чіткої політики щодо КІ6. Водночас журнали з найвищим імпакт-фактором частіше мають опубліковану політику щодо КІ6,41.

З метою кращої характеристики політики щодо КІ у 2006 році Cooper et al.7 виконали крос-секційне оглядове інтернет-опитування 135 редакторів рецензованих біомедичних журналів. Дослідження включало питання щодо існування специфічної політики щодо КІ для авторів, рецензентів, редакторів, обмежень залежно від КІ та відкритості інформації про КІ. Повідомлялося, що 93% журналів мали розроблену політику щодо КІ авторів, і 82% вимагали письмову характеристику КІ. Хоча 77% збирали інформацію про КІ при всіх поданнях статей, лише 57% публікували всі КІ. В 11% журналах на підставі інформації про КІ могли відхилити публікацію. Менше половини журналів повідомляли про наявність політики щодо КІ рецензентів (46%) і редакторів (40%); 25 і 31% журналів могли відхилити рецензентів і редакторів, якщо вони повідомляли про КІ. Лише 3% учасників публікували КІ рецензентів і 12% — редакторів, тоді як 11 і 24%, відповідно, надавали цю інформацію на вимогу. У цьому огляді оцінка здійснювалася безпосередньо редакторами, і жодна інформація не отримувалась безпосередньо з публікацій7.

Інші дослідження були більш критичними й аналізували інформацію, отриману безпосередньо з різних журналів. Фокусом деяких із цих досліджень був КІ в галузі кардіології. Weinfurt et al.42 здійснили аналіз англомовних статей у PubMed, опублікованих у 2006 році, в яких наводились докази або рекомендації щодо застосування коронарних стентів. Розумно було очікувати, що КІ авторів розкривалися подібним чином у статтях на одну тему, опублікованих одночасно. Всього проаналізували 746 статей 2985 авторів, опублікованих у 135 журналах. Оцінювали послідовність повідомлень про фінансові інтереси авторів. У 83% статей не було інформації про розкриття КІ жодного автора, в 72% не було вказано на джерела фінансування, і лише в 6% містилось розкриття КІ авторів. Інформація про КІ відрізнялася у різних статтях. Якщо журнали дотримувалися рекомендацій ICMJE, у них частіше наводили інформацію про КІ кожного автора. Статті, в яких розкривались КІ всіх авторів, частіше з’являлися в журналах з найвищими імпакт-факторами. Отже, навіть за умов рідкісного розкриття фінансових інтересів вони оприлюднювалися непослідовно, що свідчило про недостатню прозорість кардіологічної літератури з потенційними наслідками для допомоги пацієнтам. Можна було припустити, що така непослідовність була наслідком як політики журналів, так і поведінки авторів42. Дехто вважає, що непослідовна система розкриття КІ є більш шкідливою, ніж її відсутність.

Нещодавно Blum et al.6 проаналізували політику щодо КІ провідних 10% медичних журналів залежно від їх імпакт-фактору. Інструкції для авторів і переліки документів про подання статей аналізували електронним способом на наявність фраз про КІ, з використанням стандартизованої форми. Всього проаналізували 262 журнали. Серед них 85% вимагали розкриття КІ в інструкції для авторів і ще 4% — в інших документах при поданні статті. Хоча 77% журналів навели визначення КІ, підписану інформацію про КІ вимагали лише 54% журналів. Розкриття інформації про гранти для подорожей вимагали лише 12% журналів. Цікаво, що тематика журналу впливала на вимоги щодо інформації про КІ. Серед провідних видань за імпакт-фактором і тих, які прийняли рекомендації ICMJE, журнали з внутрішньої медицини були більш вимогливими з цього погляду, ніж спеціалізовані видання6.

Наші дані про політику NSCJ і вимоги до розкриття КІ свідчать, що ця тема залишається суперечливою, і вимоги видань відрізняються. Ми розраховували на інформацію, отриману від редакторів журналів. Втім, з огляду на анонімність огляду, ми не бачимо жодних підстав піддавати сумніву точність їх повідомлень.

Ініціатива ICMJE про єдину форму розкриття КІ

У жовтні 2009 року ICMJE запропонував єдиний електронний формат інформації про КІ11. У ній розглядалися чотири основні аспекти: зв’язок авторів з установами, які підтримували публікацію (невизначений проміжок часу), зв’язок з комерційними структурами з потенційними інтересами у сфері публікації (протягом 36 місяців), фінансові зв’язки дружин / чоловіків і дітей і, нарешті, нефінансові зв’язки, суттєві для публікації. Кожен автор повинен розкривати ресурси, отримані безпосередньо або через відповідні установи, і які використовувалися для проведення дослідження. Крім того, потрібно розкривати всі джерела надходжень, суттєвих для роботи і оплачених третьою стороною до подання публікації, а також будь-які вагомі тривалі зв’язки, навіть якщо вони були в минулому. Фінансові надходження потрібно розкривати незалежно від їх обсягу. Форма інформації була наведена у форматі PDF у файлі www.icmje.org/coi_disclosure.pdf11. Ця форма може бути використана неодноразово для нових рукописів. Кожен автор повинен подавати окрему форму, він відповідає за точність та повноту поданої інформації11.

ICMJE здійснював тестування форми до квітня 2010 року12. Отримані коментарі дали змогу модифікувати форму. Питання, які виникли, були переважно технічними та етичними і торкалися нефінансових зв’язків. Питання про КІ членів сімей були вилучені з оновленої форми12.

Ідея ініціативи полягала в сприянні та стандартизації розкриття КІ, в полегшенні процесу для авторів і в тому, щоб зробити його менш заплутаним для читачів. Це “універсальне” знаряддя дозволяє авторам зберегти електронну форму, яку можна за необхідності оновлювати, й усуває потребу в переформатуванні інформації про КІ для кожної нової публікації. Врешті-решт, це дозволяє усунути невідповідність повідомлень про КІ, зумовлені відмінностями політики різних журналів11,12.

Перспективи видань щодо конфлікту інтересів

Занепокоєння щодо КІ не є новим. У п’єсі “Уявний хворий” Мольєр викривав зв’язок між лікарем і фармацевтом, коли вони займалися лікуванням іпохондрика Аргана для отримання економічної користі21. Біомедичні журнали особливо чутливі до проблем, пов’язаних з КІ. Річард Сміт, колишній головний редактор British Medical Journal, заявив, що “якість журналу благословляє якість препарату” (“the quality of the journal will bless the quality of the drug”)43. Отже, легко зрозуміти особливу ретельність рецензентів і редакторів щодо досліджень, спонсорами яких були компанії-виробники33. Деякі редактори вимагають в авторів досліджень, які мають зв’язки з індустрією, підтвердження аналізу даних іншим джерелом і навіть аналізу первинних даних незалежним академічним статистиком20,33. Окремі редактори не приймають редакційних та оглядових статей від авторів з потенційним КІ, оскільки це може призвести до втрати об’єктивності19,44,45. Вони звертають особливу увагу на інтерпретацію отриманих даних. Втім, оцінка важливості КІ у статті, в якій подається певна точка зору, може бути особливо суперечливою. Дилема є очевидною: автори з найбільшим досвідом мають найбільше потенційних КІ44. Нарешті, але не тільки це, редактори повинні уникати також “маркетингових маскарадів” у публікаціях освітнього напрямку. Наголосимо, що індустрія надає підтримку більшості акредитованих програм з безперервної медичної освіти (continuing medical education — CME)19. Дехто вважає, що CME стала інструментом для агресивної промоції препаратів і медичних пристроїв (навіть щодо показань, яких немає в інструкції). Інші розглядають CME як машину для маркетингу та вигідний процес — з прихованою оплатою лікарям, що зменшує ступінь незалежності медичних товариств19,46.

Інколи медична література створюється дивним шляхом. Професійні письменники, яких наймають компанії-виробники, можуть діяти як “тіньові” автори. Вони пишуть праці, довіру до яких забезпечують “запрошені” автори — представники академічної медицини33. На жаль, ці запрошені автори рідко роблять суттєвий внесок у дизайн дослідження, аналіз та інтерпретацію даних33. І навпаки, багато достойних дослідників можуть усуватися з переліку потенційних авторів безпосередньо спонсорами. Зв’язок з фармацевтичною компанією не повинен розглядатися як доказ неправильних дій, оскільки, як підкреслювалося раніше, більшість вагомих відкриттів у медицині були зроблені фармацевтичною індустрією.

Звичайно журнали мають дві зброї для боротьби з КІ: його розкриття або відмову в публікації44. Політика редакторів щодо КІ має суттєві відмінності. Розкриття КІ не повинно розглядатися як панацея, але оприлюднення зв’язку між лікарями і фармацевтичними компаніями є найкращим способом для того, щоби розрубати Гордіїв вузол44. Редактори повинні вирішувати, чи публікувати інформацію, отриману від авторів, про потенційний КІ. Вони можуть оцінити, чи потенційні КІ є достатньо вагомими для того, щоби їх оприлюднювати6. Але незрозуміло, як саме будуть редактори приймати рішення щодо публікації КІ. Залишається також невідомим ступінь того, як “розкриття секретів” може вплинути на цілісність журналу або опублікованої праці7. Деякі журнали систематично розкривають всі потенційні КІ, про які повідомили автори6. Проте така стратегія поглинає значні ресурси редакцій. Її критикують також за створення упередженості в оцінці рукопису читачами. Цінність всеосяжного систематичного розкриття всіх потенційних КІ залишається дуже суперечливою. Немає гарантії того, що автори будуть здатні оцінити вагомість зазначеного КІ. Справді, така практика може вводити в оману: відчуття необ’єктивності може з’являтися, коли її немає, і, навпаки, вагома необ’єктивність може недооцінюватися. Хоча власне наявність КІ не свідчить про неправильну поведінку, по суті, інформація про КІ може призвести дo презумпції вини до моменту, коли не буде доведено протилежне23,33,47. І хоча маятник рухається в напрямку до більшої прозорості, відповідальні редактори повинні забезпечити можливість для читачів насолоджуватися його золотою серединою, принаймні на цей час.

Редактори дуже перевантажені і не можуть здійснити “судово-медичної” перевірки кожного поданого дослідження. Результати нашого оглядового дослідження узгоджуються з попередніми повідомленнями про те, що практично жодне видання не має формальної політики верифікації розкриття КІ7. Редактори — це не поліція; водночас очевидним є очікування певної реакції у випадку, коли виявляються неправильні дії. Досить часто редактори поводяться, як “беззубі сторожові пси” щодо КІ. Існує також точка зору, що потрібно ретельно перевіряти наявність КІ, є підстави думати про недостатнє розкриття КІ авторами9. Проте редактори не мають достатніх ресурсів для уточнення тонких і багатогранних аспектів інформації про КІ. У більшості випадків їх кінцева роль полягає у тому, щоб обговорити суперечливі питання з відповідним керівником установи, звідки надіслано публікацію. Цікаво, що формальні уточнення інформації про КІ публікуються рідко.

Всі автори цього огляду погоджуються з важливістю розкриття потенційного КІ у випадках подання наукової роботи в будь-який з NSCJ. Більше того, в сумнівних випадках краще надати зайву інформацію і дати змогу редакторам приймати рішення. Ініціатива ICMJE щодо єдиної форми розкриття КІ — це важливий крок уперед, він відкриває шлях для сприяння прозорості біомедичних публікацій11,12. Тому ми закликаємо NSCJ поступово адаптувати їх політику для того, щоб бути здатними відповідати цій пропозиції. Але в цій мандрівці варто зважати на деякі потенційні підводні камені. По-перше, вичерпне розкриття численних, маловагомих і, очевидно, не пов’язаних з публікацією потенційних КІ може призвести до “розчинення” істинно вагомого КІ, про який хотіли б знати більшість читачів. По-друге, інколи вагомий КІ установ не розкривається всім дослідникам і, отже, його неможливо декларувати. По-третє, багато відомих видань часто дають змогу авторитетним у світі дослідникам (опініон-лідерам) з очевидним і добре відомим КІ систематично декларувати його відсутність у своїх статтях. Молоді дослідники можуть почуватися спантеличеними з цього погляду, тоді як інші оцінюють таку непослідовність, як доказ відсутності критики щодо всього процесу. Врешті-решт, потрібно також зважати на значні соціокультурні відмінності між різними країнами. Чимало європейських лікарів (включаючи більшість редакторів, названих у заголовковій частині цієї статті) нерідко отримують гранти на подорожі від різних фармацевтичних компаній для участі у конгресах медичних товариств, і донині ці гранти систематично не декларувались як потенційний КІ. Натомість, з іншого боку Атлантики ситуація суттєво відмінна, оскільки така практика протягом багатьох років розглядалась як неадекватна і навіть вважалася порушенням. У Північній Америці пряма підтримка (у тому числі підтримка подорожей) програм CME індустрією заборонена, тоді як у більшості європейських країн така практика є прийнятною19. Редактори NSCJ повинні розуміти необхідність подолання цих суперечливих проблем у відповідних журналах відповідно до локальної політики і практики48. Необхідні подальші кроки для забезпечення систематичного підходу до редакційної політики щодо КІ. Втім, для досягнення балансу між прагматизмом і утопією повинні домінувати здоровий глузд і обґрунтований підхід.

Деякі підсумки

Споживачі медичних освітніх послуг очікують на появу надійної системи розкриття КІ, згідно з якою журнали та автори забезпечують відповідне та постійне надання інформації про КІ. Питання про розкриття КІ оповите ореолом, якого слід поступово позбуватися. Європейське товариство кардіологів нещодавно виробило загальну політику щодо КІ49. Цей огляд забезпечує інші рамки для кращого розуміння КІ з редакційної перспективи. Наведені результати дослідження політики NSCJ щодо КІ та вимог до їх розкриття свідчать про те, що журнали приділяють цій темі недостатньо уваги. Необхідні подальші дії, щоб підкреслити важливість розкриття КІ й забезпечити дотримання політики, спрямованої на сприяння прозорості біомедичних досліджень.

Подяка

Ми вдячні за допомогу та підтримку Iris Chapuis, Lone Kristoffersen, Isabelle Collin і Muriel Mioulet з підрозділу зв’язку з національними товариствами Європейського товариства кардіологів у Будинку Серця.

Фінансове забезпечення

Конфлікт інтересів: жодна спонсорська допомога не використовувалася для підготовки цієї статті.

Література

Баланс інтересів, а не спотворення ідей (післямова)

Те, що Європейське кардіологічне товариство через редакторів національних кардіологічних журналів порушило питання “конфлікту інтересів”, є дуже своєчасним і заслуговує на повагу. Адже конфлікт інтересів — неодмінний атрибут не лише багатьох публікацій у періодичних медичних виданнях, а й численних доповідей медичних світил — (“опініон-лідерів”) на форумах будь-якого рівня, лекцій для лікарів, повсякденної діяльності медичних асоціацій, клінік, врешті-решт, роботи практичних лікарів. Без сприяння фірм-виробників сьогодні неможливо видати журнал, надрукувати узгоджені рекомендації, організувати або відвідати конференцію, підтримувати медичний веб-портал. По суті, не лише в Україні, а й у багатьох розвинутих країнах фірми-виробники взяли на себе вагому частину відповідальності за безперервне післядипломне навчання лікарів. За таких обставин існує реальна небезпека “комерціалізації” медичної освіти, втрати довіри лікарів до медичних видань і, як наслідок, пацієнтів — до роботи самих лікарів.

Наша професійна діяльність відбувається в світі відкритої та необмеженої інформації. Без сумніву, декларування і визнання конфлікту інтересів є одним з атрибутів сучасного медичного середовища. З цього погляду варто взяти на озброєння основні положення запропонованого документа і поступово запроваджувати їх у практику роботи вітчизняних медичних видань. Але на сьогодні потрібно долати також очевидну проблему серйозного конфлікту інтересів у публікаціях з дистанційної освіти, лекціях, доповідях освітнього характеру і навіть підручниках. Адже нерідко “під прапором” навчання лікарів банально просуваються інтереси фармацевтичних компаній та виробників медичних пристроїв, причому така зацікавленість зазвичай (причому не завжди коректно...) підкріплюється принципами доказової медицини. І коли задекларовані освітні заходи перетворюються на сателітні симпозіуми, коли програми конференцій і конгресів, узгоджені рекомендації і навіть офіційні протоколи надання допомоги диктуються продакт-менеджерами фірм-виробників, коли замість очікуваної наукової або навчальної публікації / доповіді / лекції (якщо виходити з її назви та формату) з’являється “ода” певному препарату або пристрою, конфлікт інтересів призводить до спотворення ідей.

Очевидно, у нашій країні запровадження вимоги щодо формального декларування конфлікту інтересів у наукових публікаціях стане певним кроком уперед до “цивілізованого” інформаційного середовища. Втім, цей крок так і залишиться “холостим пострілом”, якщо автори статей і лектори не спробують глянути на себе очима читачів і слухачів, вимушених систематично споживати незбалансовану й відверто заангажовану інформацію. Очевидно, лише реальне прагнення до досягнення балансу інтересів, підкріплене відповідальними діями всіх зацікавлених сторін (у тому числі керівників лікувальних установ, наукових інституцій, асоціацій, журналів, кафедр післядипломної освіти разом із представниками фірм-виробників), можеф забезпечити довіру до медичних видань, підвищення рівня кваліфікації лікарів та освіченості суспільства в цілому.

Переклад і післямова проф. О.Й. Жарінова