НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Система охорони здоров’я в Японії

Є країни, чий імідж вирізняється чимось настільки видатним, що ставить їх поза межі всяких порівнянь. Яскравість і самобутність такої країни дозволяє спостерігати за її життям збоку, відчуваючи при цьому широку гаму емоцій. Такою є, наприклад, Японія. Чудес не буває. І все-таки славнозвісне японське економічне диво змушує переглянути це уявлення. Хоча все має своє пояснення, закономірне і логічне.

До Другої світової війни Японія була порівняно небагатою країною зі значними пережитками феодального ладу. Під завісу війни фактично розгромлена країна пережила трагедію Хіросіми і Нагасакі. Про яку охорону здоров’я могло йтися в цьому випадку? Великого поширення набули інфекційні захворювання, зокрема, туберкульоз. Не було сім’ї, яка б втратила близьких через цю хворобу. І хоча в Японії існували добрі довоєнні закони, спрямовані на громадську охорону здоров’я і навіть зародки медичного страхування, вони не могли поліпшити справи. Піднесення почало в 50-ті роки, коли вся нація рішуче взялася за поліпшення свого життя. Можливо, причина в працьовитості японців, можливо, в чомусь іншому, але до початку 60-х було підготовлено ґрунт для бурхливого розвитку і подальших економічних зрушень.

Поступово формувалася і система охорони здоров’я. При її розвитку головний акцент був зроблений насамперед на профілактичній медицині, яка включала загальну освіту в ділянці гігієни та охорони здоров’я, консультації з проблем здоров’я, медичні огляди і контроль, вакцинацію та ін. Орієнтація на профілактику та реабілітацію дозволила знизити, причому істотно, витрати на охорону здоров’я, не знижуючи її якості. Медична політика визначалася таким кредо: надавати медичні послуги для кожного, в будь-який час і повсюдно, з мінімальною оплатою за них. А вже в 1961 р. Міністерство охорони здоров’я і народного добробуту представило державну універсальну схему громадського медичного страхування, яка охоплювала все населення країни. У 70-ті наголос був зроблений на розширенні надання первинної допомоги, що передбачало збільшення кількості лікарів на 100 тис. населення, а також вдосконалення системи медичної освіти. У 70–80-ті роки проводилися реформи, спрямовані на збільшення частки держави у фінансуванні соціальних послуг і охорони здоров’я в тому числі. Оплата медичних послуг помітно знизилася. Особам віком 70 років і більше надали безкоштовну медичну допомогу. Оплата лікування цієї категорії, а також інших груп непрацездатних у межах суспільної системи медичного страхування компенсувалася через спеціальні центри, префектури або муніципалітети. Для інших пацієнтів системою медичного страхування був встановлений поріг виплат. Наступні реформи стосуються суто японської демографічної ситуації, що сформувалася в останні десятиліття. Дуже зросла тривалість життя. Нині вона, як ми пам’ятаємо, найбільша в світі. Значна кількість осіб похилого віку позначається на вимогах до охорони здоров’я. Дотепер до 30% витрат на здоров’я в державі припадає на частку людей похилого віку. А їх — лише 10% від загального кількості населення.

Японія — країна капіталістична, і тому медичне обслуговування в ній платне і недешеве. Близько 90% витрат громадянина компенсує державна система медичного страхування. Власне, в Японії наявні дві основні системи, якими охоплена переважна більшість населення. Перша — Національна система страхування здоров’я — охоплює в основному дрібних власників і членів їх сімей, інвалідів та інших непрацюючих осіб. Друга — система страхування осіб найманої праці, що охоплює найманих працівників та їхніх утриманців, є найбільшою в Японії. У цій системі діють різні програми. Деякі з них належать державі, яка сама є страховиком. А в програмі соціального страхування страховиком є саме суспільство, створене адміністрацією та працівниками одного або кількох підприємств однієї галузі.

Перебування в стаціонарі коштує дорого. Страхове відшкодування становить 70%. Дорогі й ліки, які часом виписуються необґрунтовано і споживаються в досить великих кількостях. Так, Японія посідає перше місце в світі з виписування антибіотиків третього покоління. Лікарні та амбулаторні відділення мають різну форму власності, але в основному належать великим корпораціям. Ще одна цікава деталь — державне планування в охороні здоров’я. Так, в Японії існують п’ятирічки, і не тільки вони. Велика кількість державних програм в охороні здоров’я з року в рік дають свої позитивні плоди.

Система охорони здоров’я в Японії — одна з найрозвиненіших у світі. Орієнтація на профілактику та реабілітацію дозволила істотно знизити витрати на охорону здоров’я і підвищити її якість. Система охорони здоров’я ґрунтується на повному охопленні всього населення медичним страхуванням, забезпечуваним державою і роботодавцями приватного сектору.

Особисті витрати населення на охорону здоров’я становлять близько 12% від загального обсягу витрат на ці цілі в країні. У видатковій частині сімейного бюджету громадян частка медичної страховки невелика. Для сім’ї з чотирьох осіб при одному працюючому вона становить близько 4%. Лише невелика кількість громадян, що підпадають під дію законів про допомогу бідним, боротьбу з туберкульозом і котрі стосуються осіб віком понад 70 років, мають право на безкоштовну або пільгову медичну допомогу. До середини 1980-х років держава почала відчувати деякі труднощі з виділенням коштів у бюджеті на систему медичного страхування. Основна причина проблема, що виникла, — зростання загальних витрат на медицину через збільшення частки літнього населення країни. Однак країна успішно долає труднощі й не має наміру змінювати свою політику в цій сфері.

Сьогодні витрати на охорону здоров’я в Японії становлять 8,1% ВВП. На цьому тлі показники медичного обслуговування набагато кращі, ніж у США, які витрачають на ці цілі майже в 2 рази більше. Країна домоглася такого успіху шляхом заборони на прибуток страхових компаній, а також введенням обмежень на оплату лікарів, що допускають серйозні помилки в обслуговуванні пацієнтів. Це якраз те, чого так бракує українській охороні здоров’я, де медичне страхування — відверта годівниця для спритних ділків, що окупували цю дуже вигідну нішу. Не можна виключити тої обставини, що відмінності в обсягах видатків на охорону здоров’я в Сполучених Штатах Америки та Японії абсолютно очевидно зумовлені як нижчим рівнем захворюваності в Країні вранішнього сонця, так і менш агресивними методами лікування. Частка осіб працездатного віку, що постійно скорочується, буде змушена приймати на себе постійно зростаючі витрати на охорону здоров’я та виплату пенсій. Сьогодні в Японії на трьох працюючих осіб припадає один пенсіонер, однак через 50 років це співвідношення наблизиться до пропорції 1:1. До 2020 року вартість нових медичних технологій і старіння населення підвищать витрати на охорону здоров’я приблизно на 75%, незважаючи на встановлений суворий контроль за витрачанням коштів на медичне обслуговування.

Демографічна ситуація в Японії вважається цілком сприятливою як з економічної, так і з соціальної точок зору. У 2009 році в цій країні налічувалося близько 127,47 млн. чоловік. З них 89% проживає в містах. Японське суспільство лінгвістично і культурно однорідне, іноземних робітників небагато. Раніше у складі населення переважали молоді люди, але в кінці минулого століття обстановка докорінно змінилася. Японія старіє швидше, ніж будь-яка інша країна в світі. У 1970 р. особи віком понад 65 років становили 7%, в 1995 р. — 14%, а в 2025 р. цей показник перевищить 25%. Темпи старіння населення Японії в 2–3 рази перевищують такі процеси у розвинених західноєвропейських країнах. До 2050 р. вже 40% місцевих жителів опиняться за порогом 65-річчя. Це стане серйозним тягарем для економіки і національної охорони здоров’я, тому що витрати на лікування людей похилого віку в 4–5 разів вищі, ніж витрати на лікування молодих пацієнтів.

Зниження частки дитячого населення пов’язане з практикою пізніх шлюбів і поширеними “перевагами” самотнього життя. В Японії один із найвищих у світі показників тривалості життя — близько 81 року (86 років для жінок і 79 років для чоловіків). Нині лише три країни в світі — Сан-Марино, Ірландія та Швейцарія — випереджають Японію за тривалістю життя чоловіків. Ось у 23-й рік поспіль японські жінки є найбільшими довгожителями в світі, і дослідники пояснюють цей феномен, крім усього іншого, раціоном харчування і жорстко регульованими соціальними зв’язками. Згідно з доповіддю Міністерства охорони здоров’я Японії, дівчатка, народжені у 2007 році, можуть дожити до 86-річного віку, посівши перше місце в світі за тривалістю життя, а хлопчики можуть дожити до 79-річного віку і зайняти при цьому четверте місце в світі. Згідно зі щорічними даними, кількість осіб, що дожили до ста років, у Японії становить 40 399 осіб, і більше 86% з них — жінки. За оцінками ООН, до 2050 року в країні буде близько мільйона жителів віком 100 років і більше.

Дитяча смертність у країні одна з найнижчих у світі — 2,8 випадку на 1000 живонароджених (наприклад, у Німеччині — 4,0, а в США — 6,3, за даними 2010 р). Згідно з висновками Міністерства охорони здоров’я Японії, першими трьома причинами смерті японців є рак, інфаркт міокарда та інсульт. Якби вченим вдалося істотно знизити смертність від цих причин, тривалість життя збільшилася б до 87,31 року в чоловіків і до 92 — у жінок. Водночас Японія є країною з одним із найнижчих коефіцієнтів народжуваності — 1,2. Смертність становить 9,5 на 1000.

Управління у сфері охорони здоров’я здійснюється на чотирьох рівнях: урядовому, префектурному, центрів здоров’я та місцевих міських і сільських органів влади. Вся діяльність координується Міністерством охорони здоров’я і соціального забезпечення. У структурі органів місцевого самоврядування є відділи охорони здоров’я, відповідальні за керівництво місцевими програмами охорони здоров’я. Префектури і великі муніципалітети зобов’язані створювати центри здоров’я з розрахунку 1 центр на 100 тис. жителів. Вони фінансуються місцевими та національними органами управління.

Як уже було сказано, в Японії діють дві основні системи медичного страхування, якими охоплено переважну більшість населення. Жодних обмежень щодо вибору лікаря і лікарні страхування не передбачає. З більшості медичних послуг передбачено пайову участь пацієнтів у рамках від 10 до 30%. При цьому встановлено верхню межу платежів, що становить 677 доларів на місяць на сім’ю середнього достатку. Середньостатистична японська родина оплачує медичні послуги в розмірі 2300 доларів на рік з особистих коштів. Для деяких верств населення, наприклад селян, рибалок і державних службовців, існують спеціальні програми медичного обслуговування, досить обмежені за масштабом. Безробітні залишаються учасниками страхових схем за попереднім місцем роботи, хоча внески сплачувати не зобов’язані.

У країні існує система додаткового приватного страхування, що не має великого попиту. На його частку припадає не більше 1% сукупних витрат на охорону здоров’я в країні.

Починаючи з 60-х років минулого сторіччя, відбулися радикальні зміни в стилі життя сім’ї японців. Стала скорочуватися кількість членів у сім’ї, збільшилася кількість працюючих жінок, з’явилося багато самотніх старших людей. З цієї причини літні пацієнти намагаються довше затримуватися в лікарнях, навіть якщо гострий період хвороби успішно подоланий. У країні бракує спеціальних установ, що здійснюють соціальну госпіталізацію, де громадянам надавався б виключно необхідний догляд.

На початку 2000-х років систему медичного страхування з догляду за літніми громадянами оформили законодавчо. Особисті внески самих учасників у її фондах досить великі, але основне фінансування здійснюється з бюджетів місцевих органів влади. Одна з сильних сторін японської системи охорони здоров’я — можливість самостійно обрати лікуючого лікаря і швидко потрапити на прийом. Однак ця обставина стала серйозною перешкодою для забезпечення належного контролю за якістю медичного обслуговування і його вартістю, який у країні фактично не здійснюється. Зростання платежів для системи медичного обслуговування людей старечого віку істотно підірвало фінансовий добробут страхових компаній, унаслідок чого всі товариства медичного страхування мали заборгованість.

У країні налічується близько 140 тис. лікувальних закладів, у т. ч. 80 тис. поліклінік (деякі з невеликими стаціонарними відділеннями), 10 тис. лікарень, 850 медичних центрів, керованих урядами префектур, 50 стоматологічних клінік. Інформація про чисельність медичних установ в Японії варіює за даними різних джерел. Це пояснюється тим, що в офіційній статистиці кабінети приватних лікарів також іменуються поліклініками, а саме вони і становлять переважну кількість лікувальних установ.

Лікарня в Японії забезпечує як амбулаторне, так і стаціонарне обслуговування. За даними світової статистики ВООЗ 2010 р., Японія посідає перше місце в світі за забезпеченістю населення лікарняними ліжками — 140 на 10 000, але при цьому вона має більш ніж у два рази менше ліжок у блоках інтенсивної терапії та кардіологічних відділеннях, порівняно з США та Європою. У Росії цей показник дорівнює 97 ліжок, в США — 47, у ФРН — 103 ліжка на 10 000 населення. В Японії кількість ліжко-днів на рік на душу населення найвища у світі — 4,0 (у США — 1,2, у ФРН — 3,3). Середня тривалість перебування хворого в стаціонарі також найвища в світі і дорівнює 19 дням (в США — 9,1, у ФРН — 16,1). Уряд намагався скоротити кількість лікарняних ліжок, але у зв’язку зі сформованими культурними уподобаннями і традиціями щодо стаціонарного лікування не зміг подолати опір громадян, і все лишилося як було.

Переважна більшість лікарень і клінік в Японії перебуває в приватних руках, однак через те, що всі тарифи на оплату їх послуг встановлює влада, для пацієнтів не існує жодної різниці між приватною і державною медициною. Японські лікарні відчувають труднощі з госпіталізацією хворих, які потребують екстреної допомоги або перебувають у серйозному стані, у зв’язку з величезним потоком пацієнтів, які потребують більш тривіального лікування. Немає повноцінної комплектації лікарень цілодобовим персоналом, як це прийнято у великих госпіталях США. Компенсація лікарням і клінікам проводиться за принципом відрядної оплати (гонорар за кожну надану послугу). Тарифи однакові для лікування в стаціонарах і амбулаторіях. Оскільки лікарні при тому ж рівні компенсації повинні фінансувати як зарплату персоналу, так і витрати на основні фонди, головна тенденція полягає в максимально ранньому переведенні пацієнта на амбулаторне доліковування.

Оскільки уряд нав’язує лікарням одноманітні схеми компенсації за послуги, цінової конкуренції в країні не існує. Замість цього лікарні намагаються залучити пацієнтів, закуповуючи найсучасніше обладнання. Така ситуація, природно, вигідна пацієнтам, але водночас вона породжує черги охочих пройти лікування в найбільш оснащених лікарнях і “чорний ринок” з оплатою лікарям “з рук у руки”.

Після важких переговорів з медичними працівниками, що ведуться кожні два роки, уряд встановлює ціну на лікування і ліки — і суворо уриває всякі спроби підтасувань. У результаті цього більшість японських лікарів заробляє набагато менше, ніж їхні американські колеги. Адміністративні витрати в чотири рази менші від аналогічних витрат у США, що частково пов’язано з тим, що страхові компанії не встановлюють ціни на лікування або відхиляють небажані заявки. За законом, вони не можуть отримувати прибуток або рекламувати послуги для залучення багатих клієнтів з низьким рівнем ризику. За останні роки у сфері охорони здоров’я були введені деякі додаткові обмеження: зокрема, встановлено поріг на кількість діагностичних процедур, які лікарня може здійснити протягом календарного місяця; розцінки за ці послуги також урізані. За кількістю наданих медичних послуг Японія вже досягла високого рівня, проте існують як райони з надлишковою пропозицією медичних послуг, так і віддалені гірські ареали й околиці великих міст, в яких відбувається швидке зростання населення і бракує медичних установ.

В Японії, як і в багатьох країнах Європи, амбулаторну допомогу надають лікарі-терапевти та сімейні лікарі. Вони здатні правильно діагностувати за відповідними методиками до 70–80% захворювань у пацієнтів, яких регулярно оглядають. Вони також практично безпомилково скеровують пацієнтів до профільних фахівців для постановки остаточного діагнозу. Саме це дозволяє значною мірою розвантажити лікарів базових поліклінік і лікарень у районі. За минулі роки в країні сформувалися три громадські організації сімейних лікарів. Це Японська академія сімейної медицини — близько 2100 членів, Японське товариство загальної медицини — 4600 членів і Японське медичне товариство первинної допомоги — 1000 членів. На початку 2010 року керівники цих організацій оголосили про майбутнє злиття в єдину структуру — Федерацію товариств первинної допомоги.

У країні встановлено суворий добір і складні іспити для випускників медичних вузів, які здобувають право працювати сімейним лікарем. Молоді лікарі повинні мати трирічний стаж практичної роботи в широкому спектрі медичних спеціальностей, включаючи терапію, педіатрію, екстрену медичну допомогу, хірургію, психіатрію. Водночас вони зобов’язані пройти дворічний спеціальний підготовчий курс.

За сформованою традицією кожен японець відвідує лікаря в середньому 15 разів на рік — це один з найвищих показників у світі. Літні пацієнти при відвідуванні поліклінік у разі загострення одного захворювання прагнуть відвідати й інших фахівців, навіть якщо в цьому немає необхідності, тим більше що кожний прийом у лікаря оплачується страховкою. Відповідно до прийнятих нормативів, лікар витрачає на прийом одного хворого 6 хвилин в амбулаторних і 4 хвилини в лікарняних умовах (у США на консультацію хворого лікар витрачає 20 хвилин). Унаслідок цього перевантажується персонал поліклінік, погіршується якість медичного обслуговування, невиправдано зростають медичні витрати. Побутує фраза, котра красномовно характеризує таку обстановку: “Три години очікування, три хвилини на прийом”. Наслідком, природно, стають переповнені приймальні в клініках і лікарнях. Багато позитивного зробила місцева влада для обслуговування літніх громадян, наприклад, у ряді міст для них організували клініки “денного перебування”. Однак проблема залишається недостатньо розв’язаною.

Національний уряд і місцеві органи влади надають великого значення профілактиці. Жителі Японії після сорока років можуть записатися на безкоштовне комплексне обстеження. Лікарі перевіряють зір і стан зубів, а також проведуть дослідження щодо наявності онкологічних захворювань. Жінки можуть пройти безкоштовне гінекологічне обстеження. Уряд вимагає, щоб компанії оплачували щорічні медогляди своїх співробітників. Діти також охоплені постійними профілактичними оглядами.

За даними Міністерства охорони здоров’я, охорони праці та соціального забезпечення, яке кожні два роки публікує звіти, кількість лікарів в Японії на кінець 2008 року становила 286 699 осіб. Це на 3,2% більше порівняно з аналогічними даними 2006 року. Забезпеченість медичним персоналом в Японії значно нижча, ніж у Європі та США, що певною мірою пов’язано з низькою оплатою праці. Забезпеченість лікарями в країні, за даними ВООЗ, у 2010 році становила 21 на 10 000 населення. Кількість лікарів у країні поки що нижча від потреби, але до 2030 р. поступово планується збільшити цей показник до 33 на 10 000 населення.

Заробітна платня персоналу, оплата лікарняних послуг, ціни на ліки, медичні процедури й обладнання визначаються Центральною радою з соціального і медичного обслуговування при Міністерстві охорони здоров’я, праці та соціального забезпечення. Вона встановила ціни на настільки низькому рівні, що вартість японської охорони здоров’я зростає повільніше, ніж споживчі ціни в цілому. При цьому, якщо попит на медичні послуги в країні підвищується, уряд скорочує витрати шляхом урізання компенсацій. Суворий контроль за цінами та зарплатами в системі охорони здоров’я Японії певною мірою скорочує приплив лікарів і призначення послуг, для яких потрібне дороге обладнання. Однак разом з тим це добрий засіб для того, щоб захистити медицину від осіб, котрі перетворюють її на бізнес, і зберегти професійну чистоту медичних кадрів.

У Японії лікарі, що працюють у лікарнях, є службовцями, які отримують зарплату. Частина медиків залучені в приватному секторі, але розмір їх гонорарів встановлює держава. Як правило, він визначається на основі гонорару за конкретні послуги, проте останнім часом оплата за допомогу пацієнтам з деякими хронічними захворюваннями “пакетується” в одну загальну суму.

За даними Міністерства охорони здоров’я, в Японії середня зарплата лікаря в лікарні становить близько $150 тис. на рік. Така система оплати відображає як особливості японської медицини, так і спроби стримати зростання витрат на охорону здоров’я. Наприклад, через культурнозумовлене неприйняття японцями інвазивних процедур послуги хірургів, як правило, оплачуються за набагато нижчими ставками, ніж лікування без оперативного втручання.

Система фіксованих гонорарів породжує деякі проблеми, пов’язані з корупцією. Оскільки розцінки за кожну з понад трьох тисяч процедур і послуг встановлюються окремо й так само окремо коригуються раз на два роки, виникає можливість маніпулювати деякими видами оплати, не привертаючи особливої уваги. Так, у 2004 році була засуджена група стоматологів за підкуп членів комісії, яка встановлює ставки гонорарів за їхні послуги. Крім того, така система оплати праці лікарів створює у них стимули для прийому максимальної кількості пацієнтів. Результатом стає “конвеєрний” характер медичної допомоги.

Кваліфіковані лікарі нерідко залишають японські лікарні, переходячи на вищу заробітну плату і більш передбачувані години роботи в приватні клініки. Там вони стають лікарями першої допомоги і компенсують низьку плату за лікування високим обсягом робіт. Більшість лікарів, що перебралися в приватні клініки, подвоюють свої доходи. Лікарські помилки для багатьох місцевих лікарів не завдають їм великої шкоди, частково тому, що сума штрафу невелика й існує порівняно мало адвокатів, компетентних у медичному праві.

У Японії при університетах працює 80 медичних шкіл з 6-річним навчанням, в яких готують лікарів. Щорічний прийом — близько 8 тисяч студентів. Співвідношення студентів і студенток коливається від 3:1 до 20:1, що свідчить про реальну дискримінацію жінок при навчанні в медичних ВНЗ країни. Плата за навчання у медичних ВНЗ в 2,5 разу вища, ніж у технічних, і в 3,5 разу вища, ніж у гуманітарних. Нова система навчання дала молодим фахівцям можливість обирати лікарні, в яких вони хочуть отримати професійну підготовку. У результаті вони сконцентрувалися у великих містах. Медичні експерти кажуть, що, можливо, необхідно переглянути кар’єрну стратегію і скеровувати новоспечених лікарів на роботу в провінції на визначений період часу.

Забезпеченість середнім медичним персоналом становить 95 на 100 000 населення. У Японії існує кілька варіантів отримання освіти для середнього та молодшого медичного персоналу. Базова професійна освіта, розрахована на три роки, надається у школах для медичних сестер або коледжах, куди можна вступити після закінчення середньої школи. Спеціальність акушерки або медсестри громадського здоров’я вимагає додаткової піврічної підготовки. Випускники університету після чотирьох років навчання можуть працювати в будь-якій сфері медичних послуг. Кваліфікацію помічника медичної сестри дає спеціалізована дворічна школа, де навчаються після закінчення 9 класів загальноосвітньої середньої школи. Близько 31% медичних сестер в Японії закінчили сестринські школи, 33,4% навчалися в школах помічників медичної сестри з подальшим підвищенням кваліфікації, ще третина медсестер отримали професійну освіту в школах з підготовки акушерок, медсестер громадського здоров’я, в коледжах і університетах.

Більше 85% медсестер працюють у госпіталях повний робочий день, інші зайняті в муніципальних центрах здоров’я, клініках або навчають молодих фахівців. Робочий тиждень медичної сестри — 41 годин. Госпітальні медсестри мають не більше 8 нічних чергувань на місяць. За умови роботи на одному місці протягом десяти років медсестра в Японії заробляє близько 3000 доларів США. Щорічна оплачувана відпустка — в середньому 18 днів, але зазвичай медсестри використовують лише половину цього терміну.

Японська медицина, як і американська, значною мірою спирається на сучасні технології. Прикладні й фундаментальні наукові дослідження проводяться в 137 науково-дослідних інститутах, деякі з них мають світове визнання. За доступністю сучасних технологій, таких як магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія або цистоскопія, Японія не поступається США. Основа передової професійної медицини — якісна підготовка японських лікарів, новітні препарати останнього покоління і високі технології у всіх сферах медичної допомоги, багато з яких були розроблені саме в Японії. Наприклад, у країні наявні 19 установок “кібер-ніж”, які є далеко не в усіх країнах. У діагностиці та лікуванні часто застосовуються і методи традиційної східної медицини. У Японії давно вже немає величезних рукописних томів історій хвороб, архівів тощо у зв’язку з широким використанням сучасних інформаційних комп’ютерних технологій.

Разом з тим нові соціальні та економічні тенденції виявляють ряд специфічних проблем, на яких необхідно спеціально зупинитися, щоб здобути корисний досвід. До тіньових сторін медичної допомоги в Японії належать професійна перевантаженість лікарів під час прийому і консультацій. Зважаючи на відсутність у країні системи попереднього запису, в очікуванні консультації лікаря хворі в амбулаторіях нерідко витрачають кілька годин. До недоліків японської системи медичного страхування можна зарахувати велику кількість пацієнтів, що викликано фіксованою ціною на медичні послуги, тобто лікарі прагнуть збільшити свої доходи за рахунок збільшення кількості хворих.

Ще однією негативною рисою є прагнення лікарів надавати в першу чергу ті послуги, які найдорожчі. Зокрема, це стосується лабораторних досліджень та виписування ліків. При цьому виписуються в першу чергу нові, запатентовані медикаменти, ціни на які уряд обмежити не може. Ще однією і, мабуть, основною негативною рисою японської системи є проблема якості медичної допомоги. Оскільки всі лікарі оплачуються однаково, то вони не мають жодних стимулів для підвищення своєї кваліфікації і надання якісної допомоги. Програм забезпечення якості в Японії не існує. В результаті пацієнти воліють звертатися в спеціалізовані та університетські клініки, вважаючи, що якість лікування там вища. Це породжує черги на прийом в амбулаторних відділеннях і на госпіталізацію.

Застій в економіці Японії в поєднанні з браком молодого населення створює перешкоди перспективам зростання та обмежує спроможність пов’язаного боргами уряду збільшити витрати на охорону здоров’я. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, у разі відсутності реформ через десятиліття витрати можуть подвоїтися, сягнувши поточних американських рівнів. Статистика свідчить, що в японців набагато менша ймовірність виникнення серцевих нападів, ніж у американців, але коли напад все-таки стається, шанси померти в японського пацієнта в два рази вищі. У відділеннях екстреної допомоги багатьох лікарень бракує ліжок та недостатня діагностична експертиза.

У Японії залишається мало варіантів для вибору рішень у міру того, як вартість медичної допомоги різко підвищиться в наступні 10 років. Це потребуватиме ще одного подвоєння податків, які сплачує працююче населення. Можна припустити, що японський уряд не зможе ще на 50% збільшити податки з зарплати, а також значно підвищити податок з прибутку, ПДВ та муніципальні податки, щоб покрити потреби фінансування охорони здоров’я. Найсуворіший контроль за цінами на медичні послуги, який буде необхідний для усунення дефіциту фінансування, може загальмувати розвиток сучасних медичних технологій в країні.

Однак японці мають добре здоров’я не тільки завдяки системі охорони здоров’я. Його забезпечують також раціон харчування і спосіб життя. Компанії оплачують щорічні медогляди своїх співробітників. У Японії менше тяжких злочинів і менше стається ДТП, мало наркоманів і немає проблеми ожиріння нації, як у США. За даними ВООЗ, лише близько 3% японців страждають на ожиріння порівняно з 30% американців. І все ж таки західна їжа проникає в місцевий раціон, і в країні стали з’являтися громадяни з надмірною вагою, котрі до того ж ведуть сидячий спосіб життя. Уряд заохочує розвиток медичного туризму та залучення іноземних пацієнтів у кращі клініки Японії, в першу чергу з Китаю, Росії, Австралії. Незважаючи на те, що вартість медичних послуг в японських клініках вища, ніж в інших азіатських країнах, вона набагато нижча, ніж у США, і компенсується їх високою якістю на рівні світових стандартів і східноазіатським сервісом.

У 1989 р. Міністерство охорони здоров’я та добробуту Японії розробило “Десятирічну стратегію сприяння охороні здоров’я та соціальних послуг для людей похилого віку” (“Золотий план”) і активно почало перебудовувати принципи громадських послуг у цій сфері. Вже зроблено такі кроки, як організація установ з надання медичних послуг для людей похилого віку; виділення лікарень, які розміщують переважно пацієнтів похилого віку; розробка місцевих тарифів і стандартів для персоналу. Збільшилася кількість “помічників на дому”, які відвідують сім’ї та надають послуги з догляду і допомогу по господарству людям похилого віку, створено сестринські станції відвідування старих людей на штатній основі, а також установи для осіб, яким потрібна не госпіталізація, а сестринський догляд і реабілітація для якнайшвидшого повернення додому. У Японії розуміють, що розвиток служби надання послуг вдома є частиною заходів з соціального забезпечення населення. З іншого боку, японська медицина, як і американська, великою мірою спирається на сучасні технології. Інвестиціям в основні фонди — технічне обладнання — надається велике значення. Поки що Японії вдається дуже непогано вирішувати проблему зростання витрат, не вдаючись до нормування, характерного для систем державного медичного страхування в багатьох інших країнах. Цього вдається уникнути за рахунок компетентного управління системою охорони здоров’я і значної пайової участі споживачів в оплаті медичних послуг.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

1. Abraham C, Nishihara E, Akiyama M. Transforming healthcare with information technology in Japan: a review of policy, people, and progress. Int J Med Inform. 2011 Mar; 80(3):157-70.
2. Collins C, Green A, Hunter D. Health sector reform and the interpretation of policy context. Health Policy. 1999 Apr; 47(1):69-83.
3. Collins SR, Nuzum R, Rustgi SD, Mika S, Schoen C, Davis K. How health care reform can lower the costs of insurance administration. Issue Brief (Commonw Fund). 2009 Jul;61:1-19.
4. Granados JA. Health at advanced age: social inequality and other factors potentially impacting longevity in nine high-income countries. Maturitas. 2013 Feb;74(2):137-47.
5. Ikegami N. Japanese healthcare system: lessons to be learned. Expert Rev Pharmacoecon Outcomes Res. 2009 Jun;9(3):201-4.
6. Ito H. Quality and performance improvement for mental healthcare in Japan. Curr Opin Psychiatry. 2009 Nov;22(6):619-22.
7. Kingham R, Wheeler J. Government regulation of pricing and reimbursement of prescription medicines: results of a recent multi-country review. Food Drug Law J. 2009;64(1):101-14.
8. Maruyama H, Kondo T. Development and evaluation of new drugs and medical devices in Japan--standpoint of regulatory agency. Brain Nerve. 2010 Mar;62(3):263-8.
9. Miyata H, Motomura N, Kondo J, Takamoto S, Hasegawa T. Improving the quality of healthcare in Japan: a systematic review of procedural volume and outcome literature. Biosci Trends. 2007 Oct; 1(2):81-9.
10. Morita T, Kizawa Y. Palliative care in Japan: a review focusing on care delivery system. Curr Opin Support Palliat Care. 2013 Jun;7(2):207-15.
11. Moriyama M. Family nursing practice and education: what is happening in Japan? J Fam Nurs. 2008 Nov;14(4):442-55.
12. Ogata H. Health care delivery system in Japan: features, challenges and perspectives. Fukuoka Igaku Zasshi. 2012 Mar;103(3):49-58.
13. Tanihara S, Okamoto E, Une H. A comparison of disease-specific medical expenditures in Japan using the principal diagnosis method and the proportional distribution method. J Eval Clin Pract. 2012 Jun;18(3):616-22.
14. Tanihara S, Okamoto E, Une H. Estimating medical expenditures spent on rule-out diagnoses in Japan. J Eval Clin Pract. 2012 Apr;18(2):426-32.