НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Система охорони здоров’я Іспанії

Всі ми знаємо, що Іспанія має статус великої туристичної держави, але при цьому упускаємо з уваги той факт, що іспанська система охорони здоров’я визнана однією з найкращих і сучасних не лише в Європі, а й у світі, де, за даними ВООЗ, за якість надання послуг країна посідає четверте місце.

Система державної охорони здоров’я доповнюється розвиненим приватним сектором. Багато іспанців, а також громадян Євросоюзу, що проживають в Іспанії, та іноземців-резидентів, незважаючи на розвинену систему державного медичного обслуговування, користуються послугами приватних медичних центрів і страхових компаній. За даними статистики, на частку приватного медичного сектору припадає приблизно 15% наданих послуг.

Основною особливістю іспанської системи охорони здоров’я є те, що вона значною мірою фінансується за рахунок внесків, пов’язаних із зайнятістю. Крім того, вона охоплює практично все населення і ґрунтується на принципах загальної і рівної доступності до медичних послуг. Нині 93,9% населення має право на безкоштовне обслуговування і цю безкоштовну допомогу пацієнти можуть отримувати у будь-якій точці країни.

Важливе право, яким наділені всі іспанці та резиденти країни, — право вільного вибору лікуючого дільничного лікаря. Дільничний лікар виписує рецепт на придбання ліків, дає призначення на аналізи, а також скерування на прийом до вузьких спеціалістів, за винятком окуліста і акушера. Ліки, виписані лікарем, коштують в аптеці набагато дешевше, ніж у випадку їх придбання без рецепта. Пацієнти повинні оплачувати близько 40% вартості медикаментів, прописаних після виписки з лікарні. Хоча нині пенсіонери, тобто особи віком понад 65 років, отримують медикаменти безкоштовно, іспанська держава передбачила 10-відсоткову оплату вартості медикаментів цією популяційною категорією.

Практично завжди можна потрапити на прийом до дільничного лікаря протягом доби після запису. Однак іноді доводиться чекати від двох до чотирьох днів, а в рідкісних випадках, коли запис на прийом здійснюється до вузького спеціаліста, — протягом кількох тижнів.

Структура медичного сектору

У кожному адміністративному окрузі Іспанії обов’язково є як мінімум одна державна лікарня, устаткована новітньою медичною апаратурою, де працює висококваліфікований персонал. За даними Національного інституту статистики Іспанії, у сфері медичного обслуговування працюють більше 600 тис. осіб, з них понад 200 тис. — лікарі різних спеціальностей, близько 250 тис. — медсестринський персонал, більше 30 тис. фізіотерапевтів і близько 30 тис. стоматологів. Поряд з медичним в Іспанії розвинений фармацевтичний сектор, в якому на сьогодні зайнято більше 60 тис. спеціалістів.

Весь цей штат працює в міських та селищних центрах здоров’я (Centro de Salud), або, іншими словами, поліклініках, які є частиною лікарні або займають окреме приміщення, а також у госпіталях і спеціалізованих медичних центрах.

Підготовка фахівця-медика здебільшого триває від 4 до 6 років після 6-річного навчання в університеті. Час спеціалізації наповнений інтенсивними стажуваннями, інструктажами, лекціями. Закінчення спеціалізації не означає закінчення вдосконалення іспанських лікарів. Вони продовжують вчитися на курсах підвищення кваліфікації, беруть участь у медичних конгресах, конференціях і т. ін.

За даними того ж Інституту статистики, в країні функціонує близько 1000 госпіталів, серед яких є як державні (Hospital públicо), так і приватні (Hospital privado) та військові. 2/3 лікарняних ліжок — у державних лікарнях, в яких проводиться терапія 80% всіх захворювань, що вимагають стаціонарних умов лікування.

У приватних госпіталях всі послуги надаються на платній основі, а характерною особливістю є відсутність черг. До речі, черги — це те, що викликає найбільше роздратування у пацієнтів, про черги вони згадують насамперед, коли постає питання про якість державної медицини. Всьому є пояснення. Іспанці, відраховуючи чималу частину своїх доходів до фонду соціального страхування, у разі захворювання наполягають, щоб ці витрати були компенсовані з лишком, що, у свою чергу, провокує дещо споживацьке ставлення до охорони здоров’я. Як результат — іспанські пацієнти звертаються до лікаря навіть у разі легкого нездужання, коли звичайному мешканцю пострадянського простору й на думку не спало б іти в медичну установу. “Наша людина йде до лікаря за два дні до смерті, а іспанець — за два дні до хвороби”, — жартує український лікар, який пройшов спеціалізацію і працює в Іспанії в секторі державної медицини.

У деяких випадках державні лікарні вдаються до послуг фахівців приватних лікарень для особливих консультацій або для надання медичної допомоги пацієнтам державних медичних установ у разі їх перевантаження.

За напрямками всі госпіталі діляться на ургентні, психіатричні і геріатричні. До спеціалізованих центрів належать стоматологічні клініки, центри планування сім’ї, діалізні, діагностичні центри, станції переливання крові та ін.

Існує в Іспанії й широка мережа оздоровчих санаторіїв різного профілю (balneario), чому сприяє оздоровчий клімат цієї країни, особливо на гірських курортах, відомих мінеральними водами.

Національним інститутом медичного обслуговування Іспанії передбачено безкоштовне базове й екстрене медичне обслуговування. Виняток становлять стоматологічні послуги й неоднозначні хірургічні втручання високого класу. Швидка допомога надається особам, які не досягли 18-річного віку, а в невідкладних випадках, у період вагітності, пологів і протягом післяпологового періоду всім без винятку особам, незалежно від їх легального статусу на території Іспанії. У всіх державних лікарнях невідкладна медична допомога надається цілодобово у відділеннях швидкої допомоги — Urgencia.

Також ті, хто потребує екстреної медичної допомоги, можуть отримати її у відділеннях Іспанського Червоного Хреста — Cruz Roja Española. З незначними проблемами, пов’язаними зі здоров’ям, зазвичай вдається впоратися в аптеках, котрі мають у своєму штаті загальних медиків, не вдаючись до послуг лікарів-фахівців. Достатньо широкий асортимент лікарських препаратів можна придбати без рецепта лікаря.

Фінансування

Витрати на охорону здоров’я в Іспанії, як і загалом у світі, постійно зростають. У 2007 році подушні витрати на охорону здоров’я становили 2671 доларів США за паритетом купівельної спроможності (ПКС) або 8,5% ВВП, що, як і раніше, нижче від аналогічних показників у середньому в Європі. Більша частина витрат (71%) у системі охорони здоров’я припадає на державний сектор (фінансований за рахунок бюджетів), витрати на добровільне медичне страхування (ДМС) становлять 5,5%, особисті витрати громадян, що мали тенденцію до зниження, — 22,4%. Особисті витрати громадян включають співплатежі за виписані лікарем медикаменти для пацієнтів віком до 65 років, оплату стоматологічної допомоги для дорослих і витрати на купівлю оптики.

Витрати системи громадської охорони здоров’я розподіляються таким чином: спеціалізована допомога (стаціонарна та амбулаторна) — 54%, первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) — 16%, медикаментозна допомога — 19,8%, профілактика захворювань і громадська охорона здоров’я — 1,4%. За останні десять років ці показники різною мірою зросли. Примітно, що річне зростання витрат на медикаментозну допомогу знизилося.

На регіони припадає 89,81% ресурсів громадської охорони здоров’я, на центральну адміністрацію — 3%, на муніципалітети — 1,25%. Охорона здоров’я є основною зоною регіональної відповідальності. Витрати на охорону здоров’я становлять у середньому 30% всіх бюджетних витрат автономних областей країни.

Нині практично всі витрати суспільної охорони здоров’я (за винятком фондів для державних службовців) покриваються за рахунок системи загального оподаткування. Останнє забезпечує 94,0% державних ресурсів. Обов’язкові внески роботодавців, що нараховуються на заробітну плату, в спільні фонди на страхування виробничих травм та професійних захворювань становлять 2,53% від усіх коштів системи охорони здоров’я. На спільні фонди для медичного обслуговування державних службовців припадає 3,4% всіх ресурсів системи.

Починаючи з 2002 року, фінансування системи охорони здоров’я забезпечується регіонами з їх бюджетів, трансферти з національного бюджету не є цільовими. Система включає кілька спеціалізованих фондів, призначених для фінансування передбачуваних витрат кожної автономної області, компенсації нерегулярних інвестиційних потреб, а також міжрегіонального вирівнювання. Формула розподілу базується на подушних витратах, скоригованих з урахуванням структури і щільності населення, протяжності й особливостей географічного положення території.

Більше того, для прискорення запровадження політики, спрямованої на підвищення ефективності і зниження нерівності всередині самої системи, були створені нові або розширені вже наявні фонди, призначені для фінансування охорони здоров’я. Прикладом може бути надання компенсацій в регіонах, у яких гостро стоїть питання надання медичної допомоги жителям інших країн.

Планування і регулювання

Законодавство в сфері охорони здоров’я ґрунтується на законі про охорону здоров’я 1986 року і законі про цілісність і якість національної системи охорони здоров’я 2003 року. Відповідно до цих правових актів, регіональні уряди розподіляють їх функції у сфері охорони здоров’я між органами управління охорони здоров’я, тобто між регіональним міністерством і регіональною службою охорони здоров’я. Зазвичай Міністерство охорони здоров’я, крім того, що воно є органом управління системою, відповідає також за регулювання і стратегічне планування (включаючи планування медичної допомоги). Регіональна служба охорони здоров’я відповідальна за оперативне планування, управління мережею медичних установ та координацію надання медичних послуг. Більшість виробників послуг національної системи охорони здоров’я працюють у державному секторі, і домінуюча модель управління включає елементи прямого управління. Ключовим інструментом цієї моделі є контрактна система, заснована на управлінні, спрямованому на досягнення цілей, і включає стимули для посилення окремих стратегічних напрямків. Штрафні санкції за невдачі в досягненні поставлених цілей відсутні, як відсутня і реальна передача ризику виробникам медичних послуг. Для груп медичних працівників і окремих працівників застосовуються позитивні економічні стимули за досягнення конкретних стратегічних цілей (таких як раціональне призначення і виписування лікарських препаратів, використання генериків, скорочення часу очікування окремих процедур та ін.). Навіть при тому, вони завжди обмежені щодо основної заробітної плати.

Крім цієї превалюючої моделі, існують інші форми керівництва виробниками медичних послуг, які перебувають під прямим управлінням і допускають відміну юридичного статусу організації від прийнятого в регіональній службі охорони здоров’я. Всі схеми безпосереднього управління можуть бути представлені у вигляді векторної шкали з такими основними показниками: вид контракту, кількість медичного персоналу та бюджет. На одному кінці шкали будуть жорсткі обмеження, що накладаються законодавством у сфері державного управління, на іншому — приватні організації, що ведуть свою діяльність у рамках законодавства, що регулює діяльність останніх (хоча майно може залишатися державним, але місією організації є надання державних послуг).

Таким чином, регіональному уряду надається широкий вибір схем. Крім того, існують форми непрямого управління або укладання контрактів, які в більшості регіонів обмежуються сферами проведення додаткових діагностичних досліджень і амбулаторних процедур, а також надання допоміжних послуг, таких як харчування в стаціонарах, технічне обслуговування будівель, прибирання приміщень чи забезпечення безпеки. Деякі регіони провели експеримент з використання ініціатив приватного фінансування, надаючи корпораціям або тимчасовому об’єднанню підприємців особливий сприятливий фінансовий режим щодо забезпечення медичного обслуговування на території всього медичного округу. В інших випадках у рамках експерименту застосовувалася класична ініціатива приватного фінансування для будівництва лікарень.

Матеріальні і трудові ресурси

Мережа закладів первинної медичної допомоги є державною, і більшість виробників послуг є працівниками державного сектору, які отримують оклади. Винятки з цього рідкісні (наприклад, приватні виробники, які надають за контрактом первинну допомогу у Валенсії і Каталонії). У центрах надання первинної допомоги працює багатопрофільна команда, до складу якої входять сімейні лікарі, педіатри, медсестри та соціальні працівники, в деяких випадках — фізіотерапевти і стоматологи-хірурги. Центри пов’язані з базовими лабораторіями та рентгенівськими відділеннями, які можуть розташовуватися в приміщеннях самого центру або бути централізованими, обслуговуючими кілька центрів у регіоні. В цілому налічується 13 121 центри первинної допомоги, кожен з яких в середньому обслуговує 3523 громадян.

Національній системі охорони здоров’я належить 40% лікарень, решта стаціонарів є приватними, хоча багато з них або включені до установ, які надають громадські послуги, або працюють у рамках концесійного договору, що дозволяє їм отримувати державне фінансування (близько 40% виписаних стаціонарних хворих в Іспанії фінансуються за рахунок бюджету національної системи охорони здоров’я). Загальна ліжкова потужність становить 160 981 ліжко (3,43 ліжка на 1000 жителів), 71,2% доступного ліжкового фонду функціонально залежить від державного сектору. В цілому близько 40% потужності стаціонарів зосереджено в лікарнях, які надають високотехнологічну медичну допомогу, середня потужність яких становить більше 500 ліжок (переважно державних). У кожної автономної області існує щонайменше один із таких центрів, кількість яких варіює по регіонах залежно від чисельності і типу розселення. За останні двадцять років спостерігалося різке скорочення кількості психіатричних ліжок на тлі незначного зростання загального числа ліжок довготермінового лікування. Національна система охорони здоров’я контролює 80% ліжок у лікарнях короткотермінового лікування, тільки 36% психіатричних ліжок і 30% ліжок довготермінового лікування. Ці дані свідчать про зміщення в бік приватного сектору в наданні цих видів допомоги. Забезпеченість ліжками у стаціонарах короткотермінового лікування (на 1000 жителів) скорочувалася, що відповідає ситуації в інших європейських країнах. Одним із факторів, що впливає на скорочення ліжок у лікарнях короткотермінового лікування, є планомірне запровадження денних стаціонарів, що заміщають перебування в цілодобових стаціонарах при окремих хірургічних втручаннях, хіміотерапії і діалізі.

За останні роки прискорилися темпи інвестицій в інформаційні технології (ІТ). Одним із кроків, здійснюваних у рамках розвитку системи надання державних послуг у цифровому форматі, стала програма “Медична служба онлайн” (Sanidad en línea). У рамках цього проекту на рівні регіону передбачається спільне фінансування розвитку і вдосконалення інфраструктури ІТ, а також поліпшення центрального інформаційного кластера системи охорони здоров’я, що дозволить проводити реєстрацію як індивідуального номера пацієнта, так і електронних медичних карт.

Як і в більшості європейських країн, в Іспанії спостерігається тенденція до зростання забезпеченості населення (з розрахунку на 100 000 населення) всіма категоріями медичного персоналу. Зазначимо, що порівняно з відносно стабільною динамікою чисельності лікарів спостерігається збільшення кількості медсестер, стоматологів і фармацевтів (потреба в яких перевищує доступні на ринку трудові ресурси в умовах зростання населення). Ця тенденція свідчить про підвищення значущості цих фахівців у процесі надаваних послуг. У середньому лікар загальної практики обслуговує 1410 осіб, педіатр — 1029 осіб, медсестра первинної ланки — 1663 людини. У стаціонарному секторі на 1000 населення припадає 1,7 лікаря, 2,93 медичної сестри і 2,47 санітара.

Протягом певного часу Іспанія була основним постачальником медперсоналу в інші країни, наприклад Великобританію чи Португалію. Разом з тим останнім часом брак медичного персоналу став основною проблемою планування кадрів.

Індивідуальна і європейська санітарна картка

Працюючі іспанці та члени їх сімей, а також іноземці, які живуть і працюють на підставі наявного дозволу на проживання, мають картки соціального страхування (Seguridad Social). На підставі них громадянам видається індивідуальна санітарна картка (Tarjeta Sanitaria Individual — TSI), яка дозволяє звертатися по різну меддопомогу в державні медичні центри. Кожна картка містить індивідуальний код власника (Código de Identificación Personal — CIP), який полегшує ідентифікацію того, хто звернувся. За виписаними в медичних центрах рецептами ліки в аптеках відпускаються зі знижкою. Обов’язковою умовою є надання TSI тією особою, на кого виписаний рецепт. TSI є персональним документом, що не підлягає передачі іншій особі. Він видається безкоштовно кожному члену сім’ї після подачі заяви в реєстратуру поліклініки за місцем проживання. Право на безкоштовне медичне обслуговування мають як громадяни Іспанії, так і іноземці, які перебувають у країні на легальному або нелегальному становищі. Якщо іноземний громадянин перебуває в країні нелегально і не зареєстрований за місцем проживання, він має право на безкоштовне медичне обслуговування у невідкладних випадках. Якщо людина постраждала в результаті аварії або нещасного випадку чи має тяжке захворювання або потребує екстреної хірургічної допомоги, вона має право звернутися до служби швидкої допомоги.

Якщо іноземний громадянин проживає на території Іспанії легально і зареєстрований в органах соціального страхування, він має право на безкоштовне медичне обслуговування будь-якого типу, як екстрене, так і поточне, нарівні з громадянами країни. Неповнолітні громадяни, а також вагітні жінки мають право на безкоштовне медичне обслуговування, як екстрене, так і поточне, незалежно від статусу перебування в країні.

Громадяни Іспанії, а також іноземці, які перебувають в Іспанії легально, що збираються тимчасово виїхати в іншу країну Євросоюзу у відрядження, на навчання або на відпочинок, можуть вимагати Європейську санітарну картку (TSE), яка є персональним документом, що не підлягає передачі іншій особі. Ця картка дасть можливість звернутися при необхідності по безкоштовну медичну допомогу в державні медичні установи іншої країни. Звичайно, якщо особа виїжджає за кордон з метою лікування, держава не допоможе зробити це лікування безкоштовним. Крім того, не будуть покриті витрати на звернення до лікаря і лікування захворювання, що виникло у пацієнта до виїзду з Іспанії.

Заяву на надання TSE можна заповнити безпосередньо на офіційному сайті іспанського Фонду соціального страхування (Seguridad Social) або подати в офіс — Centro de Atención e Información de la Seguridad Social (CAISS). Картка буде вислана заявнику за домашньою адресою протягом 10 днів з моменту подачі заяви. TSE дійсна протягом 2 років, через 2 роки картку можна обміняти на нову. Вона видається абсолютно безкоштовно і отримувати її необхідно на кожного члена сім’ї окремо, включаючи дітей.

Приватна медицина в Іспанії

Якщо ви не охоплені державним соціальним забезпеченням (наприклад, проживаєте в Іспанії нелегально, не відраховуєте податки до Фонду соціального страхування тощо) або з тих чи інших причин державна медицина вас не влаштовує, ви можете оформити приватну медичну страховку. Приватне медичне страхування пропонує широкий вибір лікарів і лікувальних установ, позбавляє від черг і дозволяє записуватися на прийом до фахівців, минаючи терапевта. Страхові програми представлені в широкому асортименті і відрізняються ступенем покриття, наявністю або відсутністю обмежень і заборон на різні види медичних послуг, страховими преміями і т. д. В цілому приватні страховки дозволяють отримати найрізноманітнішу медичну допомогу, включаючи послуги фахівців, операції, госпіталізацію, спеціальні обстеження та лабораторні дослідження.

В Іспанії існує чимало страхових медичних компаній, лідерами серед яких є Adeslas, Asisa, Sanitas, Mapfre, Prevision Medica, Caser. Вибір компанії залежить від вашого місця проживання. Деякі компанії більш поширені (мають більше медичних центрів і лікарів-спеціалістів) в одній провінції, інші — в іншій. Залежно від страхового поліса можна отримати більший або менший спектр безкоштовних послуг, а також знижки на платні послуги. Щодо самих полісів застосовується гнучка цінова політика: існують знижки для членів сім’ї, для дітей, одноразові акції та спецпропозиції, а також знижки за оплату річної вартості відразу без розбивки на квартали або місяці. Слід пам’ятати, що зазвичай страховка не покриває старі проблеми, а розмір страхового внеску залежить насамперед від віку страхувальника.

Кожна страхова компанія при укладенні договору видає клієнту брошуру із зазначенням адрес, номерів телефонів і назв клінік і шпиталів, а також імен лікарів, які мають приватну практику, працюють з цією компанією і з якими підписано договори на обслуговування клієнтів. Існує також можливість отримати медичну допомогу в будь-якому іншому лікувальному закладі, що не має договірних відносин із цією страховою компанією. Така умова обговорюється та узгоджується заздалегідь, і зазвичай у разі такого звернення клієнт сам оплачує 100% вартості обстеження або лікування, а страхова компанія згодом за фактом надання фактур і лікарських довідок з описом наданих послуг компенсує до 80% витрат.

Слід зазначити, що при бажанні цілком спокійно можна користуватися послугами обох систем медичного обслуговування — приватної і державної. Так, весь передпологовий період можна спостерігатися у приватного лікаря, а для пологів обрати державний госпіталь.

В Іспанії приватні медичні установи (центри здоров’я, шпиталі) зазвичай належать одному або кільком засновникам і відрізняються за обсягом та якістю наданої допомоги. Невеликі консультаційні центри можуть мати у своєму штаті всього кілька фахівців. Не є рідкісними випадки, коли лікарі одночасно працюють і в приватних консультаціях, і в державному медичному секторі.

Поряд з невеликими центрами існують багатопрофільні приватні клініки, оснащені новітнім обладнанням, що мають свою власну службу екстреної допомоги, операційні, відділення реанімації, стаціонарне відділення, лабораторний центр тощо. У таких клініках працюють різні лікарі-спеціалісти, а також молодший медичний персонал. Зазвичай приватне медичне страхування пропонує все більш швидке і якісне лікування і вищий рівень комфорту порівняно з державним сектором.

У разі відсутності страховки обслуговуватися в приватних центрах здоров’я, спеціалізованих клініках і шпиталях можна за свій рахунок. Лікування у приватній клініці — задоволення дуже дороге, особливо якщо необхідні складне обстеження або операція. Звичайна консультація при оплаті за свій рахунок коштуватиме від 50 євро і вище, за аналізи доведеться заплатити від 15 до 200 євро, за біопсію — близько 200 євро, комп’ютерну томографію — до 500 євро, складні операції обійдуться в середньому від 1000 до 25 000 євро. Вартість одного дня перебування в стаціонарі може перевищити 300 євро.

Ціни, як можна помітити, дуже високі, тому понад 99% пацієнтів приватних клінік — це люди, котрі оформили приватну медичну страховку. У такому випадку за кожну медичну дію вони платять мінімальну суму, а все інше оплачує страхова компанія, представники якої пильно стежать за обґрунтованістю призначення і виконання будь-яких обстежень, лікування, операцій і т. д. Названа мінімальна сума — це свого роду “страховка” страхових компаній від охочих походити по лікарях з приводу і без нього, а також від клієнтів з “букетом” хронічних захворювань. Невеликі фіксовані суми утримають таких осіб від необґрунтованих звернень. Так, наприклад, один з найбільших іспанських операторів медичного страхування компанія Caser покладає на застраховану особу обов’язок оплатити 14 євро при кожному зверненні до лікаря-фахівця, стільки ж — при виклику лікаря додому, 8 євро за послуги психолога, 1,50 євро за медсестринські послуги, 10 євро за різного виду діагностичні дослідження, 35 євро за передпологову підготовку і т. д.

Приватний страховий медичний поліс

Звичайна страховка на одну людину з мінімальним набором послуг (наприклад, покриваються послуги фахівців, без госпіталізації) коштує від 12 євро на місяць. Чим молодша застрахована особа, тим дешевше коштуватиме страховка.

Існують спеціальні страхові програми для студентів, що навчаються за кордоном, спортсменів, мешканців того чи іншого автономного округу країни і т. д.

При оформленні приватного страхового поліса жінкам, які планують народити дитину, необхідно звернути особливу увагу на те, чи покриває страховка період вагітності та пологи. І в будь-якому випадку варто мати на увазі, що всі страхові компанії при оформленні поліса дають так званий “tiempo de carencia” — період часу, протягом якого клієнт не має права на страхове покриття певних проблем. У кожній компанії він різний і коливається від 6 до 12 місяців з чітким зазначенням, коли і з якою проблемою можна звернутися в приватний заклад і отримати страхове покриття.

Так, може бути зазначено, що складні хірургічні операції будуть покриватися тільки через 9 місяців, а серйозне онкологічне лікування — через 12 місяців. Покриття пологів може бути здійснено не раніше 9–12 місяців з моменту оформлення поліса. Такі обмеження дозволяють компаніям уникнути великих витрат на лікування пацієнтів, що приховали при оформленні документів наявність серйозних захворювань чи промовчали про терміни вагітності, а також охочих скористатися послугами приватної медицини, зазнавши при цьому мінімальних витрат.

Консультації фахівців, діагностика, лабораторні дослідження зазвичай покриваються з першого дня оформлення страховки, а от лікування хронічних захворювань — ні. Звичайно, огляд фахівцем і необхідні аналізи будуть зроблені, але проведення операції за страховкою стане можливим тільки через tiempo de carencia.

Приватна стоматологія

В Іспанії не існує державної стоматології. Єдине, що вам можуть зробити безкоштовно в державному лікувальному закладі, то це видалити хворий зуб. У приватних стоматологічних клініках доведеться обслуговуватися за свій рахунок або з використанням страховки. Зазвичай стоматологічна страховка не входить у загальну й оплачується окремо. Коштує вона 7–20 євро на місяць і покриває до 30–50% вартості лікування, а також до 100% вартості огляду, рентгенографії, професійного чищення і т. д.

Рівень стоматології в Іспанії досить високий; іспанські лікарі, як і лікарі всіх розвинених країн світу, користуються останніми сучасними розробками. Також на території Іспанії працюють фахівці з інших країн. У багатьох містах є філіали німецьких, шведських, французьких клінік.

Косметична хірургія

Косметична хірургія в Іспанії належить до сектору приватної медицини, але не покривається медичними страховками. Всі рахунки, виставлені установами косметичної хірургії, доведеться оплачувати самостійно. Ціни на цього виду послуги варіюють. Так, підтяжка обличчя може обійтися в 5000 євро, а в разі звернення до фахівця зі світовим ім’ям — в 10 000 євро. Мамопластика коштує в середньому від 5000 до 7000 євро, ліпосакція — від 2500 до 8000 євро, ринопластика — від 4000 до 6000 євро.

Основні реформи в галузі охорони здоров’я

У цілому реформи системи охорони здоров’я 1980-х років були спрямовані на розширення, охоплення і підвищення доступності медичного обслуговування, вони завершили перехід від обмеженої системи соціального страхування до універсальної загальнонаціональної системи охорони здоров’я, що фінансується за рахунок загального оподаткування. Унаслідок економічної ситуації 1990-х рр. реформи цього періоду були спрямовані на стримування зростання витрат та управління інноваціями. Реформи 2000-х років минули під гаслом “координація і цілісність після децентралізації”. Завершення процесу повної децентралізації і передачі відповідальності за розвиток охорони здоров’я на рівень регіонів привело до пошуку механізмів врегулювання ситуації, що склалася: політика незалежності провінцій суперечить цілісному уявленню про рівні права громадян на медичне обслуговування незалежно від їх місця проживання. Усі реформи групуються відповідно до їх спрямованості на поліпшення основних чотирьох показників децентралізованої системи:

1. Органи та механізми управління, відповідні новій федеральній архітектурі. Закон про цілісність і якість національної системи охорони здоров’я 2003 року був прийнятий на основі закону про охорону здоров’я і став відправною точкою майбутніх реформ. Відповідно до нього, Загальнонаціональна рада (CISNS) отримала статус найвищої інстанції в системі охорони здоров’я, що привело до запровадження нового процесу прийняття рішень шляхом досягнення консенсусу, заснованого на управлінні знаннями. Використання цього підходу було посилено прийняттям у 2005 році Плану якості національної системи охорони здоров’я. Цей документ став основоположним для створення, запровадження та моніторингу стандартів якості в усій системі охорони здоров’я. Вищезгаданий план також сприяв розвитку національних стратегій у цій галузі, спрямованих як на боротьбу з найпоширенішими хронічними захворюваннями (такими, наприклад, як онкологічні та серцево-судинні патології, діабет) і рідкісними патологіями, так і на розробку державної стратегії безпеки пацієнтів.

2. Єдині державні гарантії надання безкоштовної медичної допомоги. Відповідно до закону про цілісність і якість національної системи охорони здоров’я, були визначені нові гарантії держави в сфері надання медичної допомоги, які стали всеосяжними й охоплювали послуги, котрі включаються до державних гарантій з 1995 року, а також нові. Цей закон, що набув чинності в 2006 році, модернізував деякі концепції, зокрема гарантії у сфері громадської охорони здоров’я. Одним із нововведень можна вважати рекомендації щодо запровадження узгодженої процедури перегляду державних гарантій, що чітко регулюють механізми та вимоги до медичних послуг, включених до складу державних гарантій. При цьому акцент ставили на ролі медичних технологій та оцінці економічної ефективності.

3. Розподіл і виділення коштів для виконання регіональними структурами повноважень, отриманих у результаті децентралізації. Переглянутий у 2001 році закон про регіональне фінансування став першим правовим актом, що регулює розподіл коштів, за яким були скасовані цільові трансферти на охорону здоров’я, включаючи їх у загальну систему розподілу (разом з іншими повноваженнями, переданими на регіональний рівень). Однак у системі були виявлені деякі недоліки, які відповідно до переглянутої в 2009 році версії закону були виправлені в загальному бюджеті 2011 року. Нововведення передбачає збільшення фіскальної автономії регіонів порівняно з раніше використаною моделлю, що приведе до збільшення частки частково перерозподілених основних податків до 50% (прибутковий податок, ПДВ) і податків виробників — до 58%. Цей закон передбачає механізми підвищення справедливості як по вертикалі, так і по горизонталі: механізми розподілу передбачають можливість виділення дотацій регіонам з низьким рівнем доходу для того, щоб вони могли надавати медичні послуги того ж обсягу і якості, що й регіони з високим рівнем доходу. Крім того, були модифіковані критерії подушного розподілу, які включатимуть показники за групами населення (населення, ефективно захищене системою охорони здоров’я, населення за віковими групами і т. д.), також будуть використовуватися раніше враховані географічні фактори.

4. Державна інформаційна система, що функціонує на регіональному та національному рівнях і забезпечує прозорість моніторингу діяльності та розподілу ресурсів по країні. План якості національної системи охорони здоров’я передбачає заходи, спрямовані на запровадження національної інформаційної системи охорони здоров’я, створення єдиної ідентифікаційної карти пацієнта, що містить відповідну клінічну інформацію, або єдиних електронних лікарняних карт для повсюдного використання, створюючи тим самим базу для функціонування національної системи охорони здоров’я як єдиного страховика, що гарантує пацієнтам спадкоємність медичної допомоги за межами регіону проживання.

Оцінка системи охорони здоров’я

Відповідно до міжнародних норм, іспанська система охорони здоров’я в цілому має високий рейтинг завдяки досягненню стійких позитивних результатів за такими параметрами діяльності:

  • показники стану здоров’я населення;
  • охоплення населення, доступність та фінансова справедливість;
  • позитивні результати діяльності системи охорони здоров’я, якість медичної допомоги та безпека пацієнтів;
  • задоволення запитів пацієнтів і відповідність системи принципам законності.

Ці успіхи були досягнуті при відносно невисоких витратах (лише 8,5% ВВП, що нижче від середньоєвропейського показника). Хоча порівняння з іншими країнами допомагає скласти цілісне уявлення, у разі квазіфедеральної країни, якою є Іспанія, важливою є оцінка діяльності системи охорони здоров’я в регіональному розрізі. Так, з погляду географічних відмінностей у споживанні медичної допомоги та результатах невиправдано варіюють показники доступності та якості медичної допомоги, безпеки пацієнтів та ефективності не тільки за регіонами, але насамперед за медичними округами і лікарнями. Наприклад:

  • показник застосування транслюмінальної балонної коронарної ангіопластики (ТБКА) варіює за медичними округами більш ніж у п’ять разів; незважаючи на те, що останнім часом використання ТБКА зросло, ці відмінності, як і раніше, є. Таким чином, ризик смерті після ТБКА може відрізнятися залежно від лікарні в два рази.
  • також були проаналізовані показники необґрунтованості застосування медичних процедур; кількість випадків простатектомії (з урахуванням усіх суперечливих даних щодо впливу на рівень виживання при раку) постійно зростає, так само як і відмінність показників за медичними округами (в 7,7 разу), з іншого боку, все частіше необґрунтовано виконується кесарів розтин, але відмінність цього показника між лікарнями знижується через зростання кількості виконаних кесаревих розтинів в усіх стаціонарах.
  • показники безпеки, такі як смертність унаслідок захворювань, що належать до клініко-статичних груп (КСГ) з низькою смертністю, пролежнів, інфекцій внаслідок ускладнень катетеризації, легеневої тромбоемболії та тромбозу глибоких вен після операції або післяопераційного сепсису, варіюють за медичними округах в 2,2–4,5 разу.
  • щодо впливу на хронічні захворювання, то рівень запобіжної госпіталізації з приводу короткотермінових ускладнень діабету може варіювати за медичними округами в 12 разів, і ці відмінності з часом зростають. Аналогічно рівень госпіталізації до стаціонарів короткотермінового лікування при афективному психозі може відрізнятися за медичними округами в 28 разів.
  • відмінності у показниках технічної ефективності серед лікарень (згрупованих за розміром) є значними: у 26% лікарень із ліжковою потужністю 500–1000 ліжок показник ефективності був щонайменше на 15% нижчими від прийнятих норм. Водночас у 12% лікарень з ліжковою потужністю 200–500 ліжок цей же показник був на 25% нижчим, ніж стандарт для лікування аналогічних пацієнтів.

Крім цих кількісних доказів, було проведено ряд якісних досліджень, спрямованих на вивчення думки суб’єктів національної системи охорони здоров’я про основні проблеми системи. Думки різних груп (пацієнти, медперсонал і керівники) збіглися; відзначено необхідність використання інформаційних технологій як основи підвищення рівня якості медичної допомоги, надійності та сталого розвитку системи охорони здоров’я.

Незважаючи на те, що було вжито важливих заходів щодо розвитку технологічної бази, інформаційна складова системи охорони здоров’я в Іспанії характеризується відсутністю єдиної рамкової програми оцінки діяльності. Справді, насамперед система фіксує показники ресурсів та діяльності (на шкоду показникам результатів), і взаємний обмін даними в інформаційних системах охорони здоров’я як усередині, так і між регіонами все ще обмежений. У результаті структурна оцінка діяльності національної системи охорони здоров’я пов’язана з певними труднощами, незалежно від рівня дезагрегування.

Висновки

На закінчення варто навести деякі статистичні дані, що підтверджують той факт, що іспанці є однією з найбільш здорових націй у світі; не останню роль у цьому відіграє їх медицина. За даними Інституту економічних досліджень Валенсії, середня очікувана тривалість життя громадянина Іспанії становить 81,2 року: 84,3 — для жінок і 78,2 — для чоловіків. Це найвищий показник у великих країнах Європейського Союзу після Італії. Лідерами залишаються північні регіони країни: Галісія, Кантабрія, Арагон, Кастілья-і-Леон і т. д. Дивує те, що одна з найздоровіших країн у світі стала такою буквально в останні десятиліття. Ще в 1900 році середня тривалість життя іспанця становила всього 34,9 року. За прогнозами вчених, у наступні 40 років за відсутності серйозних глобальних пертурбацій до середньої тривалості життя додасться ще 6 років, і вона впритул наблизиться до 90 років.

Підготував Юрій Матвієнко

ЛІТЕРАТУРА

  1. Antonanzas F. The impact of the economic downturn on healthcare in Spain: consequences and alternatives. Expert Rev Pharmacoecon Outcomes Res. 2013 Aug;13(4):433-9.
  2. Catalá-López F, García-Altés A. Economic evaluation of healthcare interventions during more than 25 years in Spain (1983-2008). Rev Esp Salud Publica. 2010 Jul-Aug;84(4):353-69.
  3. Comisión Para Reducir Las Desigualdades Sociales En Salud En España. A proposal of policies and interventions to reduce social inequalities in health in Spain. Commission to Reduce Social Inequalities in Health in Spain. Gac Sanit. 2012 Mar-Apr;26(2):182-9.
  4. Conill EM, Giovanella L, de Almeida PF. Waiting lists in public systems: from expanding supply to timely access? Reflections on Spain’s National Health System. Cien Saude Colet. 2011 Jun;16(6):2783-94.
  5. García-Armesto S, Begoña Abadía-Taira M, Durán A, Hernández-Quevedo C, Bernal-Delgado E. Spain: Health system review. Health Syst Transit. 2010;12(4):1-295.
  6. Guimarães L, Freire JM. Health policy in the European Union: impact on the Spanish health system. Cad Saude Publica. 2007;23 Suppl 2:S143-54.
  7. Karanikolos M, Mladovsky P, Cylus J, Thomson S, Basu S, Stuckler D, Mackenbach JP, McKee M. Financial crisis, austerity, and health in Europe. Lancet. 2013 Apr 13;381(9874):1323-31.
  8. Lluch M, Kanavos P. Impact of regulation of Community Pharmacies on efficiency, access and equity. Evidence from the UK and Spain. Health Policy. 2010 May;95(2-3):245-54.
  9. Martín JJ, González Mdel P. The sustainability of the Spanish National Health System. Cien Saude Colet. 2011 Jun;16(6):2773-82.
  10. Ostrach B. "Yo no sabía..." — immigrant women’s use of national health systems for reproductive and abortion care. J Immigr Minor Health. 2013 Apr;15(2):262-72.
  11. Peiró M, Barrubés J. New context and old challenges in the healthcare system. Rev Esp Cardiol (Engl Ed). 2012 Jul;65(7):651-5.
  12. Rivera de los Santos F, Ramos Valverde P, Moreno Rodríguez C, Hernán García M. Salutogenic model analysis in Spain: application in public health and implications for asset health model. Rev Esp Salud Publica. 2011 Mar-Apr;85(2):129-39.
  13. Salvador-Carulla L, Solans J, Duaigues M, Balot J, García-Gutierrez JC. The role of ethical banks in health care policy and financing in Spain. J Health Care Finance. 2009 Winter;36(2):83-9.
  14. Vieta A, Badia X. Inequalities in the financing of medicines among Autonomous Regions in Spain. Med Clin (Barc). 2009 Mar 14;132(9):364-8.