НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Молоді лікарі в Варшаві.
Працюють по 300–400 годин на місяць

Скорочений виклад*


*Оригінал і повний текст статті

Їм коло 30-ти років. Як “зачепляться” за резидентуру, тобто оплачувану Міністерством охорони здоров’я посаду, то заробляють близько 3000 злотих (на початок березня 2016 року за курсом 6,8 гривні за 1 злотий — приблизно 20 400 гривень). Але місць на платній резидентурі завжди набагато менше, ніж охочих їх посісти.

Навчання лікаря — тривалий і дорогий процес. Медицину вчать 6 років, потім треба пройти післядипломне стажування, після чого отримують право займатися лікарською діяльністю. Перепусткою в професійну самостійність є спеціалізація. Треба вчитися кілька наступних років і скласти важкий іспит. Оскільки на резидентуру потрапити важко, то частина студентів одразу після отримання диплома виїжджає за кордон, інші працюють як волонтери. Далі наведено історії молодих лікарів із Польщі.

Кароль

Я на третьому році спеціалізації з ортопедії в лікарні під Варшавою, а півроку пропрацював у приватній лікарні в столиці.

З 30-ти осіб моєї групи нашого року випуску двоє виїхало за кордон відразу після закінчення медичного вишу. Одна спеціалізується в Італії, інша — в Швейцарії. Вони вже не повернуться до Польщі, купили там житло. Я працюю у відділенні як лікар, секретарка, санітар, гіпсувальник і медбрат. Стискаю зуби, але все ж таки вважаю себе щасливим, що отримав резидентуру.

Мріяв про ортопедію, ще навчаючись у виші. На цю спеціалізацію завжди більше охочих, ніж місць. Набирають два рази на рік, одного разу є 50 місць, іншого — 3. Не можу зрозуміти, чому держава витрачає 300 тисяч злотих на навчання лікаря, а пізніше не забезпечує умов для спеціалізації і роботи в Польщі. Погана система виштовхує людей з країни.

Заробітки лікарів обросли міфами. Заробляють ті, хто працює 300–400 годин на місяць, тобто на 2–3 ставки. Як резидент отримую неповні 2800 злотих на руки. Знаю 35-річного хірурга, який заробляє 20 тисяч злотих на місяць, але він ніколи не буває вдома. Навіть коли зламав палець, продовжував оперувати.

63% лікарів працює більш як на одному місці праці (дослідження Головної лікарської управи 2012 року)

Резидентуру також відбув у приватній ортопедичній лікарні. Чудове обладнання, сучасні операції, але там ніхто не хотів мене навчати. Я був асистентом для тримання гачків на операціях. Лікарі працювали мовчки, затуляли операційне поле плечима, щоб я не побачив методики. Медицина — це ремесло. Спочатку дивишся, потім сам оперуєш під наглядом старшого лікаря, який підкаже, як щось зробити ліпше. Через півроку я звідти пішов. Там передусім важливі гроші. Лікар отримує кілька процентів від виконаних процедур, тому вище оплачується скерування на операцію за десятки тисяч злотих, ніж накласти звичайний гіпс. Але чи етично це?

Тепер працюю в лікарні під Варшавою. Маю кілька чергувань протягом місяця. Ліпше менше зароблю і житиму спокійніше. Мій рекорд — 320 годин праці за місяць. Я запланував весілля, потрібні були гроші. Працював без упину, заробив 8 тисяч злотих. Бувало так, що з лікарні не виходив протягом трьох діб. Закінчував роботу в одному відділенні і йшов на поверх вище на чергування, а вранці повертався до свого відділення. Після такого марафону лікар як зомбі: не бачить пацієнта, тільки черговий медичний випадок. Знаю, що дуже втомленому легше помилитися, якщо який вихід, коли отримую 20 злотих за годину праці?

Мій рекорд — 320 годин праці за місяць. Потрібні були гроші, заробив 8 тисяч злотих. Бувало так, що з лікарні не виходив протягом трьох діб

Йоанна

Закінчила спеціалізацію з пластичної хірургії, працюю в клініці пластичної хірургії.

Відбула 11 років спеціалізації, не враховуючи шести років навчання в медичному виші. Сім років спеціалізувалася з загальної хірургії, потім чотири роки — з пластичної хірургії.

Людям здається, що пластичний хірург збільшує груди, виконує ліпосакцію і корегує горбаті носи, але це тільки маленька частка медицини, пов’язаної з естетичною хірургією. Такі операції роблять переважно у приватних лікарнях, потреба в них постійно зростає, але найбільше задоволення дає мені реконструктивна хірургія.

В загальній лікарні реалізую професійні амбіції. Лікувала пацієнтку, яка внаслідок онкохвороби повністю втратила тканини в ділянці носа і протягом року не виходила з дому. Ми відтворили ніс за допомогою клаптів із лобної ділянки. Вона виглядала інакше, ніж до хвороби, але отримала обличчя, якого не соромилася, і змогла повернутися до життя серед людей. Велике задоволення мені також дає реконструкція грудей у жінок, які втратили їх через онкохворобу. Це сенс моєї праці.

Найдужче шкодую, що оперуємо тільки три дні на тиждень, а пацієнтів записуємо на операцію більш як на рік. Така велика черга очікуючих на пластичні операції, фінансовані Національним фондом здоров’я.

Робота — моє захоплення. Працюю багато — по 12–13 годин щодня, бо, крім стаціонару лікарні, консультую ще амбулаторно у клініці і в двох поліклініках. Додому приходжу після 21 години.

Мацей

Вчуся на другому році спеціалізації з клінічної онкології, є резидентом в одному з великих клінічних центрів, додатково працюю в поліклініці.

Сім хвилин — це мій рекорд тривалості консультації в поліклініці. В реєстратурі записали багато пацієнтів, а завжди ще кілька осіб хоче прийти до лікаря поза записом, бо їм потрібен “тільки рецепт”. Я не автомат для рецептів. Не випишу рецепт без огляду пацієнта і короткого анамнезу. Щоби пацієнти не сварилися під кабінетом, сам контролюю чергу. Виходжу й кажу, хто за ким заходить. Бо були такі конфліктні ситуації, що не міг працювати. Люблю працювати в поліклініці, кілька осіб з підозрою на пухлину скерував на подальше обстеження.

Від початку навчання у виші цікавлюся розвитком вміння ефективної комунікації. Знаю, що від цього залежить, чи повірить мені пацієнт і чи дотримуватиметься рекомендацій. Був на кількох тренінгах, останній проводив Джонатан Сільверман з Кембриджу. Після цього курсу намагаюся, щоб перші півтори хвилини були для пацієнта. Даю змогу йому говорити, вислуховую його скарги. Із тренінгів знаю, що це важливий момент. Часті поглядання на годинник, клацання ручкою, насуплені брови можуть бути інтерпретовані як ознаки нетерплячості. Намагаюся говорити спокійним тоном, утримувати зоровий контакт, казати “зроблю все, щоб не боліло”. Особливо це потрібно, коли маю повідомити про поганий прогноз і хворий запитує, чи помре. Тоді кажу, що нічого доброго нема, бо хвороба прогресує і треба змінити лікування. Мистецтво полягає в тому, щоб сказати правду, але не забрати надії.

Часто залишаюся в лікарні понад робочий час. Пишу історії хвороби, планую обстеження. Вдень не маю на це часу, бо мушу обстежити дев’ятьох пацієнтів, розписати 5 хіміотерапій, прийняти 5 пацієнтів у відділенні, написати 4 витяги з історії хвороби, а також виписати кілька рецептів і лікарняних.

Скоро поїду в США на навчання із стипендією до висококласного онкологічного центру. Побачу, як по-сучасному можна лікувати рак, повернуся до Польщі й буду розчарований, бо до нас нові ліки дійдуть через два роки. Завжди можу виїхати з країни, але хочу лікувати поляків. Маю в цьому велику потребу.

Філіп

Третій рік працюю волонтером в акушерсько-гінекологічній лікарні, пишу кандидатську дисертацію, додатково працюю в поліклініках.

Цього року на спеціалізацію було лише 9 місць. Відмовили 79-ти охочим. Не дивуюся, що не отримав спеціалізацію. Може бути, що протягом 6 років спеціалізації працюватиму без оплати. Лікую хворих у клінічній лікарні в столиці приблизно 8 годин щодня і не отримую за це жодного злотого. Мало того, минулого року навіть доплачував, бо треба було заплатити 1100 злотих за обов’язкове цивільне страхування у випадку скарг з боку пацієнтів. На щастя, від жовтня цей обов’язок взяла на себе окружна лікарська управа.

50–100 злотих — плата лікарю за 1 годину роботи у приватній поліклініці в Варшаві, трохи більше отримують вузькі спеціалісти

Отримую кандидатську стипендію — 1700 злотих на місяць. Для проживання цього недостатньо, тому беру чергування протягом вихідних, а серед тижня консультую в районній поліклініці. Мої колеги, лікарі зі спеціалізацією, заробляють у лікарні більш як 3000 злотих. Кожний від 17 до 21 години консультує приватно. У Варшаві є де заробити — клінік і поліклінік багато, за годину платять від 50 до 100 злотих, вузьким спеціалістам трохи більше. Прижилася модель, що лікар заробляє “після роботи” в лікарні. Але конкуренція велика — кабінети в столиці відкривають лікарі з інших міст (Лодзь, Кельце і Плоцьк).

Обов’язково потрібні рішення, які забезпечать дотримання правил щодо часу роботи. Лікарі перевтомлені, а страждають пацієнти. Дослідження засвідчило, що половина лікарів працює 60 годин на тиждень. Велика група лікарів без спеціалізації — безкоштовно, так, як я. Середній показник заробітків осіб із моїм стажем роботи й освітою становить 3990 злотих за 40 годин праці та тиждень, тобто 25 злотих за годину. Але в багатьох столичних лікарнях годину праці резидента вночі й на свята оцінюють у 12 злотих.

Едита

Навчаюся на другому році спеціалізації з педіатрії в центрі здоров’я дитини, займаюся рідкісними метаболічними хворобами. Мені 28 років. Родом із Варшави, наразі проживаю з батьками. Переїхати від них планую після 30 років. Як резидент отримую 2,5 тисячі злотих. Працюю багато — у відділенні від понеділка до п’ятниці, беру чергування на вихідних, а після обіду працюю як репетитор з англійської та французької мов. Додатково в поліклініках не працюю, бо хочу мати час на навчання. Захистила кандидатську.

У відділенні маю переважно складні випадки у дітей із невиліковними хворобами.

Лікар починає заробляти добрі гроші, коли його вік наближається до 40 років, коли закінчить спеціалізацію і працює на кількох ставках.

Була на навчанні у Франції. Це важливий професійний досвід, можна порівняти роботу в Польщі і в Франції. Це два різні світи. В Польщі після спеціалізації працюють переважно на двох ставках. Якщо раз на місяць їм вдається забрати дитину з дитсадка, то це добре. У Франції лікарі також працюють багато, але в одному місці.

Щоб трохи дистанціюватися від роботи, займаюся йогою. В лікарні повинна бути сконцентрованою, мати силу на важкі розмови з батьками і дітьми. Не маю права помилитися.

Найбільше мені докучає польська організація праці. У Франції лікар записує розмову з пацієнтом і консультацію на диктофон, секретарка друкує, і лікар це підписує. У нас також варто було би допомогти лікарям зменшити кількість писанини, на яку йде більшість часу.

Незабаром поїду на навчання в лікарню у Флориді (США), де поглиблюватиму знання з метаболічних хвороб. Якщо не знайду місця постійної роботи в центрі здоров’я дитини, то виїду за кордон. Мені нецікаво лікувати банальні застуди, хочу працювати в найліпших наукових центрах.

Скорочений виклад Федора Юрочка