консультант

Цервікальгія

(огляд проблеми)

img 0

Біль у шиї, або цервікальгія (Ц) є одним із найчастіших симптомів у практиці лікаря. Його протягом життя має майже кожна людина. Серед причин тимчасової втрати працездатності з усіх больових синдромів провідне місце посідає поперековий біль, проте це не означає, що Ц трапляється рідше.

Біль у шиї — проблема міждисциплінарна, оскільки може виникати як при соматичних, так і неврологічних захворюваннях. Досить рідкісними причинами болів у шиї є онкологічні захворювання (пухлини спинного мозку — екстра- та інтрамедулярні, пухлини хребців — первинні й метастатичні), травми шийного відділу хребта, ревматоїдний артрит, судинні захворювання (спінальна епідуральна геморагія), інфекційні захворювання (епідуральні абсцеси, менінгіти, спондиліти, остеомієліт, міжхребцевий дисцит, оперізуючий герпес), захворювання внутрішніх органів (серце, легені, плевра, стравохід, щитоподібна залоза), тунельна невропатія надлопаткового нерва, невральгічна аміотрофія (синдром Персонейджа-Тернера).

Далі охарактеризовано найчастішу причину болю в шиї і пов’язаних з ним неврологічних синдромів — дегенеративно-дистрофічні зміни в шийному відділі хребта. Однак слід розуміти, що сам термін “остеохондроз хребта” є не клінічним, а скоріше морфологічним діагнозом, котрий охоплює дегенеративно-дистрофічні ураження хребта, які починаються з залучення пульпозного ядра і потім поширюються на фіброзне кільце й інші елементи хребтового рухового сегмента (суглоби, зв’язки та ін.). Згідно з сучасними уявленнями, його зараховують до мультифакторних захворювань.

Вважається, що для розвитку остеохондрозу необхідна генетична схильність, а для клінічного прояву — вплив факторів середовища. Спадковими факторами можуть бути порушення в трофічних системах та особливості рухового стереотипу, які призводять до локальних перевантажень. До середовищних зараховують цілий діапазон чинників, які поділяються на екзогенні (фізичні, біомеханічні та інфекційні) й ендогенні (аномалії розвитку хребта, конституційні особливості, супутні захворювання хребта і внутрішніх органів). Поєднання цих факторів призводить, з одного боку, до “неповноцінності” самих дисків, а з іншого — до локального їх перевантаження. Все це викликає складні біохімічні зміни в пульпозному ядрі, які призводять до його всихання і фрагментації. Через втрату амортизаційних властивостей цього утвору основне навантаження лягає на фіброзне кільце, яке в кінцевому підсумку дає тріщини і разволокнюється, що призводить до порушення фіксаційної функції диска. З боку тіл хребців спостерігається склерозування гіалінових пластинок і з’являються крайові розростання (остеофіти). Їх виникнення пояснюється збільшенням площі опори. Через перевантаження дуговідросткових суглобів виникають явища спондилоартрозу, а хронічне розтягнення капсулярного апарату призводить до порушення рухової функції хребетного рухового сегмента у вигляді гіпер- і/або гіпомобільності (лістез і функціональне блокування).

Висока частота розвитку дегенеративно-дистрофічних змін шийного відділу хребта зумовлена деякими його анатомічними особливостями. На відміну від поперекових і грудних хребців, тіла шийних хребців відокремлені один від одного не на всій протяжності. У бічних відділах тіла хребців витягнуті вгору і мовби охоплюють тіло хребця, який лежить вище. Витягнуті вгору краї тіл називаються гачкоподібними відростками (processus uncinatus), а їх з’єднання з тілом хребця вище — унковертебральним зчленуванням (суглоб Люшка). Ще однією важливою особливістю шийних хребців є наявність широкого і вигнутого поперечного відростка, в якому міститься поперечний отвір (foramen transversarium). Ці отвори утворюють канал, в якому проходить хребетна артерія. Третя особливість пов’язана зі своєрідною будовою перших двох шийних хребців — атланта й аксиса. Між ними немає диска, вони з’єднані додатковим суглобом (суглоб Крювельє), який утворений зубом другого хребця і передньою дугою атланта.

Дегенеративно-дистрофічні зміни шийного відділу хребта можуть призводити до розвитку чотирьох основних синдромів:

  • локального болю (цервікальгії);
  • відображеної (рефлекторної) цервікобрахіальгії (біль в шиї і руці) і цервікокраніальгії (біль в шиї і голові), пов’язаних з ураженням кістково-м’язово-фасціальних структур;
  • корінцевого синдрому (радикулопатії), викликаного подразненням або компресією спинномозкових корінців;
  • мієлопатії.

Джерелом болю при цервікальгії є дуговідросткові (фасеткові) суглоби і міжхребцеві диски (іннервуються синувертебральним нервом, нервом Люшка). На здорових добровольцях було засвідчено, що подразнення як фасеткових суглобів, так і міжхребцевих дисків під рентгенологічним контролем провокує біль у шиї, тоді як їх анестезія (рентген-контрольоване локальне введення анестетиків) усуває больовий синдром. Підкреслюється пріоритетна роль фасеткових суглобів, тоді як доказів участі міжхребцевих дисків недостатньо.

Цервікальгія проявляється постійним або нападоподібним болем у шиї. При гострій цервікальгії (шийних прострілах) біль буває дуже інтенсивним, “прострілює”, “як удар струмом”, іноді він стає свердлячим, тупим і завжди відчувається в глибині шиї. Він з’являється переважно вранці, після сну, і супроводжується напруженням шийних м’язів. Нерідко виникають фіксовані пози шийного відділу і відчуття “залежання” шиї вранці. Біль посилюється при кашлі та чханні, він переважно однобічний. Частина хворих скаржиться на неможливість повернути голову, відчуття “кілка” в шиї. При великій тривалості захворювання відзначається хрускіт у шиї при рухах голови. Напади болю зазвичай провокуються незграбними рухами або переохолодженням. При об’єктивному дослідженні виявляється обмеження рухливості в шийному відділі хребта в одну сторону, дефанс шийних м’язів, при пальпації — болючість фасеткових суглобів у ділянці залученого хребетного рухового сегмента. Перший напад цервікальгії зазвичай триває від кількох днів до двох тижнів.

Рефлекторні синдроми проявляються відбитими болями (в руку — цервікобрахіальгія, в голову — цервікокраніальгія) і рефлекторним напруженням м’язів (рефлекторні м’язово-тонічні синдроми). Джерелом рефлекторного больового синдрому і напруження м’язів також є фасеткові суглоби і меншою мірою — міжхребцеві диски. Це було доведено в експериментах з подразненням (хімічними і електричними агентами) і знеболенням цих структур.

Цервікобрахіальгія при остеохондрозі шийного відділу хребта виникає як результат центральної взаємодії сенсорних потоків, які формують відомий феномен Захар’їна-Геда. Біль у руці є наслідком патології середньо- і частіше нижньо-шийного відділу хребта. В межах цервікобрахіальгічного феномену виділяють синдром плече-лопаткової періартропатії, який пов’язують з патологією шийного відділу хребта. Клінічно він проявляється спонтанними болями в плечовому суглобі, частіше в нічний час і при лежанні на хворому боці. Болі посилюються при рухах руки й іррадіюють у шию і руку. Особливо чітко больовий синдром проявляється при відведенні руки і закладанні її за спину. При пальпації виявляється болючість у ділянці плечового суглоба в місцях прикріплення м’язів і зв’язок. На відміну від ураження самого суглоба (артрит), ускладнені не всі рухи, навіть на пізніх стадіях захворювання махові рухи вперед і назад зберігаються і бувають не настільки болючими. У міру прогресування захворювання можуть виникати гіпотрофії дельтоподібного м’яза. Протягом плече-лопаткового больового синдрому умовно можна виділити кілька стадій, що плавно переходять одна в одну: цервікальгічна, цервікобрахіальгічна, брахіоцервікальгічна й ортопедична.

Цервікальгічна стадія характеризується наявністю відображених болів у ділянці плечового суглоба, що мають чітку залежність від болю в шиї, при цьому обмежень рухів у плечовому суглобі не виявляється. У цервікобрахіальгічній стадії можна пропальпувати болючі вузли в місцях прикріплення м’язів, виникає обмеження рухливості в плечовому суглобі. Брахіоцервікальгічна стадія — болі в плечовому суглобі переважають над болями в шиї, виникає больова контрактура в плечовому суглобі, біль має переважно нічний характер. Формування істинної контрактури плечового суглоба свідчить про перехід захворювання в ортопедичну стадію. Виникнення цервікокраніальгії пов’язують з існуванням трігеміно-цервікального комплексу, в якому відбувається перемикання больової імпульсації від нейронів задніх рогів трьох верхніх шийних сегментів на нейрони спинномозкового ядра трійчастого нерва. Таким чином, патологічні зміни анатомічних утворів хребетного стовпа (фасеткові суглоби, фіброзне кільце, зв’язки, періост), м’язів, сухожиль, іннервованих сенсорними волокнами верхніх шийних сегментів, можуть бути джерелами болю голови.

У літературі трапляються різні клінічні описи болю голови при патології шийного відділу хребта (цервікогенна цефальгія). Вважають, що вона не має чіткого клінічного патерну і діагностується лише при об’єктивному дослідженні. Цервікогенний біль голови характеризується односторонніми (рідше двосторонніми) болями в шийно-потиличній ділянці, які часто іррадіюють в око або ніс, де можуть мати найбільшу інтенсивність. Близько 30% таких пацієнтів мають мігренозний супровід у вигляді фото- та/або фонофобії, нудоти, блювання. Іноді (15% випадків) під час цефальгічного нападу в цих хворих спостерігаються симптоми, типові для кластерного болю голови (міоз, птоз, почервоніння ока, сльозотеча, ринорея та ін.). Напади часто закінчуються спонтанно, при цьому рухи в шиї обмежені. Такий біль провокується механічними факторами: рухами голови, пальпацією зони виходу корінця С2 і нижнього косого м’яза голови, тривалим перебуванням в одній позі. Можливе поєднання цервікогенного болю голови з гомолатеральними болями в руці.

Рефлекторні м’язово-тонічні синдроми є домінуючими серед усіх проявів остеохондрозу шийного відділу хребта і формуються як у паравертебральних, так і екстравертебральних м’язах. Найчастіше залучаються такі м’язи: драбинчасті м’язи, малий грудний м’яз, трапецієподібний м’яз, нижній косий м’яз голови. Слід коротко зупинитися на деяких рефлекторних м’язово-тонічних синдромах.

Синдром драбинчастих м’язів (синдром Наффцігера, скаленус-синдром, синдром переднього драбинчастого м’яза) Передній драбинчастий м’яз належить до тих, місця прикріплення яких перебувають не тільки в межах шиї, а й поза ними. Починаючись від передніх горбків поперечних відростків С3-С4, м’яз прикріплюється до горбка Лісфранка першого ребра. Він нахиляє голову в свою сторону, а при двосторонній дії — вперед. Середній драбинчастий м’яз, починаючись від задніх горбків поперечних відростків С2-С7, також прикріплюється до першого ребра, але трохи латеральніше.

Цей синдром виникає при компремації нервово-судинних утворів, зокрема по сусідству з підключичною артерією (рис. 1). Хворі скаржаться на біль і скутість у шиї, частіше вранці, вимушене положення голови (голова хворого при цьому нахилена вперед і трохи в бік напруженого м’яза).

img 1

Рис. 1. Анатомічне підґрунтя скаленус-синдрому.

Одночасно, через здавлення нейро-судинних структур під напруженим м’язом, виникає відчуття тяжкості в руці й біль. Останній може бути легким, ниючим, але інколи — і вкрай різким, “роздираючим”, нерідко посилюється в нічний час, при глибокому вдиху, нахилі голови в здорову сторону, іноді поширюється на плечовий пояс, у пахвову, міжлопаткову ділянки, молочну залозу і передні відділи грудної клітки (рис. 2). Тому в низці випадків виникає підозра на ураження коронарних судин. Болі посилюються також при відведенні руки, голінні, малюванні, під впливом вібрації.

img 2

Рис. 2. Больові точки та проекції больових відчуттів при скаленус-синдромі.

При компресії нервових стовбурів з’являються відчуття поколювання й оніміння в руці, частіше по ульнарному краю кисті та передпліччя, оскільки нижній стовбур плечового сплетення і підключична артерія можуть піддаватися травматизації не тільки драбинчастим м’язом, а нерідко й додатковим шийним ребром, яке трапляється в популяції приблизно у 6% осіб (рис. 3). Докладний опис клінічної картини шийного ребра датується ще 1905 роком (Murphy J.).

img 3

Рис. 3. Рентгенограма двобічних додаткових шийних ребер.

Клінічно захворювання проявляється в середньому в 10% носіїв шийних ребер, зазвичай у віці після 20 років. Характерний зовнішній вигляд хворих: низько опущені плечі, “тюленеподібна” постава. Ребро нерідко вдається промацати в надключичній ямці. Симптоматика шийного ребра при здавленні нервово-судинних елементів складається з парестезій в руці, побіління і зниження температури кисті, ослаблення пульсу променевої артерії, слабкості й гіпотрофії м’язів кисті. В межах скаленус-синдрому, крім напруження і болючості переднього драбинчастого м’яза, приблизно в 44% випадків виявляється припухлість у надключичній ямці.

Синдром малого грудного м’яза (гіперабдукторний синдром, синдром Райта). Синдром зумовлений м’язово-тонічними змінами в цьому м’язі й стисненням судинно-нервового пучка, що проходить під ним. Малий грудний м’яз має трикутну форму і залягає позаду великого грудного. Він починається трьома-чотирма зубцями між кістковою і хрящовою частинами 2–5 ребер. Піднімаючись косо назовні і вгору, він поступово звужується і прикріплюється коротким сухожиллям до дзьобоподібного відростка лопатки. Судинно-нервовий пучок на плечі може придавлюватися позаду малого грудного м’яза під дзьобоподібним відростком лопатки до головки плечової кістки. Компресія цих утворів може бути викликана сильним відведенням руки (гіперабдукція при наркозі, іммобілізація плечової кістки при травмах, під час сну з закинутою за голову рукою та ін.). Звідси ще одна назва цього синдрому — гіперабдукторний. Не тільки при патологічному стані м’язів, а й у більшості здорових людей пульс на променевої артерії зникає або стає слабким при розведенні рук у сторони і підйомі їх вгору на 45–180°. Вважається, що синдром малого грудного м’яза може виникати при часто повторюваних рухах, описаних вище.

Хворі відчувають ломлячі або пекучі болі в ділянці цього м’яза, більше на рівні 3–5 ребер (рис. 4). Найчастіше болі виникають при рухах, що вимагають скорочення або розтягнення м’яза. Пацієнтів можуть турбувати парестезії в ділянці передньої грудної клітки та ульнарного краю передпліччя і кисті, слабкість у руці, більшою мірою в дистальних її відділах.

img 4

Рис. 4. Локалізація та проекція болю при синдромі малого грудного м’яза (зліва) і топографічна анатомія останнього (справа).

Рухові порушення переважають зазвичай у м’язах, іннервованих серединним нервом. Чутливі розлади частіше виникають у ділянці іннервації ліктьового нерва. При пальпації виявляється болючість малого грудного м’яза (в пахвовій ямці — рука пацієнта піднята над головою, лікар 2–4 пальцями охоплює великий грудний м’яз і відсуває його з пахвової ділянки в медіальному напрямі; або крізь розслаблений великий грудний м’яз у момент глибокого вдиху). У діагностиці синдрому допомагає проба Райта і виникнення систолічного шуму в ділянці аксилярної артерії при відведенні та підніманні руки.

РЕДАКЦІЙНИЙ КОМЕНТАР

img 1

ПРОБА РАЙТА

Методика виконання. У пацієнта, що перебуває в положенні сидячи, лікар досліджує пульс на променевій артерії, оцінює його повноту та порівнює характеристики пульсу з протилежного боку, після чого відводить руку пацієнта до 180° (гіперабдукція).

Інтерпретація результатів. Під малим грудним м’язом, між ним і дзьобоподібним відростком лопатки проходять аксилярна артерія і вена, а також три стовбури плечового сплетення. Гіперабдукція руки призводить до притиснення цих структур сухожиллям малого грудного м’яза до дзьобоподібного відростка. Ослаблення або зникнення пульсу на променевої артерії свідчить про компресію аксилярної артерії гіпертрофованим/спазмованим малим грудним м’язом або деформованим/гіпертрофованим дзьобоподібним відростком. Чутливість проби — приблизно 87%.

Описана американським лікарем Ірвінгом Шервудом Райтом у 1945 р. (Wright I.S. The neurovascular syndrome produced by hyperabduction of the arms // Am. Heart J. — 1945. — Vol. 29. — N. 1) .

Синдром нижнього косого м’яза голови. Цей м’яз, залягаючи в найглибшому м’язовому шарі шиї, прикріплений до поперечного відростка хребця С1 та остистого відростка хребця С2, він забезпечує обертання в хребетному сегменті С1-С2 і є, по суті, аналогом ротаційних м’язів (рис. 5). Він прикриває хребетні артерії, а через його нижній край перегинається великий потиличний нерв. Таким чином, при рефлекторному скороченні цього м’яза можливе подразнення згаданого нерва.

img 5

Рис. 5. Топографія нижнього косого м’яза голови щодо шийних хребців.

Цей синдром характеризується ниючим, ломлючим болем у шийно-потиличній ділянці (рис. 6). Біль зазвичай постійний, без схильності до яскраво вираженого нападоподібного посилення. Часом він посилюється, але це відбувається поволі, зазвичай після тривалого статичного навантаження на м’язи шиї, при поворотах голови в сторону, протилежну щодо ураженого м’яза. При об’єктивному огляді виявляються гіпер- або гіпестезія в зоні іннервації великого потиличного нерва, а також визначається болючість у точці, що міститься на середині лінії, яка з’єднує соскоподібний відросток скроневої кістки та остистий відросток хребця С2.

img 6

Рис. 6. Біль, відбитий від тригерних точок нижнього косого м’яза голови.

Крім м’язово-тонічних синдромів, як причина болю в шиї поширені міофасціальні синдроми (в м’язах шиї і плечового пояса). На відміну від м’язово-тонічних синдромів, для постановки діагнозу міофасціального синдрому необхідне існування не тільки болючого і напруженого м’яза, а й наявність болючих м’язових ущільнень (активних і пасивних тригерних точок). Міофасціальна критична точка — це гіперподразлива ділянка в ущільненому або тугому тяжі скелетного м’яза. При пальпації вона може відображатися в інших ділянках (відбитий біль). Слід зазначити, що відображені міофасціальні болі мають специфічну для кожного м’яза зону поширення (хоч остання має несегментарний характер). Такий біль зазвичай тупий і триває довго, його інтенсивність варіює від відчуття деякого дискомфорту до жорстких і болісних відчуттів. Виділяють активні й пасивні (латентні) тригерні точки. Активні викликають біль, латентні — не викликають болю, але можуть бути причиною обмеження рухів ураженого м’яза. Тригерні точки можуть бути активовані при різкому перевантаженні, фізичній перевтомі, прямому пошкодженні або охолодженні м’яза. Поріг “подразливості” критичної точки вкрай варіабельний.

Компресійний корінцевий синдром (радикулопатія) при шийному остеохондрозі трапляється рідше, ніж при поперековому. Це пояснюється двома анатомічним особливостями шийного відділу хребта: по-перше, просуванню грижової маси в бік міжхребцевого отвору перешкоджають потужні зв’язки унковертебральних зчленувань (хоча нерідко дегенеративні зміни цих зчленувань можуть призводити до звуження міжхребцевих отворів); по-друге, шийний корінець у міжхребцевому отворі фіксований до окістя і займає при цьому 1/6 частину міжхребцевого отвору. Необхідно відзначити, що кількість шийних корінців (вісім) більша, ніж кількість шийних хребців (сім). Перша пара шийних корінців виходить між основою черепа і першим шийним хребцем (С1), друга — між першим і другим хребцями і т. д. (рис. 7). Таким чином, кожен шийний нерв виходить над відповідним хребцем (на відміну від поперекового відділу хребта). Для ураження будь-якого з корінців характерні специфічні рухові (слабкість певних м’язів), чутливі (частіше гіпальгезія) і рефлекторні (зниження шкірних і сухожильних рефлексів) порушення.

img 7

Рис. 7. Топографічне співвідношення шийних спинномозкових корінців і хребців у сагітальній площині.

Крім компресійного корінцевого синдрому, частим проявом шийного остеохондрозу є дискогена шийна мієлопатія. Її причинами найчастіше є грижове випинання міжхребцевих дисків, розростання тіл хребців (остеофіти), гіпертрофована жовта зв’язка. Компресуючі фактори можуть бути як ізольованими, так і комбінуватися. Виникнення патології спинного мозку при шийному остеохондрозі під впливом тільки механічної компресії не узгоджується з багатьма клінічними спостереженнями. Це стосується, зокрема, дифузних змін та ішемічним вогнищ, що виявляються далеко від місця впливу механічного фактору.

Загалом при патології хребта можливе ураження спинного мозку як унаслідок компресії, так і порушення спінального кровообігу. За своїм перебігом вертеброгенна шийна мієлопатія нагадує екстрамедулярні пухлини спинного мозку. Найчастіше вона має прогредієнтний перебіг, рідше — інтермітуючий, з ремісіями та стаціонарний (на якомусь етапі процес призупиняється). Захворювання в більшості випадків перебігає хронічно (в інтервалі років). Як правило, типовими скаргами є біль, оніміння і слабкість у руках і ногах. Нерідко при рухах голови з’являються неприємні відчуття проходження електричного струму від шиї в обидві руки і вздовж хребта до ніг при згинанні голови до грудей (симптом Лермітта) (рис. 8).

img 8

Рис. 8. Перевірка симптому Лермітта.

Симптом Лермітта є патогмонічним для розсіяного склерозу. Особливість його при шийній мієлопатії полягає в тому, що відчуття проходження струму виникає не тільки при швидкому згинанні (що характерно для пацієнтів з демієлінізацією), а й при розгинанні шийного відділу хребта. Слабкість рук поступово наростає, з’являються гіпотонія, гіпотрофії і фасцикуляції в м’язах рук і плечового пояса. Одночасно розвиваються симптоми пірамідної недостатності як у руках, так і ногах, проте навіть на стадії тетрапарезу не завжди спостерігаються тазові розлади. Розлади чутливості можуть бути маловираженими, і виникає дисоціація між грубими руховими і м’якими сенсорними порушеннями. Нерідко виділяють такі синдроми, що, як вважають, є наслідком ішемії спинного мозку: синдром спастичного тетрапарезу, синдром бокового аміотрофічного склерозу, синдром Броун-Секара, сирингомієлітичний, поліомієлітний або спінальний задньостовповий синдроми. Особливо тяжкою є діагностика дискогенної шийної мієлопатії за відсутності болів у шиї.

Розрізняють консервативні та хірургічні методи лікування болю в шиї.

Хірургічні методи лікування показані в основному при наявності компресійних синдромів (радикулопатія, мієлопатія). Безсумнівна необхідність видалення в деяких випадках фактору, що компресує корінець або спинний мозок (дискектомія, ламінектомія, резекція фасеткових суглобів і остеофітів). Абсолютними показаннями для видалення грижі диска є наявність грубих парезів, наростання чутливих і рухових розладів, тазові порушення. Показання для оперативного лікування радикулопатії і дискогенної шийної мієлопатії ще розробляють. Необхідно враховувати, що, крім позитивного ефекту (зменшення больового синдрому, регрес чутливих і тазових розладів), операція є інвазивним методом лікування з усіма наслідками, що випливають (смертельний ризик, наркоз, ранні та пізні післяопераційні ускладнення). Нині інтенсивно розробляються нові підходи щодо показань для терапії болю в шиї — черезшкірна високочастотна денервація фасеткових суглобів при фасетковому синдромі, черезшкірна лазерна вапоризація грижі диска тощо.

До консервативних методів лікування цервікальгії, цервікобрахіальгії і цервікокраніальгії належать медикаментозні і немедикаментозні. Немедикаментозними терапевтичними методами є лікування режимом (тепло і спокій), ортопедичні підходи, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія. До ортопедичних методів належать використання коміра Шанца (в гостру стадію захворювання при вираженому больовому синдромі необхідно забезпечити розвантаження шийного відділу хребта, що дозволяє в низці випадків зменшити больовий синдром), тракційна терапія (починати лікування цим методом необхідно після переривання вираженого больового синдрому). Мануальна терапія, яка використовується для лікування болю в шиї, це система ручних лікувально-діагностичних прийомів, спрямованих на усунення або корекцію патологічних проявів з боку суглобів (фасеткових і суглобів руки), м’язів і зв’язкового апарату (постізометрична релаксація). У поясненні механізму лікувальної дії мануальної терапії найбільшого поширення набула теорія функціональних блоків, згідно з якою ефект мануальних впливів пояснюється ліквідацією патологічних співвідношень між утворами кістково-зв’язкового апарату. Лікувальна гімнастика є не стільки лікувальним, скільки реабілітаційним і профілактичним методом лікування.

Одним з основних методів лікування болю в шиї залишаються медикаменти. Насамперед необхідно відзначити ефективність різних блокад місцевими анестетиками, які не тільки обмежують вхід ноцицептивної (больової) імпульсації в центральну нервову систему, а й сприяють нормалізації в зоні ушкодження мікроциркуляції, зменшенню запальних реакцій і поліпшенню обміну речовин. Крім того, місцеві анестетики, розслабляючи поперечно-смугасту мускулатуру, усувають патологічне рефлекторне напруження м’язів, яке є додатковим джерелом болю. Найбільш поширеною при болях у шиї є інфільтраційна анестезія, при якій місцевий анестетик (іноді в поєднанні з глюкокортикоїдами) вводять у ділянку патологічно залучених фасеткових суглобів і/або окремих м’язів.

До основних лікарських препаратів, що застосовуються для лікування не тільки болю в шиї, а й вертебральних больових синдромів практично будь-якої локалізації, належать нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Крім болезаспокійливого, НПЗП мають протизапальну та жарознижувальну дію. Анальгетичні, протизапальні й антипіретичні властивості НПЗП зумовлені ослабленням синтезу простагландинів з арахідонової кислоти за допомогою гальмування активності циклооксигенази (ЦОГ). Існують різні класифікації НПЗП: за хімічною структурою (похідні кислот — диклофенак, індометацин, ібупрофен, кетопрофен та ін.; некислотні похідні — проквазон, епіразол, колхіцин та ін.) і за селективністю щодо різних форм ЦОГ. Важливим у терапії цервікальних вертеброгенних больових синдромів є використання міорелаксантів (баклофен, толперизон, тизанідин), котрі забезпечують ефективний розрив порочного кола “біль — м’язовий спазм — біль”.

Таким чином, терапія болю в шиї повинна бути по можливості комплексною, із застосуванням як лікарської (НПЗП, в тому числі у вигляді альтернативних шляхів введення — черезшкірного і ректального, міорелаксанти, анестетики), так і немедикаментозної терапії (остеопатія, ЛФК, фізіотерапія та ін.). Також вона потребує коректної оцінки факторів ризику і можливих ускладнень від кожного із запропонованих методів лікування.

Підготував Юрій Матвієнко

Література

1. Alreni ASE, Harrop D, Lowe A, Tanzila Potia, Kilner K, McLean SM. Measures of upper limb function for people with neck pain. A systematic review of measurement and practical properties. Musculoskelet Sci Pract. 2017 Jun;29:155-163.

2. Awan KH. The therapeutic usage of botulinum toxin (Botox) in non-cosmetic head and neck conditions — An evidence based review. Saudi Pharm J. 2017 Jan;25(1):18-24.

3. Blanpied PR, Gross AR, Elliott JM, Devaney LL, Clewley D, Walton DM, Sparks C, Robertson EK. Neck Pain: Revision 2017. J Orthop Sports Phys Ther. 2017 Jul;47(7):A1-A83.

4. Childress MA. Spine Conditions: Cervical Spine Conditions. FP Essent. 2017 Oct;461:11-14.

5. Cohen SP, Hooten WM. Advances in the diagnosis and management of neck pain. BMJ. 2017 Aug 14;358:j3221.

6. Cox J, Davidian C, Mior S. Neck pain in children: a retrospective case series. J Can Chiropr Assoc. 2016 Sep;60(3):212-219.

7. Cramer H, Klose P, Brinkhaus B, Michalsen A, Dobos G. Effects of yoga on chronic neck pain: a systematic review and meta-analysis. Clin Rehabil. 2017 Nov;31(11):1457-1465.

8. DePauw R, Coppieters I, Meeus M, Caeyenberghs K, Danneels L, Cagnie B. Is Traumatic and Non-Traumatic Neck Pain Associated with Brain Alterations? — A Systematic Review. Pain Physician. 2017 May;20(4):245-260.

9. Galletti S, Galletti R, Schiavone C, Salini V, Abate M. Localized cervical pain: advantages and limits of ultrasound evaluation. J Ultrasound. 2016 Apr 13;19(4):257-263.

10. Hidalgo B, Hall T, Bossert J, Dugeny A, Cagnie B, Pitance L. The efficacy of manual therapy and exercise for treating non-specific neck pain: A systematic review. J Back Musculoskelet Rehabil. 2017 Nov 6;30(6):1149-1169.

11. Ing JW. Head and Neck Cancer Pain. Otolaryngol Clin North Am. 2017 Aug;50(4):793-806.

12. Iyer S, Kim HJ. Cervical radiculopathy. Curr Rev Musculoskelet Med. 2016 Sep;9(3):272-80.

13. Kim R, Wiest C, Clark K, Cook C, Horn M. Identifying risk factors for first-episode neck pain: A systematic review. Musculoskelet Sci Pract. 2017 Nov 22;33:77-83.

14. Machado GC, Maher CG, Ferreira PH, Day RO, Pinheiro MB, Ferreira ML. Non-steroidal anti-inflammatory drugs for spinal pain: a systematic review and meta-analysis. Ann Rheum Dis. 2017 Jul;76(7):1269-1278.

15. Seo SY, Lee KB, Shin JS, Lee J, Kim MR, Ha IH, Ko Y, Lee YJ. Effectiveness of Acupuncture and Electroacupuncture for Chronic Neck Pain: A Systematic Review and Meta-Analysis. Am J Chin Med. 2017;45(8):1573-1595.