КОРИФЕЇ МЕДИЦИНИ

Карл Фрідріх Oттo Вестфаль

img 0

Карл Фрідріх Отто Вестфаль народився 3 березня 1833 р. в Берліні в сім’ї лікаря Отто Вестфаля (1800–1879) і Кароліни Фредерики Гейне. Його дядько був медичним директором лікарні Шаріте. В Берліні Карл Вестфаль отримав блискучу освіту. В 1851 р. вступив до Берлінського університету (рис. 1), але наступний семестр вчився в Гейдельберзькому університеті, а взимку 1852 р. перевівся до Цюрихського університету. Саме в Цюриху майбутній лікар зустрівся з видатним німецьким фізіологом Карлом Фрідріхом Вільгельмом Людвігом (1816–1895), який в 1849–1855 рр. працював ординарним професором кафедри анатомії і фізіології Цюрихського університету. Карл Вестфаль захопився фізіологією, почав працювати в лабораторії фізіології і згодом написав дисертаційну працю “De aquae secretionе per renes” (Виділення води нирками).

img 1

Рис. 1. Берлінський університет імені Гумбольдта — перша alma mater Вестфаля.

Після студій у Парижі та Відні він отримав докторський ступінь. З 1857 р. працював асистентом у віспяному відділенні берлінської клініки Шаріте (рис. 2). В 1858 р. перейшов працювати асистентом кафедри психічнохворих до проф. К. В. Іделера. Перше його враження на початку психіатричної кар’єри було негативним: К. Вестфаль важко сприймав примусові методи лікування психічнохворих пацієнтів. Прихід нового керівника В. Грізінгера в 1861 р. поліпшив ситуацію. В тому ж році К. Вестфаля обрано приват-доцентом психіатрії Берлінського університету, він отримав аудиторію для лекцій і дозвіл на лікування деяких пацієнтів.

img 2

Рис. 2. Берлінська клініка Шаріте — перше місце праці Вестфаля.

В 1868–1869 рр. дослідник відійшов від психіатрії і почав займатися терапією та епідеміологією й отримав посаду завідувача кафедри натуральної віспи та внутрішньої медицини. А в 1869 р., після смерті В. Грізінгера, став ад’юнкт-професором психіатрії, клінічним інструктором кафедри, завідувачем відділення психічних та нервових захворювань. В 1871 р. К. Вестфаля призначено директором клініки психічних та нервових хвороб, цю посаду він обіймав до 1889 р. В 1874 р. К. Вестфаль отримав звання професора психіатрії.

Науковий спадок вченого великий і багатогранний. Його наукові праці друкувалися головним чином у журналі “Archiv für Psychiatrie und Nervenkrankheiten”, який він видавав з 1868 р. Працюючи неврологом, К. Вестфаль почав досліджувати сексуальні девіації. Ще в 1869 р. лікар назвав “одностатеве кохання” “протилежним” або “викривленим” сексуальним потягом і перейменував педерастію в “сексуальну інверсію”. В 1870 р. Вестфаль описав у статті двох пацієнтів, діагноз хвороби яких з часом почали називати “гомосексуалізмом”. Деякі вчені вважають, що поняття “гомосексуалізм” ввів К. Вестфаль. Також дослідник описав пацієнтку “із сексуальними почуттями зміненої спрямованості” як таку, що захоплювалася “хлоп’ячими забавами”, любила одягатися “як хлопчики”. К. Вестфаль зробив поширеною помилкову ідею, що гомосексуалісти-чоловіки стають жіночними, а гомосексуалісти-жінки мають чоловічі риси. Вчений вважав, що сексуальна інверсія — це захворювання, яке потрібно лікувати, а не карати законами.

В 1871 р. науковець докладно описав прояви агорафобії — нав’язливого остраху відкритого простору. Навів приклад трьох чоловіків, які проявляли тривожність і страх, коли перебували в громадських місцях. В 1877 р. він дав класичне визначення нав’язливих станів, хоча сам термін раніше запропонував І. М. Балінський. В 1877 р. К. Вестфаль першим описав нарколепсію (раніше, ніж Ж. Б. Желіно), а також каталепсію. Ці матеріали він представив на з’їзді Берлінського медичного і психологічного товариства.

В 1875 р. К. Вестфаль незалежно від В. Ерба описав феномен глибоких сухожилкових рефлексів за рахунок реакції скорочення м’язів. Дещо пізніше він на основі колінного рефлексу продемонстрував зв’язок між спинною сухоткою та прогресивним паралічем. К. Вестфаль та В. Ерб описали глибокий сухожилковий рефлекс при спинній сухотці, пізніше відомий як симптом Ерба–Вестфаля. Він також описав специфічний симптом екстрапірамідних порушень: при пасивному тильному згинанні стопи це положення деякий час зберігається.

В 1876 р. дослідник на Гамбурзькому з’їзді природознавців доповів про самостійну форму психічного захворювання — гостру параною. В 1883 р. К. Вестфаль описав хворобу “псевдосклероз”. Адольф фон Штрюмпель дав опис цієї хвороби в 1898 р. і назвав її “синдромом Вестфаля–Штрюмпеля”. В 1912 р. ця хвороба отримала назву гепато-лентикулярної дегенерації Вільсона. В 1885 р. вчений опублікував випадки паралічу кінцівок у 4 хворих, що характеризувалися періодичністю та втратою збудливості під час електричної стимуляції. Пізніше ця патологія отримала назву “гіпокаліємічний періодичний параліч”.

Разом зі своїм соратником-колегою Л. Едінгером К. Вестфаль описав додаткове ядро третього окорухового нерва: ядро Едінгера–Вестфаля (рис. 3). В 1889 р. К. Вест­фаль разом з Малкоффом і Васерманом встановили зв’язок між малою хореєю при ревматизмі та бактеріальною інфекцією.

img 3

Рис. 3. Анатомічна локалізація ядра Едінгера-Вестфаля в системі окорухової іннервації (позначене голубим). Джерело — https://www.aao.org/image/oculomotor-nerve

Науковець виховав школу відомих неврологів та психіатрів. Він був членом кількох наукових товариств, приватним медичним радником, журналістом. Його роботи друкувалися в солідних спеціальних журналах. “Збірник наукових праць” у 2-х томах К. Вестфаля в 1892 р. видав його син.

Після 1886 р. у Карла Вестфаля почала прогресувати психоневрологічна хвороба, яка призвела до його відставки. К. Вестфаль помер 27 січня 1890 р. в Кройцлінгені на 57-му році життя. При аутопсії були виявлені атрофія лобових часток мозку і дегенерація задніх провідних шляхів. Вчений похований у Берліні (рис. 4).

img 4

Рис. 4. Могила Карла Вестфаля.

Підготували Юрій Матвієнко та Юрій Панишко

Література

1. Архангельский Г. В. История неврологии от истоков до ХХ века. — М.: Медицина, 1965. — 432 с.

2. Holdorff B. Carl Westphal (1833-1890). J Neurol. 2005 Oct;252(10):1288-9.

3. Lanska DJ. The history of reflex hammers. Neurology. 1989 Nov;39(11):1542-9.

4. Pearce J. Fragments of Neurological History. — Imperial College Press, 2003. — 652 p.

5. Seidel M. Carl Westphal — a progressive university teacher of neurology and psychiatry in the 19th century. Psychiatr Neurol Med Psychol (Leipz.). 1986 Dec; 38(12):733-40.

6. Seidel M. Carl Westphal — his life and work. Z Arztl Fortbild (Jena). 1990;84(1-2):64-7.