НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА

Антоні Кемпінські (Antoni Ignacy Tadeusz Kępiński): медична і наукова діяльність відомого польського психіатра

(До 100-річчя з дня народження)
В. С. Андрух, В. Н. Андрух, М. В. Слободян

“Найважливішими ліками в медицині є лікар”.
Англійський психіатр М. Balint
(З книги “Психопатологія неврозів” Антоні Кемпінського)

“Шукаючи щастя, важливо перестати його шукати...
Вирішальне при цьому не “є”, а власне “я”,
оскільки від його конструкції залежить внутрішній і зовнішній порядок”.
Антоні Кемпінські

img 1

Рис. 1. Професор-психіатр Антоні Кемпінські.

Відомий польський психіатр, вчений, гуманіст, філософ Антоні Кемпінські (рис. 1) народився 16 листопада 1918 р. у м. Долина Станіславського воєводства (тепер Івано-Франківська обл.). У 1928–1936 рр. вчився в Національній гімназії ім. Бартоломія Новодворського, що в м. Кракові (Польща), де після завершення навчання за зразкову поведінку, високу успішність та добрі якості характеру одержав перстень з гербом Новодворського — “Nalecz”. До війни такою нагородою було номіновано лише двоє учнів. Медичну освіту почав здобувати в Ягеллонському університеті, але в 1939 р. навчання було перерване, бо почалася Друга світова війна. Молодий Кемпінські вступив добровольцем до Війська Польського, але в 1940 р. потрапив у полон; пройшов угорські, французькі, іспанські концентраційні табори, зазнавши багатьох знущань і поневірянь. Очевидно, нелюдські умови перебування в цих таборах сформували його наукову зацікавленість щодо впливу воєн, полону та перебування у концентраційних таборах на психіку людей і прислужилися йому в процесі безпосередньої участі в програмі лікування та реабілітації колишніх в’язнів концентраційного табору “Освенцім”. Тільки в червні 1943 р., після звільнення з іспанського концентраційного табору “Miranda de Ebro”, А. Кемпіньскі переїхав до Великобританії, де закінчив медичний факультет Единбурзького університету й 29 листопада 1946 р. одержав диплом доктора медицини.

Повернувшись у липні 1947 р. до Польщі, лікар почав працювати в Неврологічно-психіатричній клініці Медичного колегіуму — UI, а згодом у Психіатричній клініці Університету медичних наук ім. Коперника у Кракові. Тут А. Кемпінські самовідданою працею реалізовував модель ідеального лікаря: одужання хворого було для нього найвищою нагородою. Він був мудрою і глибоко порядною людиною, тонко відчував біль навколишніх, завжди був готовий допомогти і словом, і ділом, уміло добирав “ключ” до кожного пацієнта та співробітників. Антоні Кемпінські був одним із піонерів психотерапії у Польщі й за найкращі методи лікування вважав партнерські розмови з хворими. У ньому органічно поєднувалися цікавість до наукових досліджень, викладацька і клінічна робота. Пацієнти ж відзначали його велику відповідальність за них, сумлінність, чесність і порядність.

У 1949 р. А. Кемпінські захистив докторську дисертацію на тему “Zamącenie po wstrzasie elektrycznym” — “Наслідки після електротравми”.

У 1958 р. він як стипендіат від Міністерства охорони здоров’я і соціального забезпечення Польщі здійснював подальше стажування у Психіатричному інституті “Модслей” у Лондоні, де під керівництвом професора Обрі Льюіса вивчав принципи англосакської психіатрії.

У листопаді 1963 р. вчений у Краківській медичній академії отримав звання доцента, а в березні 1972 р. Державна рада присвоїла йому звання професора. А. Кемпінські також очолив кафедру та психіатричну клініку. Його лекції були дуже популярними серед студентів та молодих лікарів у Краківському та Ягеллонському університетах. А в Польщі він перший у своїй клініці запровадив терапевтичні засади “відкритих дверей”, що ґрунтувалися на принципах гуманістичного ставлення і поваги до психічних хворих. Пропагуючи ці засади, А. Кемпінські й сам віддавався хворим безмежно, був правдивим самаритянином наших часів.

У своїх наукових працях, що дуже скоро одержали світове визнання, Кемпінські охоплював широке коло проблем, які стосувалися не тільки психопатології, нейрофізіології, нейрофармакології, а й філософії, етнографії, психології та соціології. Він був справжнім вченим-ециклопедистом, глибокі знання і широта наукових зацікавлень якого дозволяли йому в своїх працях використовувати інформацію з різних наукових джерел. Його статті й книги позначені вдалим добором аргументів і прикладів, оригінальністю і проникливістю описання ситуацій і феноменів, прозорістю стилю і силою переконання. Наукові праці дослідника написані блискучою афористичною мовою, не перевантажені науковими термінами, а викладені в них ідеї настільки актуальні, що не віриться, що писані вони 25–30 років тому. Прикладом сказаного може бути збірник есе “Екзистенціальна психіатрія”, який присвячений пограничним проблемам філософії, психопатології, соціології і психології, аналізу механізмів виникнення і розвитку патологічних форм людської поведінки.

Вчений написав близько 140 наукових праць, опублікував 9 книг, серед яких “Schizophrenia” — “Шизофренія”, 1972 р., “Psychopatologia nerwic” — “Психопатологія неврозів”, 1973 р., “Melancholia” — “Меланхолія”, 1974 р., “Psychopatia” — “Психопатія”, 1977 р., “Lęk” — “Страх”, 1987 р. “Podstawowe zagadnienia współczesnej psychiatrii” — “Основи сучасної психіатрії”, 1976 р., “Poznanie chorego” — “Пізнання хворого”, 2002 р., “Rytm życia” — “Ритм життя”, 2001 р., “Psychopatia, psychopatolologia życia seksualnego” — “Психопатія, психопатологія сексуального життя”, 1988 р. Багато книг кілька разів перевидавалися, але більшість із них побачили світ лише після смерті автора. На його науковому доробку вчилися, вчаться і ще довго навчатимуться молоді психіатри. Та в усьому світі А. Кемпінські відомий ще й як автор концепції аксіологічної психіатрії і теорії інформаційного метаболізму.

Аксіологія (від грец. αξια — цінність) — учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв’язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини. Автор у своїх наукових працях розвивав цю ідею, що в майбутньому стало підґрунтям для розвитку такої науки, як соціоніка.

Термін “інформаційний метаболізм” теж народився з ідеї, яку висловив і обґрунтував вчений. Суть її в тому, що взаємодія людини з навколишнім світом (природою, іншими людьми тощо) і ті образи, які внаслідок цієї взаємодії виникають у свідомості людини, мають інформаційний характер. Як життя тіла ґрунтується на речовинному та енергетичному метаболізмі (тобто на фізичному обміні з навколишнім світом речовинами та енергією, а також побудові на цій основі самого тіла), так життя психіки людини — на інформаційному обміні. Розуміння інформаційного метаболізму є ключем до пізнання механізмів взаємодії людини з навколишнім світом, тому що дає єдину “мову” для дослідження та моделювання різноманітних процесів у всьому циклі “навколишній світ — людина — навколишній світ”. Інформаційний метаболізм — це той фундамент, на якому стоїть наука соціоніка, так само як фізична наука ґрунтується на вивченні матерії, біологія — на вивченні “живої речовини” (за В. І. Вернадським) тощо.

Ще одним вагомим науковим доробком професора стало його співавторство в підготовці та виданні 31-го тому “Огляду медичного — Освенцим”, що двічі було номіноване на Нобелівську премію миру та визнане як найважливіше джерело знань про медичні аспекти Голокосту. У цьому томі представлено наукові дослідження психічних розладів у людей після перебування в концентраційних таборах у таких виключно цінних роботах, як: “Anus mundi”, “Кошмар”, “Освєнцимські рефлексії”, “Психопатологія влади”, “До психопатології надлюдини”, “Рамна”, “КЛ-синдром”, “Голокост і пам’ять”, “Медичні і психологічні ефекти концентраційних таборів” та ін. У цих працях засвідчено, яким чином у концтаборах пригнічувався “рефлекс свободи” в людини та її перетворення на “автомата”. На відміну від багатьох психологів, науковець вважав, що більшість фашистів, які реалізовували програму знищення, на їх думку, “неповноцінних” народів, не були садистами або психічно хворими людьми. Вони були продуктом всієї тоталітарної системи Третього райху, яка перетворювала людей у вузько запрограмованих “зомбі”, здатних не замислюючись реалізувати маячні ідеї свого вождя. Чи не цей феномен ми яскраво бачимо в наших північно-східних сусідів, які ще кілька років тому називалися нам “братами”, а тепер під проводом свого “фюрера” мають нас за найбільших ворогів?

Становлять інтерес й інші, нині актуальні праці: “Dulce et decorum”, присвячені психологічній проблемі героїки і героїзму в їх історичній динаміці, “No more Hiroshima”, “Страх” та ін. У працях, присвячених психотерапії і психології (“Психичні травми”, “Психотерапія”, “За і проти екзистенциальної психіатрії” та ін.), Кемпінські робить глибокий аналіз підходів до вирішення різних проблем людської психіки. Сам автор переконаний, що недавнє панування картезіанського розділення психіки і соми не відповідає дійсності й гальмує розвиток психології та психопатології. Використання цього принципу призводило до того, що людина розглядалася як сума клітин і різних біохімічних показників, а не як цілісна система — надскладна, самоорганізована, яка самонавчається.

Вчений був глибоко віруючою людиною, але свої релігійні почуття трактував як щось особисте, інтимне. Цю тему він розвинув в есе “Комплекс господа Бога”, в якому представлено феноменологічний аналіз цього варіанта гострого психозу і його патологічні механізми.

img 2

Рис. 2. Україномовне видання книжки “Пізнання хворого”.

Не можна не згадати й монографію вченого “Пізнання хворого” (рис. 2.) — цікаву і корисну для фахівців-медиків різного профілю книжку. Кожен її рядок наповнений глибоким змістом основних засад лікарської професії. Тут і вміння налагодити належний контакт з хворим, зрозуміти його проблеми і, отже, бути поруч з ним у його хворобі й лікуванні. Автор навчає, що діагностика захворювання повинна перетворюватися на творчий процес, у якому формується не тільки бачення патології, а й цілісний і об’ємний образ хворої людини в її розвитку з можливістю пошуку різноманітних засобів впливу на патологію. До речі, у 2004 р. видавництво “Медицина світу” у Львові за науковою редакцією Н. І. Долішньої видало перший україномовний переклад цього безцінного твору вченого. Другим україномовним виданням є книжка “Шизофренія” (рис. 3), що вийшла у цьому ж видавництві в 2004 р. Написана прекрасною і зрозумілою мовою, якісно перекладена (Х. Р. Богута, Н. С. Бреславська, Р. Ю. Богута, О. Л. Лизак), вона присвячена висвітленню проблем людей, які відрізняються незвичністю думок, вчинків і стосунків, а тому нерідко відкидаються суспільством. Книжка стверджує гуманістичні принципи психіатрії та вчить, як діагностувати і лікувати це захворювання.

img 3

Рис. 3. Україномовне видання книжки “Шизофренія”.

Слід відзначити, що особливо активно в царині науки А. Кемпінські працював в останні роки свого життя, коли був хворий на невиліковну недугу і страждав від сильного болю. Захворювання безжально знищувало кістковий мозок, кістки і нерви та прикувало його до ліжка, кожен рух завдавав йому величезних страждань. Та саме тоді думки й ідеї, викладені професором на папері, не тільки пережили десятиліття, а й знайшли своїх послідовників. Перевірені часом, вони й сьогодні є конкретними і змістовними рекомендаціями щодо поліпшення лікувально-діагностичного процесу як у медицині так і зокрема, у психіатрії.

За заслуги перед Вітчизною та зразкову діяльність у сфері охорони здоров’я Антоні Кемпінські був нагороджений Лицарським хрестом Польського відродження, Золотим хрестом “За заслуги” та медаллю “За зразкову роботу в галузі охорони здоров’я”.

Помер Антоні Кемпінські 8 червня 1972 р. на 54-му році життя у м. Кракові, похований на Сальваторському цвинтарі (рис. 4). Поховальну церемонію здійснив митрополит краківський Кароль Войтила — майбутній Папа Римський. Іменем вченого названо психіатричну лікарню в м. Ярославі та одну з вулиць у м. Кракові. Будинок, у якому жив науковець з родиною, був перетворений на гуртожиток для психічно хворих.

img 4

Рис. 4. Могила А. Кемпінського на Сальваторському кладовищі, м. Краків.

Медична громадськість Польщі не забуває свого вчителя та лікаря. Його ім’я по праву посідає почесне місце в пантеоні найвидатніших постатей Польщі. Кафедра психіатрії Краківського університету організувала два симпозіуми — у 10-ті і 15-ті роковини від дня смерті вченого. Є багато досліджень, рецензій на його наукову діяльність.

Цим повідомленням і ми хочемо згадати видатного уродженця нашого чудового краю, який до останніх днів свого життя зберіг ясність розуму і надзвичайну енергію, Незадовго до наближення смерті він написав:

“Bez śmierci życie straciło by sens, swoje dynamiczne napięcie, stałoby się jakąś bezkształtną, czterowymiarową plazmą. Świadomość śmierci jest związana z egzystencją ludzką. Umiera człowiek, ale zostaje po nim słowo, specyficzny dla niego gest, klimat uczuciowy, który wokół siebie roztaczał, a więc jego jakby symbole, które zostały swego czasu rzucone w świat otaczający i w tym świecie się zatrzymały, podczas gdy ciało przestało istnieć [...] I ten znak rzucony otoczeniu staje się nieśmiertelny”. (“Без смерті життя втратило б свій сенс і своє динамічне напруження, стало б безформною, чотиривимірною плазмою. Усвідомлення смерті пов’язане з людською екзистенцією. Людина вмирає, але залишає після себе слово, специфічні для неї жести, емоційний клімат, нею створений, а також його мовби символи, що були свого часу кинуті в навколишній світ і в цьому світі існують, тоді як тіло перестало функціонувати […] І цей знак, кинутий світу, стає безсмертним”).

Література

1. Андрух В. С., Андрух В. Н., Слободян М. В. — Антоній Кемпінські — лікар, науковець і вчитель // Архів психіатрії.— 2012.— Т. 18, №3 (70).— С. 102–104.

2. Веселовський Д. Антоній Кемпінський — самарянин сучасності // З історії Долини: Збірник краєзнавчих статей.— Випуск 5. Долина, 2012.

3. Jakubik А., Masłowski J. Antoni Kępiński — człowiek i dzieło.— Warszawa: PZWL, 1981.— S. 25.

4. Jakubik A. Antoni Kępiński — homo religious // Więż, 26 (1973).— Nr. 4.— S. 51–63.

5. Kulesa A., Ryn Z. Kępiński A.: “Wiara, nadzieja i miłość idą zawsze razem” // Przegląd Lekarski.— 1988, №3 (45).— S. 352–355.

6. Murawsk K. Wybrane zagadnienia rozwoju wewnętrznego człowieka w pracach C. G. Junga i A. Kępińskiego.— Ossolineum: Wrocław, 1983.

7. Pytel M. “Odbiór prac Antoniego Kępińskiego przez studentów Uniwersytetu Jagiellońskiego w 25 lat po jego śmierci”: Praca magisterska napisana pod kierunkiem prof. Z. Ryna.— Kraków: Collegium Medicum UJ, 1998.

8. Szymusik A. Antoni Kępiński jako autorytet // Przegląd Lekarski, 1983.— 45, Nr 3.— S. 320.

9. Tischner J. Filozofia wypróbowanej nadziei // Znak.— 26 (1974).— Nr. 237.— S. 331–345.