НА ЗАКІНЧЕННЯ НОМЕРА
Що означає підвищення заробітної плати сімейним лікарям
Анатолій Якименко
До передвиборного загострення ситуації з У. Супрун прийнятно було вважати, що 99% медичних працівників, (а це близько мільйона виборців) тією чи іншою мірою не підтримують реформу охорони здоров’я, яку провадить уряд В. Гройсмана. Але сьогодні так говорити не можна. Уляну Супрун почали підтримувати сімейні лікарі. Складно сказати, який відсоток, але факт залишається фактом. Головною причиною такої підтримки є збільшення заробітної плати, нехай лише удвічі (до 10 тис. грн) та перегляд їх функціональних обов’язків (можна не відвідувати пацієнтів удома).
Цілком очікувано більшість “сімейників” упевнено дивляться у завтрашній день і сподіваються на збереження досягнутого рівня зарплат, оскільки віра є природною потребою будь-якої людини. Але не вірою єдиною. Є всі підстави вважати, що оптимізм лікарів-бенефіціарів цілком обґрунтований. Передусім він базується на економічних чинниках. Навіть при збережені невисоких капітаційних ставок можна забезпечувати високий рівень заробітних за рахунок ущемлення інтересів пацієнтів. Таку можливість дає опція “спихання” на вищий рівень. Якщо “врачєваніє” звести до виписування довідок та скерування без належної діагностики та лабораторних тестів, то грошей цілком вистачить на зарплати у 15 тис. грн. Більше того, за таких умов лікар може укласти договір із 5 тис. пацієнтами і заробити ще більше.
Однак, крім економічних підстав, існують і вагоміші — політичні. Політикам потрібен сімейний лікар, який виконуватиме каральні функції: давати чи не давати скерування до спеціалістів, обмежувати навантаження на діагностику та лікування, вживати санкції й щодо людей, які не здійснюють профілактичних заходів. Наприклад, на вживають індійських антигіпертензивних генериків або не щепляться індійськими чи ще якимось вакцинами, які в нашій країні ніхто не перевіряє. Одним словом, потрібен слухняний лікар, який заощаджуватиме бюджетні кошти.
Є речі, які дуже непросто передбачити і спрогнозувати, і ніхто не знає, як буде змінюватися політика далі, але сьогодні все виглядає саме так: сімейний лікар є центральною фігурою медицини каральної. А в каральній системі охороні здоров’я гроші платять карателям. Сімейний лікар це ідеальна кандидатура на посаду медичного поліцая — бідний, ображений на спеціалістів другого та третього рівнів, які зайняли “хлібні місця”, без “засобів виробництва” та без перспектив професійної реалізації. Медичне дно. Тупикова гілка еволюції.
Можливо, некоректно, але бодай частка правди у сказаному є.
Дуже ймовірно, що “найліпший” із цього середовища стане наступним міністром охорони здоров’я.
Буквально вчора я мав кілька телефонних розмов з однокурсниками з різних регіонів України (Суми та Миколаїв, кому цікаво). Дитячий хірург у стаціонарі отримав зарплату 5 тис. грн. Дільничний педіатр (а в Сумах не встигли розігнати педіатрію) отримав 20 тис. грн, медична сестра при ньому — 12 тис. грн. Терапевти по 10 тис. грн. Директорка ЦПСД в сумці винесла 100 тис. Добре, поділимо на 2, у нас люблять перебільшити, нехай буде 50 тис. грн.
Зрозуміло, для того, щоб встановити паритет і справедливість, хірургу треба підняти винагороду тисяч так до тридцяти. Запитую про перспективи зарплати. “Ти бачив прейскурант на безоплатну діагностику від Петренка?”, — питає мене. Відповідаю, що бачив. “Такі самі будуть суми на наші операції і така сама зарплата у нас залишиться. Ми не можемо забрати гроші на зарплату як на первинці, а пацієнта “сплавити” вище. Нема куди, ми останні. Треба діагностувати та лікувати”, — продовжує він.
У Миколаївській області стаціонар районної лікарні у вечірній час та вихідні веде амбулаторний прийом терапевтичних хворих. Пацієнти не ходять до обраних сімейних лікарів, оскільки ті не роблять аналізів, дають не ті ліки, нічого не знають і нічого не хочуть робити. Стаціонари починають вимагати з амбулаторій та ЦПМСД гроші на лабораторну діагностику. Ті, звичайно, не дають. Екстрена медична допомога грає в доміно, на виклики їздить без ентузіазму й без медикаментів.
Лікарі вторинного рівня починають ненавидіти сімейних лікарів, вважають їх неробами, які незаслужено отримують гроші, які перевищують їх офіційні та тіньові доходи разом узяті. Для довідки: досвідчений спеціаліст районної лікарні разом не заробляє більше 12–15 тис. грн. Молодий фахівець крім зарплати у 4 тис. не має нічого. Всі розуміють, що з переходом на некомерційні комунальні підприємства з 10 тис. тіньових гривень хірурга в касу підприємства заберуть мінімум половину. Тому в жодному випадку не буде більше, як у медсестри дільничного педіатра.
Отже, стає зрозуміло, чому реформу в Україні почали з первинного рівня. Є велика ймовірність, що на ньому вона й закінчиться. На вторинний рівень і третинний рівень грошей у держави немає і не буде.
Скоріш за все ніхто навіть не замислювався про те, що лікарі нижчої кваліфікації не можуть і дня отримувати вищу зарплату за лікарів вищої кваліфікації, оскільки така ситуація неодмінно розірве зв’язки між рівнями допомоги, від чого постраждає пацієнт, який стане заручником міжрівневих лікарських воєн. Заручником — це означає трупом. Треба розуміти, що спихати хворих можуть не лише сімейні лікарі. Лікарі онкодиспансерів або обласних лікарень спихають пацієнтів “внікуди” і нині непогано, а після реформи спихатимуть і поготів.
Але для каральної охорони здоров’я все дуже навіть нічого виходить.