КОНСУЛЬТАНТ

Ультразвукова діагностика
об’ємних утворів шиї у дітей

Скорочений виклад

Оригінал статті

Шийні утвори — це грудочка, гуля або набряк на шиї. Вони часто трапляються у дітей. Деякі утвори шиї є присутніми від народження (вроджені аномалії) через порушення формування на ранніх термінах вагітності. Більшість утворів шиї є доброякісними. Злоякісні новотвори шиї трапляються суттєво рідше.

УЗД — це перший діагностичний метод, який обирають при дослідженні утворів шиї у дітей, тому ми зосередимося на ньому, а при необхідності звернемо увагу на МРТ або КТ.

Об’ємні утвори шиї у дітей:

Серед об’ємних утворів шиї у дитини ультразвук дозволяє розрізнити кістозні та сóлідні утвори.

При кістозних утворах діагноз може бути поставлений на основі їх локалізації.

Утвори середньої лінії. Утвори середньої лінії — це кісти щитоязикової протоки, дермоїдні кісти або ранули. Дітей старшого віку можна попросити висунути язик. Кіста щитоязикової протоки рухатиметься вгору разом з під’язиковою кісткою. Ранули мають типове розташування на дні ротової порожнини.

Бічні утвори. Бічними ураженнями можуть бути кісти зябрових дуг або лімфангіоми.

Бічні (бранхіальні) кісти часто містять певний вміст. Лімфангіоми, які розташовані на передній поверхні шиї, часто є полікістозними. У задній частині шиї вони часто поодинокі.

Таблиця 1. Кістозні утвори шиї

Серединні Латеральні
Ранула Кісти зябрових дуг
Щито-язикова кіста Лімфангіома
Дермоїдна кіста Судинна мальформація

Якщо утвір сóлідний, тоді визначте: це лімфовузол чи щось інше. Характерним є збільшення більше, ніж одного, лімфовузла. Спробуйте розрізнити реактивні лімфовузли, лімфаденіт через туберкульоз чи хворобу котячих подряпин, та злоякісну лімфому.

Таблиця 2. Сóлідні утвори шиї

Лімфатичні вузли Інші
Реактивно змінені ЛВ Непоширені:
- Утвори щитоподібної залози
- Фіброматоз шиї
- Піломатріксома
- Ектопічний тимус
Лімфаденіт Рідкісні:
- Тератома
- Рабдоміосаркома
- Нейрофіброма
- Нейробластома
Лімфома

Якщо сóлідний утвір не є лімфатичним вузлом, знайдіть його імовірне місце походження, наприклад, слинну залозу, щитоподібну залозу або грудино-ключично-соскоподібний м’яз. Такі сóлідні підшкірні утвори, як піломатріксоми, ліпоми або гемангіоми мають свій характерний вигляд. У багатьох випадках сóлідне ураження буде неспецифічним, і діагноз можна встановити лише шляхом біопсії або висічення.

Техніка ультразвукового обстеження

Пацієнта оглядають у положенні лежачи на спині, при цьому під плечі дитини підкладають подушку або руки матері, щоб отримати необхідне розгинання шиї.

Оскільки цільові ураження переважно поверхневі, обстеження зазвичай проводять за допомогою лінійного перетворювача (7–14 МГц), щоб забезпечити детальну характеристику та візуалізацію структур шиї та виявлених уражень.

При наявності великих уражень використовується криволінійний перетворювач для оцінки їх країв, точного розташування та взаємозв’язку з сусідніми структурами. Отже, у цих ситуаціях потрібні додаткові зображення.

Ультразвукова анатомія шиї

Деякі ураження шиї мають своє постійне розташування, тоді як інші можуть виникати в різних її ділянках. Отже, розуміння анатомії шиї є обов’язковим для оцінки утворів шиї, як з діагностичною метою, так і для розуміння їх поширення та точної локалізації (рис. 1).

img 1

Рис. 1. Схематичне зображення локалізації деяких утворів шиї.

Класифікації об’ємних утворів шиї

Через неоднорідність об’ємних утворів шиї їх можна поділити по-різному: за кістозною або сóлідною природою, віком виявлення, етіологією або анатомічним розташуванням. Жодна з цих класифікацій не є найкращою, тому при постановці діагнозу слід враховувати всі названі критерії.

Таблиця 3. Класифікація утворів шиї.

Розташування Природа Етіологія
Вроджений
В результаті неправильного розвитку
Запальний
Інфекційний
Неопластичний утвір
Передня серединна лінія Кістозна Кіста щитоязикової протоки
Дермоїдна кіста
Ранула
Інфікована щитоязикова кіста Кіста щитоподібної залози
Сóлідна Ектопічна щитоподібна залоза
Ектопічний тимус
Тиреоїдит (Хашімото)
Базедова хвороба
Новотвір щитоподібної залози (папілярний рак)
Піднижньощелепна ділянка Кістозна Бічні кісти зябрової дуги (ІІ-ої)
Судинна мальформація (лімфангіома)
Інфікована бічна кіста зябрової дуги
Сóлідна Гемангіома Реактивні (запалені) лімфовузли
Лімфаденіт (вірусний, бактеріальний)
Абсцес лімфовузла
Лімфома
Пухлина слинної залози
Передній край грудино-ключично-соскоподібного м’яза Кістозна Бічні кісти зябрових дуг
Судинна мальформація
Інфіковані бічні кісти зябрових дуг
Сóлідна Реактивні лімфовузли
Лімфаденіт
Абсцес (лімфовузла, м’яза)
Фіброматоз шиї
Лімфома
Передвушна ділянка Кістозна Бічні кісти зябрової дуги (І-ої) – рідкісні
Судинна мальформація
Сóлідна Гемангіома Паротит (бактеріальний, вірусний)
Реактивні лімфовузли
Лімфаденіт
Пухлина слинної залози
Піломатріксома
Потилична ділянка Кістозна Судинна малформація
Сóлідна Реактивні лімфовузли
Лімфаденіт
Метастази
Надключична ділянка Кістозна Судинна мальформація
Сóлідна Реактивні лімфовузли
Лімфаденіт
Лімфома
Інші утвори (рідкісні) Кістозна
Сóлідна Остеомієліт
Целюліт
Нейрофіброма
Шванома
Рабдоміосаркома
Тератома
Гістіоцитоз
Пухлини кісток

КІСТОЗНІ УТВОРИ

1. Кіста щитоязикової протоки

Кісти щитоязикової протоки дуже поширені серед педіатричних пацієнтів. Це найпоширеніший вроджений утвір шиї (70%). Це залишок щитоязикової протоки, що бере початок між сліпим отвором основи язика і щитоподібною залозою (рис. 2).

Якщо протока не повністю облітерується, то виникає кіста щитоязикової протоки, причому 80% цих уражень знаходяться на рівні або нижче під’язикової кістки. Кісти щитоязикової протоки рухаються вгору, якщо язик висунутий під час ковтання.

Характерним є кістозний утвір низької щільності, розташований по серединній лінії, що поширюється в підпід’язикові м’язи з гладкою тонкою чітко окресленою стінкою. Іноді містить перегородки і може спостерігатися посилення периферичних країв.

img 2

Рис. 2. Схематичне зображення ходу щитоязикової протоки.

Ультразвукові особливості

Зазвичай для постановки діагнозу достатньо УЗД. Завжди слідкуйте за наявністю нормальної щитоподібної залози та робіть її зображення. Вони виглядають як круглі/овальні утвори, заповнені рідиною. Залежно від вмісту можуть бути безехогенними, гіпоехогенними або з внутрішніми ехосигналами, якщо стався крововилив або розвинувся інфекційний процес.

img 3

Рис. 3. Поперечне зображення гіпоехогенної кісти щитоязикової протоки з кількома внутрішніми ехосигналами, розташованими по серединній лінії.

img 4

Рис. 4. Типовий гомогенний гіперехогенний овальний утвір, демонструє дермоїдну кісту, яка була розташована на її типовому місці — яремній вирізці.

2. Дермоїдна кіста

Дермоїдні кісти — це кісти включення, які містять епітелій та придатки шкіри, такі як волосяні фолікули, сальні та потові залози. 7% дермоїдних кіст виникають в області голови та шиї, особливо навколо орбіти та на серединній лінії шиї, в більшості в ділянці надгруднинної ямки.

Це типовий гомогенний гіперехогенний овальний утвір, що представляє дермоїдну кісту, яка знаходилась у своєму улюбленому місці — надгруднинній ямці. Дермоїдна кіста — це широкий термін, який зазвичай включає епідермоїдні кісти, дермоїдні кісти та тератоми. Вони є рідкісними причинами набряку шиї, але їх слід враховувати при диференціальному діагнозі. Вони розташовані близько до під’язикової кістки, до серединної лінії, іноді на дні рота.

Ультразвукові особливості. Чітко обмежений утвір овальної форми, змінна внутрішня ехогенність, що залежить від вмісту жиру, з акустичним затемненням, а іноді і з кальцинатами.

img 5

Рис. 5. Нетиповий негомогенний вигляд дермоїдної кісти, розташованої попереду від щитоподібної залози.

Дермоїдні кісти шиї, як правило, однорідно гіперехогенні, хоча можуть бути і неоднорідними. Диференціація від кісти щитоязикової протоки може бути ускладненою, якщо дермоїдна кіста розташована поблизу під’язикової кістки. Кісти щитоязикової протоки зазвичай містять гіпоехогенний вміст з внутрішніми ехосигналами, тоді як дермоїдні кісти, як правило, мають більш однорідний гіперехогенний вміст.

img 6

Рис. 6. Орбітальна дермоїдна кіста. Була щільною при пальпації та розташовувалася по бічному краю орбіти. На ультразвуковому дослідженні є анехогенною, спостерігається деструкція підлеглої кістки.

Найпоширеніше розташування дермоїдної кісти в ділянці голови та шиї — це у верхньому зовнішньому куті орбіти.

На УЗД вони безехогенні, і слід звернути увагу на наявність цілісності оточуючих кісток. Якщо нема певності щодо цілісності оточуючих кісток, то необхідні КТ або МРТ для визначення можливого внутрішньочерепного поширення.

На рисунку 6 показана типова орбітальна дермоїдна кіста. Вона була твердою при пальпації і знаходилася на бічному краю орбіти. На УЗД вона є безехогенною з одночасною деструкцією нижче розташованої кістки.

img 7

Рис. 7. Типовий вигляд кісти зябрової дуги з ехогенним вмістом на ультразвуковому дослідженні.

3. Бічні кісти зябрових дуг являють собою порушення ембріологічного розвитку однієї з чотирьох зябрових дуг, їх неповна облітерація викликає утворення кіст (у більшості випадків), пазух або нориць (фістул). Кісти представлені у вигляді безболісних утворів, які іноді з’являються раптово після внутрішнього крововиливу.

Найчастіше, зяброва аномалія виникає в другій дузі, часто трапляється в підщелепній ділянці, а також у передньому трикутнику шиї, близько до переднього краю грудино-ключично-соскоподібного м’яза. Кісти, що зустрічаються на рівні щитоподібної залози, являють собою залишки третьої або четвертої зябрових дуг.

Ультразвукові особливості. Гіпоехогенна, заповнена рідиною кістозна маса, з внутрішніми ехосигналами (кристалами холестерину), зазвичай однорідна, що викликає акустичне затемнення. Однак іноді вони можуть здаватися неоднорідними, якщо розвиваються перегородки або виникають ускладнення (інфекція, крововилив). Кісту зазвичай можна стиснути, що призводить до переміщення її вмісту.

img 8

Рис. 8. Типовий ультразвуковий вигляд бічної кісти з ехогенним вмістом.

img 9

Рис. 9. Кіста зябрової дуги з типовим розташуванням поверхнево до біфуркації сонної артерії.

4. Ранула являє собою заповнений рідиною утвір, викликаний закупоркою під’язикової слинної залози. Вона може поширюватися на дно рота і бути видимим при огляді ротової порожнини. Вона також може проходити над щелепно-під’язиковим м’язом або через нього; тоді це “глибока ранула” і вона має вигляд підпідборідного або піднижньощелепного утвору.

Ультразвукові особливості. Підпідборідний або піднижньощелепний анехогенний утвір, пов’язаний з під’язиковою слинною залозою.

img 10

Рис. 10. Анехогенна маса, що походить із під’язикової слинної залози (ранула).

5. Кістозні гігроми

Відносяться до вроджених макрокістозних лімфатичних мальформацій, які найчастіше трапляються в шийно-лицевій ділянці, особливо в задньому шийному трикутнику у немовлят. Хоча ці ураження широко відомі як кістозні гігроми або кістозні лімфангіоми, найсучасніша термінологія позначає їх як макрокістозні лімфатичні мальформації.

Зазвичай вони трапляються у фетальної/новонародженої та педіатричної популяцій, причому більшість уражень спостерігається у віці до 2 років. Приблизна поширеність серед популяції плодів становить 0,2–3%. У немовлят або пацієнтів дитячого віку можуть спостерігатися біль, задишка, інфекція, крововилив або порушення дихання.

Кістозні гігроми є поширеною формою лімфангіом, які виникають внаслідок порушення розвитку лімфатичних каналів. Кістозна гігрома — це експансивна кістозна маса, локалізована в задньому трикутнику шиї, під’язиковому або підщелепному просторі.

Кістозні гігроми можуть мати інфільтративний характер. У багатьох випадках ці утвори не відносяться до фасціальних площин і виникають у нижній частині шиї, пахвовій ямці або верхньому середостінні. Більшість випадків реєструють в грудному віці та ранньому дитинстві (до 2 років). Кістозні гігроми можна класифікувати за розміром як макрокістозні (більше 1 см), мікрокістозні (менше 1 см) та змішані кістозні форми.

Ультразвукові особливості. Кістозні гігроми можуть бути одно- або мультилокулярними анехогенними утворами з ехогенними перегородками. Мікрокістозні гігроми є гіперехогенними і їх можна сплутати з сóлідними утворами шиї.

img 11

Рис. 11. Антенатальний ультразвуковий знімок на 20 тижні гестації показує велику кістозну гігрому з перегородками.

На мультидетекторній КТ (MDCT) ці утвори є одно- або багатокамерними гіпоатенуйованими та погано окресленими, з множинними перегородками в задньому трикутнику шиї. У цьому випадку МРТ є більш чутливим, ніж MDCT, оскільки показує зв’язок утвору з навколишніми м’якими тканинами.

6. Кісти тимусу

Кісти тимусу — це кісти, які виникають усередині тимусу або походять з нього. Кісти тимусу надзвичайно спорадичні, з дещо вищою поширеністю у хлопчиків віком 2–15 років. Персистенція тимоглоткової протоки також може призвести до розвитку кіст тимусу.

Кісти тимусу виникають у будь-якому місці від кута нижньої щелепи до переднього середостіння, проте частіше під під’язиковою кісткою. Ці утвори дуже схожі на кісти третьої або четвертої зябрових дуг, і лише наявність тканини тимусу може підтвердити остаточний діагноз кісти тимусу. Кісти тимусу виглядають як однолокулярні чітко визначені анехогенні/гіпоатенуйовані/рідинної інтенсивності утвори на УЗД, MDCT або МРТ.

Ультразвукові особливості. Тимус видно у більшості плодів. Пренатальна УЗД корисна для діагностики ряду відхилень у грудній клітці плоду, включаючи кісти тимусу. Тимус виглядає як м’яка млинцеподібна структура, накинута на середостінні судини. Кісти тимусу — це рідкісні утвори переднього середостіння або шиї вздовж шляху тимоглоткових проток від рівня нижньої щелепи до грудної клітки. Кісти тимусу середостіння становлять приблизно 1% усіх утворів середостіння. Кісти бувають одно- або багатолокулярними і мають розмір від мікроскопічних до досить великих.

img 12

Рис. 12. Плід на 18 тижні гестації. 3-сантиметрова чітко окреслена анехогенна кіста виявлена у правій половині грудної клітки плода (кіста тимусу).

Оглядова рентгенографія. Можуть бути непомітними (особливо невеликі ураження). Якщо ж видимі — кісти тимусу часто неможливо відрізнити від інших нечасткових утворів тимусу/переднього середостіння.

КТ. Зображення КТ можуть допомогти визначити точне розташування кісти середостіння та визначити її зв’язок із сусідніми структурами. Оскільки плід не варто опромінювати, деякі лікарі можуть віддавати перевагу МРТ перед КТ для оцінки кісти середостіння у плода.

Магнітно-резонансна томографія. МРТ корисна як для початкової діагностики утвору середостіння, так і для подальших його оцінок. МРТ забезпечує чудову візуалізацію судин і може допомогти краще розмежувати зв’язок ідентифікованого утвору середостіння із сусідніми внутрішньогрудними структурами.

7. Ларингоцеле

Ларингоцеле — це досить рідкісне захворювання, що являє собою аномальне мішкоподібне розширення шлуночків гортані. Ларингоцеле поділяються на внутрішній, зовнішній та змішаний типи.

Внутрішні ларингоцеле — це ті, які розташовані медіально до щитопід’язикової мембрани і, як звичайно, стискають несправжні голосові зв’язки, викликаючи хриплість голосу, симптоми непрохідності верхніх дихальних шляхів.

Зовнішні ларингоцеле простягаються через щитопід’язикову мембрану, виступаючи у вигляді шийних утворів.

Змішані ларингоцеле мають як внутрішні, так і зовнішні компоненти з відповідними симптомами.

Для діагностики використовують КТ та/або ларингоскопію. Тут описано випадок змішаного ларингоцеле, діагностованого за допомогою УЗД у пацієнта, направленого на дослідження з анамнезом утвору шиї, що пальпується. Ларингоцеле в більшості випадків є однобічним.

Під час візуалізації ларингоцеле зазвичай описують як чітко окреслені, тонкостінні, рідинні або наповнені повітрям кістозні утвори в навкологлотковому просторі. Зв’язок зі шлуночком гортані не завжди ідентифікують, а поширення за межі гортані через щитопід’язикову мембрану може бути або ж і ні.

img 13

Рис. 13. Аксіальний (осьовий) ультразвуковий вид на утвір, що пальпувався, показує гіпоехогенний утвір з інтенсивним відбиттям звуку на його поверхні.

img 14

Рис. 14. Осьове зображення з розширеним виглядом, що чіткіше показує топографію утвору, розташованого латерально до гортані та медіально до основних судин шиї (права внутрішня яремна вена; права загальна сонна артерія).

8. Бронхогенні кісти шиї

Бронхогенні кісти — це рідкісні вроджені вади розвитку (мальформації), що утворюються із передньої кишки під час її розвитку. Бронхогенні кісти шиї часто є безсимптомними і зазвичай виявляють в дитячому віці.

Бронхогенні кісти шиї є надзвичайно рідкісними, з дещо вищою поширеністю серед чоловіків. Ці утвори є результатом аномального розвитку передньої кишки. Бронхогенні кісти шиї розташовуються в щитоподібному та паращитоподібному просторі, як правило, у формі трубки, спереду від трахеї.

9. Ектазія яремної вени

У деяких дітей під час напруження може з’являтися набряк в нижній частині шиї. Це часто викликано розширенням внутрішньої яремної вени, що легко можна підтвердити за допомогою УЗД, яке покаже коливання калібру вени.

Паренхіматозні утвори

На цьому зображенні представлена загальноприйнята класифікація лімфатичних вузлів шиї залежно від їх розташування.

t01 1 рівень
Підпідборідні та підщелепні вузли
2 рівень
Вузли вздовж внутрішньої яремної вени, вище рівня під’язикової кістки
3 рівень
Вузли вздовж внутрішньої яремної вени, між під’язиковою кісткою і перснеподібним хрящем
4 рівень
Вузли вздовж внутрішньої яремної вени, нижче перснеподібного хряща
5 рівень
Ззаду від грудино-ключично-соскоподібного м’яза, над ключицями
6 рівень
Спереду від щитоподібної залози

Нормальні лімфатичні вузли завжди видно при УЗД у дітей.

Ознаки нормального лімфатичного вузла:

  • Чітко окреслений
  • Є овальним
  • Має ехогенний центр
  • Має коротку вісь <10 мм.

Нормальний яремно-двочеревцевий вузол, розташований нижче нижньощелепного кута, може мати коротку вісь 15 мм.

Збільшені лімфовузли шиї дуже часто трапляються у дітей. У більшості випадків це реактивні вузли, що змінюються внаслідок наявності сусідньої інфекції. Рідше вузол збільшується через первинну інфекцію всередині самих лімфатичних вузлів, яка називається лімфаденітом. Зазвичай терміни реактивна лімфаденопатія та лімфаденіт використовуються як синоніми.

Незважаючи на те, що УЗД не завжди може надійно відрізнити лімфаденіт від злоякісної лімфоми, наступна таблиця може бути корисною для прийняття рішення про те, чи слід робити ексцизійну біопсію, чи можна прийняти позицію "чекай і скануй". Надключичні лімфатичні вузли завжди слід вважати злоякісними, доки не буде доведено протилежне.

Таблиця 4. Дифдіагностика лімфаденіту і лімфоми.

Лімфаденіт Лімфома
Навколишнє запалення Різко окреслений
Гетерогенний Гомогенний
Центральне розрідження Гіпоехогенний
Однобічний, часто лише на одному рівні Декілька рівнів
Набряклий Не набряклий

1. Запалені лімфатичні вузли

Реактивні запалені лімфатичні вузли є відповіддю на інфекцію або запалення сусідніх структур (слинних залоз, мигдаликів, зубів, вух тощо)

Ультразвукові особливості. Лімфатичні вузли зазвичай овальні, гіпоехогенні з анехогенним центром. Коли виникає інфікування або запалення, вони стають дещо збільшеними, більш гіпоехогенними, ніж зазвичай, і мають ширший ехогенний центр.

img 15
Рис. 15. Загальні характеристики нормальних лімфатичних вузлів:
  • наявність ехогенного центру, безперервно продовжується на сусідню тканину. У маленьких вузлів з віссю, меншою за 5 мм, центр не візуалізується;
  • овальна або видовжена морфологія;
  • як виняток, нормальні піднижньощелепні, підборідні та привушні лімфатичні вузли можуть бути заокругленими;
  • коротка вісь менша, ніж 8 мм (крім піднижньощелепних та верхніх яремних лімфовузлів, вісь яких може досягати 9 мм)
img 16

Рис. 16. Шестирічний хлопець з втратою ваги, втомлюваністю та лімфаденопатією. На УЗД виявлено ряд збільшених лімфовузлів зі збереженими ехогенними центрами. Ексцизійна біопсія показала реактивні лімфовузли.

img 17

Рис. 17. Двохрічна дівчина з пальпованим набряком на лівій половині шиї, який з’явився декілька тижнів тому. На УЗД лімфатичні вузли є збільшеними зі збереженням ехогенного центру та нормальної перфузії. Було обрано вичікувальну тактику, і вузли повільно зменшилися.

img 18

Рис. 18. Це УЗ зображення належить однорічному хлопцеві з набряком шиї, який з’явився 3 тижні тому. Видно частково розріджений лімфатичний вузол з інфільтрацією навколишнього підшкірножирового шару. Набряк зник після застосування антибіотиків.

2. Лімфаденіт — це інфекційне запалення самого лімфовузла, бактеріальної чи вірусної природи (найчастіше — золотистий стафілокок або бета-гемолітичний стрептокок).

Лімфовузли стають набряклими, болючими при пальпації, а оточуюча їх шкіра — гарячою і гіперемованою. Бактеріальний лімфаденіт має гострий початок і, як звичайно, однобічний.

Ультразвукові особливості. Лімфатичний вузол збільшений, виникають невеликі гіпоехогенні ділянки (розрідження) та запалення навколишньої жирової клітковини.

img 19

Рис. 19. Однорічний хлопець з набряком правої половини шиї, який з’явився 1 тиждень тому. УЗД показало збільшений лімфатичний вузол з ділянками розрідження. Його розкрили і дренували, після чого настало одужання.

3. Абсцес лімфатичних вузлів

Формування абсцесу в лімфатичному вузлі важко діагностувати лише шляхом клінічної оцінки, тому необхідна візуалізація.

Ультразвукові особливості. Гіпоехогенні центральні ділянки рідини, оточені стінкою, або скупчення з плаваючими ехосигналами свідчать про формування абсцесу.

Незважаючи на те, що ці характеристики є досить специфічними, УЗД не є надійним методом діагностики абсцесу, а для точного визначення його розміру та впливу на інші структури шиї використовують МРТ та КТ.

4. Лімфома часто представлена як безболісна велика лімфаденопатія, при цьому шийні вузли найчастіше асоціюються з лімфомою Ходжкіна. Тоді як при неходжкінській лімфомі частіше уражаються вузли лімфоїдного кільця Вальдеєра.

На УЗД уражені вузли округлі, однорідно гіпоехогенні, а нормальний ехогенний центр відсутній.

Ультразвукові особливості. Великі, численні, добре окреслені, округлі вузли зі зниженою ехогенністю, зміненою судинністю та відсутністю входу у вузол. Ці характеристики не є специфічними для лімфоми, тому біопсія та гістологія є обов’язковими. Подальша візуалізація (МРТ, ПЕТ-КТ) потрібні для оцінки поширення захворювання.

img 20

Рис. 20. Лімфома — численні, круглі, гіпоехогенні, збільшені шийні лімфовузли, без входу. Гістологічне дослідження підтвердило наявність ходжкінської лімфоми.

img 21

Рис. 21. 14-річний хлопець з безболісним набряком лівої половини шиї. УЗД показало декілька збільшених гіпоехогенних лімфовузлів, яким бракує гіперехогенного входу.

img 22

Рис. 22. 14-річний хлопець з безболісним набряком лівої половини шиї. УЗД показало декілька збільшених лімфовузлів. Було проведено МРТ та ПЕТ-КТ.

img 23

Рис. 23. Корональний STIR зображення показало патологічні лімфовузли подібні до таких, виявлених на ПЕТ-КТ. Діагноз: лімфома Ходжкіна.

Скорочений виклад Дарини Клакович

Продовження в наступному номері